Р оман Мстиславич
Роман Мстиславич (Романъ Мстиславичъ, Роман І Великий, бл. 1152 - 19.061205) — князь новгородський(1168-1170), Володимир-Волинський(1170-1187, з 1188), галицький(1188, з 1199) і київський з династії Рюриковичів. Засновник Галицько-Волинського князівства і патріарх тамтешнього правлючого роду. Вважався сучасниками наймогутнішим з усіх руських князів кінця 12 — початку 13 століття, за що був прозваний "Великим".
Роман Мстиславич, син великого київського князя Мстислава Ізяславича та Аґнеси, дочки польського князя Болеслава Кривоустого.
1168-1169 рр. правив у Новгородському князівстві.
Після смерті Мстислава Ізяславовича волинські землі були поділені між його синами: Роман Мстиславич одержав Володимир-Волинський, Всеволод - Белз, Святослав - Червень, Володимир - Берестя.
Невдовзі, завдяки своїм особистим якостям, Роману Мстиславичу вдалося добитися домінуючого впливу в усіх волинських землях.
По смерті останнього галицького князя з династії Ростиславичів — Володимира, сина Ярослава Осмомисла, приєднав Галичину до Волині (1199), створивши Галицько-Волинську державу.
Зручний політик і добрий полководець, жорстоко приборкавши непокірних бояр, мав підтримку у міщанства.
У двох походах 1201-02 і 1203-04 pp. його війська розбили половців та визволили чимало бранців. Завершенням його успіхів було здобуття Києва та , включення його у сферу своїх впливів.
Роман загинув влітку 1205 року у битві під Завихостом.
Сучасний Р. М. літописець, оцінюючи його заслуги у оправі з'єднання більшості руських земель, називає його «самодержцем усієї Руси».
Данило Галицький
Данило Романович (1201—1264) — князь Галицько-Волинський і Великий князь Київський (1240), король Русі (1253). Син князя Романа Мстиславича з династії Рюриковичів.
П
ісля
смерті батька, князя Романа (1205),
його малолітні діти Данило та Василько не
мали шансів утримати владу в Галичі.Вдова Романа, княгиня Анна з синами переїхала з Галича до Володимира-Волинського. 1206 року вона з Васильком вирушила до Кракова, а Данила відіслала до двору угорського короля, де він провів 6 років. Анна виконувала роль реґента при малолітніх синах до 1215 р., коли Данило став правити у Володимирі-Волинському самостійно.
1211 - бояри посадили Данила на князювання в Галичі, але 1212 року вигнали його.
1214 - у Спиші угорський король Ендре II і краківський князь Лешко Білий за згоди папи Іннокентія III вирішили посадити в Галичі угорського королевича Коломана та польську княжну Соломею (віком 5 і 3 роки відповідно). При цьому Галичина відходила до Угорщини, а Романовичам залишалася Волинь.
1215 року Романовичі повернули Володимир-Волинський.
Мстислав Удатний, опанувавши Галич, поріднився з Данилом, видавши за нього свою доньку Анну. Лешко Білий, великий князь Краківский, посварившись з Мстиславом, вигнав його та посадив у Галичі королевича угорського Коломана (1220). Мстислав із допомогою Данила вигнав угорців із Галича 1221 року.
1223 - разом з іншими руськими князями брав участь у битві на р. Калка проти монголів.
1228 - галицькі бояри умовили вмирущого Мстислава передати Галич не Данилу, а своєму зятеві, угорському королевичу Андрію.
1227 - після запеклої боротьби зі сусідами та галицькими боярами Данило об'єднав під своєю владою Волинь, передав її братові Васильку (1230), а сам розпочав боротьбу за Галицьку землю.
1232 - Данило в союзі з київським великим князем Володимиром та половцями безуспішно воював проти угорців. Невдовзі помер королевич Андрій, і Данило зайняв галицький трон.
1233 - Михайло Чернігівський зайняв Галич і залишив там свого сина Ростислава. Лише 1238 року Данило повернув собі галицький трон. До титулу Волинського князя Данило додав ще й титул князя Галицького.
1238 - розбив лицарів Добжинського ордену в битві під Дорогочином і повернув собі порубіжні з Мазовією землі Берестейщини. Того ж року підкорив Турово-Пінське князівство.
1239 - зайняв Київ, де тоді не було князя, і посадив там свого намісника - воєводу Дмитра Єйковича (Детька).
Грудень 1240 р. - воєвода Дмитро очолив оборону Києва від орд хана Батия. Але місто відстояти не вдалося.
1241 - орди хана Батия рушили на Волинь та Галич. У цей час Данило не був на своїх землях - він їздив в Угорщину зі сином Львом сватати королівську доньку Констанцію; коли отримав відмову, поїхав у Польщу, де й був до відходу татарів. Володіння його були спустошені; щоби врятувати хоча б щось, Дмитро переконав Батия йти на угрів.
Повернувшись до Галичини, Данило змушений був придушувати боярський заколот.
1240-ві рр. - Данило на річці Угорці заснував місто Холм, куди переніс свою столицю. Головною спорудою Холма стала велична й багато оздоблена церква Іоана Златоуста. Зводилися й інші храми: Кузьми та Дем’яна, пресвятої Богородиці.
17 серпня 1245 - в битві під Ярославом війська Данила та його брата Василька розбили полки чернігівського князя Ростислава, галицьких бояр, угорців і поляків, що завершило майже 40-річну боротьбу за владу над Галицько-Волинським князівством
1245 - він був змушений поїхати до ханського двору в Сараї і визнати залежність від Золотої Орди.
Данило пішов війною на Литву, але Міндовг замирився з ним, віддав за Данилового сина Шварна свою дочку.
Він проводив походи на прикордонні з татарами землі по ріках Случ і Горинь - проти т. зв. «татарських людей», будував укріплення, розпочав реорганізацію війська (кінна дружина), а також селянське і міщанське ополчення, шукав союзу з Заходом, зокрема, схилявся до пропозицій, що надходили від папи Іннокентія IV.
1252 - до кордонів Галицько-Волинського князівства наближалися монгольскі орди Куремси
1253 - Папа звернувся до християн Чехії, Моравії, Сербії, Помор'я та Пруссії з закликом до хрестового походу проти татарів, а до Данила відправив посольство на чолі з легатом Опізо з королівською короною і скіпетром. У місті Дорогочині в грудні 1253 р. (січні 1254р.) папський легат коронував і помазав Данила.
Переконавшись у нездатності Риму організувати хрестовий похід проти Золотої Орди, Данило 1257 року припинив стосунки з Папською Курією і вже власними силами вів боротьбу проти ординців.
Наприкінці 1254 р. Данило почав військову кампанію проти татарів. Темник Куремса спробував перейти у контрнаступ і виступив зі своїм військом під Крем'янець, потім під Володимир-Волинський і Луцьк, але був розгромлений.
1254-1255 - військо Данила звільнило від загонів Куремси землі вздовж Південного Бугу,Случі та Тетерева, взяло Возвягель (нині Новоград-Волинський). Данилові вдалося відстояти від татар Бакоту (Поділля) та повернути зайняті ними міста на Волині.
Але в Каракорумі ствердився великий хан Хубілай, а на місце Куремси призначили Бурундая. Він посварив Данила з Міндовгом і навіть досяг того, що в його поході на Литву 1258 року брали участь галицькі дружини під проводом Василька, попри те, що Данило був сватом Міндовга.
Коли Бурундай зажадав, аби Данило прибув до нього, він відправив замість себе сина Лева, а сам поїхав до Польщі.
Бурундай прийшов на землі Галичини й Волині, заявивши: «Якщо хочете жити з нами у злагоді, то розкидайте всі ваші міста». Данило й Василько змушені були розібрали фортифікації Луцька, Крем'янця, Данилова, Львова. Вдалося зберегти лише Холм. Лише 1260 року загони Бурундая залишили Галичину та Волинь.
Татари також змусили галицькі дружини до участі в їхньому поході на Польщу. А наслідком походу на Литву був напад литовців на Галичину та вбивство Шварна Даниловича. Тільки перемога над Литвою князя Василька схилила Міндовга до миру (1262).
Опирався на підтримку дрібних і середніх служивих феодалів та міщан, зацікавлених у зміцненні княжої влади.
Об'єднав на певний час західноукраїнські землі.
Реформував військо, створивши важко озброєну піхоту з селян
Приборкав боярство.
Проводив активну прозахідну політику.
Побудував ряд нових міст (Холм, Львівтощо), переніс столицю з Галича — міста боярських заколотів — до Холму.
1246 року заснував у Галичі церковну митрополію. Митрополитом було призначено одного з подвижників князя - печатника Кирила.
1264 - Данило Галицький занедужав і помер у Холмі, де й похований у церкві святої Богородиці. Літописець, оплакуючи його смерть, назвав його «другим по Соломоні».