5.8. Правонаступництво в міжнародному праві

Коло суб'єктів міжнародних відносин постійно змінюється. Виникають нові держави, інші припиняють своє існування, у зв'язку із чим виникає питання правонаступництва.

Під правонаступництвом в міжнародному праві прийнято розуміти перехід прав і обов'язків від одного суб'єкта міжнародного права до іншого внаслідок виникнення чи припинення існування першого або зміни суверенітету над територією. Найчастіше правонаступництво виникає у випадку припинення держав, тому ми зосередимо свою увагу саме на правонаступництві держав. Хоча в історії відомі випадки правонаступництва міжнародних організацій та інших суб'єктів міжнародного права. Так, ООН є правонаступницею Ліги Націй.

Як зазначено вище, правонаступництво найчастіше виникає у випадках припинення існування держави, її поділу, виділення з неї іншої держави, передачі частини території іншій державі, об'єднання держав. Деякі вчені сюди також відносять і випадок, коли в державі відбувається соціальна революція, а також у разі капітуляції останньої.

У правовідносинах правонаступництва прийнято вирізняти два основних суб'єкти: державу-попередницю (унаслідок припинення, відокремлення чи поділу якої її права й обов'язки переходять до іншого суб'єкта) і державу-правонаступницю (яка набуває вищеназвані права й обов'язки).

Що ж до об'єктів правонаступництва, то, як правило, вирізняють: правонаступництво щодо міжнародних договорів; правонаступництво щодо державної власності; правонаступництво щодо боргів, правонаступництво щодо державних архівів та ряд інших.

Протягом існування цього інституту міжнародного права вчені виробили декілька концепцій правонаступництва, зокрема:

1. Універсального (повного) правонаступництва — згідно з якою державу ототожнюють з юридичною особою, яка складається з єдності трьох елементів: території, населення і публічної влади. Відповідно, у випадку правонаступництва до нової держави переходять усі права та обов'язки, які пов'язані з ними елементами.

2. Часткового правонаступництва — згідно з якою держава-по- передниця зберігає всі права й обов'язки, які не пов'язані з суверенітетом над певною територією, усі решта зобов'язання переходять до держави-правонаступниці.

3. "Tabula rasa" ("чистої дошки" або "чистого листа") — згідно з якою новоутворена держава не відповідає за зобов'язання держави- попередниці, оскільки перехід прав і обов'язків не відбувався.

Крім того, існують й інші підходи, зокрема "континуїтету", при якому одна держава вважається продовжувачем іншої. При цьому питання правонаступництва взагалі може не виникати. Так, наприклад, Росія набула прав і обов'язків СРСР в ООН саме як держава — продовжувачка Радянського Союзу.

Тепер питання правонаступництва регулюються звичаєвим правом. Хоча й було розроблено два договори в цій сфері, а саме: Віденська конвенція про правонаступництво держав щодо договорів від 23 серпня 1978 p., Віденська конвенція про правонаступництво держав щодо державної власності, державних архівів і державних боргів від 8 квітня 1983 p., однак жоден з наведених документів не вступив у дію, оскільки не набрав достатньої кількості ратифікацій.

Правонаступництво щодо міжнародних договорів. Як зазначено вище, основним документом, що регулює це питання, є Віденська конвенція про правонаступництво держав щодо договорів 1978 р. Відповідно до цієї конвенції, договір означає міжнародну угоду, укладену між державами в письмовій формі і яка регулюється міжнародним правом незалежно від того, чи така угода міститься в одному документі, у двох або декількох пов'язаних між собою документах, а також незалежно від її конкретного найменування. Отже, названа конвенція поширюється на всі договори, що укладаються державами між собою, як і договори держав з іншими суб'єктами міжнародного права. При цьому такі договори мають бути укладені виключно в письмовій формі.

Є особливості правонаступництва щодо договорів залежно від того, багатостороннім чи двостороннім він є. Щодо багатосторонніх, то тут можливі такі випадки:

1. Новостворена незалежна держава не зобов'язана зберігати в силі який-небудь договір або ставати його учасницею через виключно той факт, що в момент правонаступництва держав цей договір діяв щодо території, що є об'єктом правонаступництва держав. Тут можливі два випадки. Якщо держава була утворена шляхом від'єднання колонії від метрополії, то, як правило, в таких випадках застосовують принцип "tabula rasa". Таким шляхом пішли прибалтійські держави при виході з СРСР, оскільки, на їхню думку, вони були незаконно анексовані Радянським Союзом, а отже, фактично колоніями. Зовсім по- іншому вчинила Україна, котра заявила, що вважає себе правонас- тупницею УРСР, а, відповідно, всі договори, які діяли на території цієї республіки, продовжують діяти й надалі.

2. У випадку об'єднання двох держав усі договори, які діяли на території кожної з держав, продовжують діяти, якщо тільки це не суперечить предмету та цілям договору або сторони не домовилися про інше.

3. У випадку переходу частини території однієї держави під суверенітет іншої — для цієї території договори держави-попередниці перестають діяти і починають діяти договори держави-правонаступ- ниці. Проте з цього принципу можливі винятки. Так, зокрема, норми міжнародного права дозволяють укласти спеціальну угоду, яка передбачатиме інше вирішення такого питання. Прикладом того є Гонконг, на території якого продовжують діяти договори, укладені до входження його території у КНР.

Можливими є й інші випадки.

Проте існує правило, що договори, які стосуються території та кордонів, у кожному з вищезазначених випадків продовжують діяти.

Стосовно двосторонніх договорів, то, за загальним правилом, сторони таких договорів мають визначитися, чи вони продовжать діяти, і зробити про це відповідну заяву.

Правонаступництво щодо державної власності, державних боргів та державних архівів. Це питання регулюється Віденською конвенцією про правонаступництво держав щодо державної власності, дер-жавних архівів і державних боргів 1983 р. Вона дає визначення державної власності, державних боргів та державних архівів.

Державна власність держави-попередниці означає майно, права та інтереси, які на момент правонаступництва держав, відповідно до внутрішнього права держави-попередниці, належали цій державі.

Державні архіви держави-попередниці означають сукупність документів будь-якої давності та роду, вироблених або набутих держа- вою-попередницею у ході її діяльності, які на момент правонаступництва держав належали державі-попередниці згідно з її внутрішнім законодавством і зберігалися нею безпосередньо або під її контролем як архіви для різних цілей.

Державний борг означає будь-яке фінансове зобов'язання держа- ви-попередниці відносно іншої держави, міжнародної організації або будь-якого іншого суб'єкта міжнародного права, що виникло відповідно до міжнародного права.

За загальним правилом, правонаступництво держав, державної власності, державних архівів і державних боргів відбувається на підставі угоди між державою-попередницею і державою-правона- ступницею, а коли перша припинила існування — між державами- правонаступницями. Якщо ж такої угоди не було укладено, то застосовують такі правила:

1. При створенні нової держави все рухоме і нерухоме державне майно, що знаходиться на території держави-правонаступниці, переходить у її власність. Що ж до архівів, то всі вони необхідні для нор-мального функціонування певної держави, а також ті, що стосуються її території, переходять до держави-правонаступниці. При цьому зазвичай передбачається вільний доступ до архівів усіх заінтересованих держав. Борги держави-попередниці, як правило, не переходять до держави-правонаступниці, крім випадків, коли вони є боргами місцевих адміністрацій чи виникли внаслідок діяльності конкретної території. Як приклад можна вважати ситуацію із розподілом боргів після виходу Ірландії з Об'єднаного королівства.

2. У випадку об'єднання двох держав уся державна власність, державні архіви і державні борги кожної із держав-попередниць переходять до держави-правонаступниці.

3. У випадку переходу частини території однієї держави під суверенітет іншої усе нерухоме майно, яке знаходиться на цій території, а також пов'язане з нею рухоме майно переходить до держави-право- наступниці. Всі архіви, необхідні для нормального функціонування конкретної території, а також ті, що стосуються цієї території, переходять до держави-правонаступниці. Борги держави-попередниці розподіляються в справедливих частинах між державою-попередни- цею і державою-правонаступницею.

Крім правонаступництва держав щодо договорів, державної власності, державних архівів і державних боргів, можливим є правонаступництво стосовно інших об'єктів — насамперед кордонів і громадянства. У міжнародному праві утвердився принцип, згідно з яким при правонаступництві продовжують діяти договори, пов'язані із правами на територію, тобто зміна суверенітету над певною територією не викликає розірвання договорів щодо оренди території чи визначення лінії державних кодонів. Стосовно правонаступництва щодо громадянства, -то ці питання розкриті у розділі 8 "Населення і міжнародне право".

8. Признание в современном международном праве. — М. : Меж- дунар. отношения, 1975.

9. Пустогаров В. В. Международная деятельность субт^ектов федерации / В. В. Пустогаров // Московский журнал международного права. — 1992. — № 2. — С. 3—18.

10. Уіиаков Н.А. Проблеми теории международного права / Н. А. Ушаков. — М., 1988.

11. ФельдманД. И. Основньїе тенденции развития международной правосубтьектности / Д. И. Фельдман, Г. И. Крюков. — Казань : Изд- во Казан, ун-та, 1974.

12. Хонин В. Н. О специфике субгектов международно-правового регулирования / В. Н. Хонин // Вестн. Киев. ун-та. —1975. — Вьіп. 1. — С. 26—38. (Серия Междунар. отношения и международное право).

Запитання для самоконтролю

1. Назвіть основні ознаки міжнародної правосуб'єктності.

2. Які основні права й обов'язки держав?

3. Умови визнання міжнародної правосуб'єктності націй і народів, які борються за створення незалежної держави.

4. Які види визнання відомі в доктрині міжнародного права?

5. Назвіть наслідки визнання урядів.

6. Види та форми правонаступництва в міжнародному праві.

Рекомендована література

1. Аваков М. М. Правопреемство государств / М. М. Аваков. — М., 1986.

2. Вельяминов Т.М. Международная правосуб^ектность / Т. М. Вельяминов // Советский ежегодник международного права. — М., 1987. — С. 77—97.

3. Власова JI.B. Правопреемство государств в отношении дого- воров / JI. В. Власова. — Мн., 1982.

4. Курдюков Т. И. Государства в системе международно-правово- го регулирования / Т. И. Курдюков. — Казань : Изд-во Казан, ун-та, 1979.

5. Курс международного права : в 7 т. — М., 1990. — Т. 3.

6. Heuiamaeea Т. Н. Международньїе организации и право. Новьіе тенденции в международно-правовом регулировании / Т. Н. Нешата- ева. — 2-е изд. — М. : Дело, 1999.

7. Ноговіцина Ю. О. Міжнародно-правові аспекти правонаступництва України. — К. : Видавничий дім "Промені", 2006. — 352 с.

Розділ 13

ТЕРИТОРІЯ І МІЖНАРОДНЕ ПРАВО

13.1. Поняття і види-територій у міжнародному праві

Основні історичні етапи розвитку людства, прагнення держав до світової гегемонії чи регіонального лідерства пов'язані тією чи іншою мірою з боротьбою за територію. У таких умовах з'явилась об'єктивна необхідність у розробці міжнародно-правового режиму територій, що, своєю чергою, забезпечило б правову регламентацію територіального розмежування.

Термін "територія" розглядають у доктрині міжнародного права як юридичну категорію. Відповідно до цього підходу правова природа територій, їхні класифікації обумовлені відповідним правовим режимом, передбаченим міжнародно-правовими нормами. Саме тому в основу загальноприйнятої класифікації територій у теорії міжнародного права покладено принцип їхньої приналежності до того чи іншого правового режиму. З огляду на це території поділяють на три основні групи: державна територія, території зі змішаним режимом та території з міжнародним режимом (міжнародні території спільного користування)61.

Правовий режим державної території визначають головним чином норми національного права. Під правовим режимом державної території розуміють систему юридичних норм міжнародного і внутрішньо-державного права, які забезпечують реалізацію суверенних прав, територіального верховенства та територіальної юрисдикції в межах території держави68. Водночас статус окремих частин державної території, як і території загалом, можуть регулювати норми міжнародно-правових актів. У цьому випадку на увагу заслуговують міжна-

87 Международное право : учебник / отв. ред. Ю. M. Колосов, 3. С. Кривчикова. — M. : Междунар. отношения, 2001. — С. 113; Міжнародне право: Основні галузі: підручник / за ред. В. Г. Буткевича. — К. : Либідь, 2004. — С. 351.

68 Международное право : учебник / под ред. К. К. Гасанова. — М. : Закон и право, 2008. — С. 160.

родні угоди, предмет яких стосується створення без'ядерних зон (договір про без'ядерну зону у Південній частині Тихого океану 1986 p.), демілітаризації територій (демілітаризація прикордонної смуги ши-риною 25 кілометрів — Договір між Швецією і Норвегією 1905 р.) , оренди територій (Договір між колишнім Радянським Союзом і Фінляндією 1940 р. щодо оренди півострова Ханко) тощо.

До територій зі змішаним режимом відносять континентальний шельф, прилеглу зону, виключну економічну зону , а в окремих випадках міжнародні ріки, міжнародні протоки, що перекриваються територіальним морем прибережних держав, і міжнародні канали, що входять до складу територій прибережних держав . Тобто мають на увазі території морських просторів, що не входять до складу державної території, на які не поширюється суверенітет прибережної держави. Особливість такого виду територій полягає у тому, що їх правовий режим регулюється нормами як національного, так і міжнародного права. Акти національного законодавства, прийняті відповідно до норм міжнародного права (зокрема, Конвенція з морсько-го права 1982 p.), визначають суверенні права держав щодо розвідки і розробки природних ресурсів, охорони навколишнього середовища континентального шельфу, виключної економічної зони тощо.

Правовий режим територій з міжнародним режимом (міжнародні території спільного користування), як-от: відкрите море, повітряний простір над відкритим морем, міжнародний район морського дна, космічний простір, Місяць та інші небесні тіла, Антарктика, ґрунтується виключно на нормах міжнародного права. З точки зору міжнародного права міжнародні території становлять спільну спадщину людства. Така концепція передбачає, з одного боку, можливість вільного дослідження і використання всіма державами міжнародного співтовариства цих територій, а з іншого — заборону поширення державного суверенітету.

На сучасному етапі розвитку міжнародних відносин, особливо на тлі загострення проблем територіального розмежування, виникли передумови щодо появи територій із невизначеним статусом. Серед таких територій потрібно виокремити, наприклад, самопроголошені території (Південна Осетія, Абхазія, Косово, Нагірний Карабах, Придністров'я), які частково отримують міжнародно-правове визнання, а також Боснію і Герцеговину. Феномен Боснії і Герцеговини, зокрема, вбачається в участі представників міжнародного співтовариства в роботі органів державної влади. Наприклад, Високий представник у Боснії і Герцеговині наділений правом звільняти посадових осіб, а також приймати закони на тимчасовій основі . Правовий режим такого роду територій можна охарактеризувати як перехідний.