7. Заборона залучення до надурочних робіт

До надурочних робіт (стаття 62) забороняється залучати:

1) вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (стаття 176);

2) осіб, молодших вісімнадцяти років (стаття 192);

3) працівників, які навчаються в загальноосвітніх школах і професійно-технічних училищах без відриву від виробництва, в дні занять (стаття 220).

Законодавством можуть бути передбачені і інші категорії працівників, що їх забороняється залучати до надурочних робіт. Жінки, які мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, можуть залучатись до надурочних робіт лише за їх згодою (стаття 177). Залучення інвалідів до надурочних робіт можливе лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям (стаття 172).

Особи, перелічені в п. 1 - 3 частини першої ст. 63 КЗпП, не можуть залучатися до надурочних робіт навіть за наявності їх згоди. У силу частини другої ст. 63 КЗпП не можуть залучатися до надурочних робіт також батьки, опікуни, які виховують дітей віком до трьох років без матері (батьків), у тому числі в разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі (ст. 1861 КЗпП).

Такі категорії працівників можуть залучатися до надурочних робіт тільки за їх згодою:

1) жінки, які мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дитину-інваліда. Це формулювання частини третьої ст. 63 КЗпП важко тлумачити, оскільки словосполучення "діти віком від трьох до чотирнадцяти років" ужито в множині, а словосполучення "дитину-інваліда" - у однині. Однак наприкінці цього формулювання дається посилання на ст. 177 КЗпП, у якій обидва названі словосполучення вживаються в множині. Таким чином, частина третя ст. 63 КЗпП з урахуванням ст. 177 КЗпП повинна тлумачитися як така, що допускає залучення до надурочних робіт лише за згодою жінки, яка має хоча б одну дитини віком від трьох до чотирнадцяти років або дитину-інваліда;

2) викладене вище правило поширюється на батьків, які виховують дитину зазначеного віку без матері або мають дитину-інваліда, а також на опікунів (піклувальників);

3) інваліди. Додатковою умовою для залучення інвалідів є відсутність обмеження надурочних робіт у медичній рекомендації, даній такому працівникові;

4) громадяни похилого віку (такими відповідно до ст. 10 Закону "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" визнаються чоловіки віком від 60 і жінки віком від 55 років і більше, а також особи, яким до досягнення загального пенсійного віку залишилося не більше півтора року). За наявності згоди, такі працівники можуть залучатися до надурочних робіт, якщо немає протипоказання за станом здоров'я (частина третя ст. 13 того ж Закону).

Обмеження на залучення працівників до надурочних робіт, що встановлені ст. 63 КЗпП, є чинними і тоді, коли підстави для цього встановлені спеціальними нормами.

8. Особливості залучення до роботи у нічний час

У ст. 54 КЗпП, як і в попередній статті, говориться про тривалість роботи. Однак у цій статті з'являється істотна деталь: після слів "тривалість роботи" у дужках зазначено "зміни". Це дозволило в одному із солідних видань ("Комментарий к законодательству о труде". - М.: Юридическая литература, 1987) стверджувати: "У нічний час скорочується тривалість зміни. Отже, тижнева норма годин робочого часу не зменшується. Тому графіки змінності повинні забезпечити відпрацьовування 41-годинного (на той час діяла така тижнева норма робочого часу - Авт.) робочого тижня" (с. 101). Правда, незабаром після розпаду Союзу РСР у трохи зміненому варіанті того ж видання ("Комментарий к Кодексу законов о труде Российской Федерации". - М.: "Вердикт", 1993) при незмінному змісті нормативного матеріалу стверджувалося зворотне: "Скорочення нічної зміни на одну годину відпрацьовуванню не підлягає" (с. 96).

На нашу думку, текст статті, що коментується не дає підстав для висновку про те, що стаття передбачає скорочення тривалості робочого часу. Про це свідчить не лише вживання терміна "скорочення роботи (зміни)", а й перелік винятків з правила частини першої ст. 54 КЗпП.

Тривалість роботи (зміни) не скорочується, тобто тривалість нічної зміни урівнюється з денною в таких випадках, передбачених частиною другою ст. 54 КЗпП:

1) якщо це необхідно за умовами виробництва, зокрема, на безперервних виробництвах;

2) на змінних роботах при шестиденному робочому тижні з одним вихідним днем.

Характер винятків із правила про скорочення тривалості роботи в нічний час такий, що він не дає будь-якого обґрунтування диференціації тривалості робочого часу (якщо вважати, що ст. 54 КЗпП передбачає скорочення робочого часу). Однак цей же характер винятків дає підстави стверджувати, що за такими критеріями можна диференціювати тільки правила про режим робочого часу.

Лише тією обставиною, що скорочення тривалості роботи в нічний час провадиться в межах режиму робочого часу і не означає скорочення робочого часу, пояснюється той факт, що тривалість роботи на практиці не скорочується тоді, коли працівник спеціально прийнятий для роботи в нічний час. Правової підстави для такої практики немає. І все-таки вона існує стільки, скільки діє Кодекс законів про працю. І поширилася вона на всю територію, де діє Кодекс законів про працю. Це могло трапитись тільки при умові, що така практика істотно не порушувала права працівників. Працівникові нема рації судитись тільки заради того, щоб йому в одну ніч тривалість роботи на одну годину скоротили, а через кілька днів на цей же відрізок часу збільшили тривалість роботи в денний час. Якщо ж у нічний час підлягала б скороченню тривалість робочого часу, то відмова власника виконувати це правило давала б право працівникові вимагати виплати заробітної плати за перепрацьований час. За це право бажаючі судитись знайшлися б швидко. Їх немає лише тому, що із ст. 54 КЗпП таке право не випливає.

Тривалість роботи в нічний час не скорочується також для осіб, яким скорочена тривалість робочого часу встановлена частинами першою і третьою ст. 51 КЗпП. Законодавець не вважав за можливе поширити цей виняток на осіб, яким скорочений робочий день встановлений відповідно до частини четвертої ст. 51 КЗпП, хоча прямої заборони на використання праці таких осіб у нічний час немає.

Забороняється залучення до роботи в нічний час:

1) вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років (стаття 176);

2) осіб, молодших вісімнадцяти років (стаття 192);

3) інших категорій працівників, передбачених законодавством.

Робота жінок в нічний час не допускається, за винятком випадків, передбачених статтею 175 цього Кодексу. Робота інвалідів у нічний час допускається лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям (стаття 172). Заборона залучення до роботи в нічний час, що сформульована у частині першій коментованої статті, є прямою і безумовною. Її порушення може тягти не лише відповідальність посадових осіб підприємства у разі настання нещасного випадку під час роботи в нічний час, але і відповідальність посадових осіб на підставі ст. 41 КпАП і ст. 133 КК незалежно від настання шкідливих наслідків. Що стосується заборони застосовувати працю жінок у нічний час, то вона, швидше за все, залишається декларативною. Ст. 135 Кодексу законів про працю із зазначеної заборони робить виняток для тих галузей народного господарства, де в цьому є особлива потреба і допускається як тимчасовий захід. Вже пройшло більше 30 років, як встановлено цей виняток. Тимчасовий захід перетворився ледве не в норму.