- •1. Поняття, умови та підстави припинення трудового договору
- •2. Припинення трудового договору за угодою сторін
- •3. Припинення трудового договору у зв’язку з закінченням терміну його чинності
- •4. Продовження дії трудового договору на невизначений термін
- •5. Припинення трудового договору у зв’язку з призовом або вступом працівника на військову службу, скерування його на альтернативну службу
- •6. Припинення трудового договору у зв’язку в порядку переведення працівника на інше підприємство за його згодою
- •7. Припинення трудового договору через перехід працівника на виборну посаду
- •8. Припинення трудового договору через відмову працівника від переведення разом з підприємством до іншої місцевості
- •9. Припинення трудового договору через відмову працівника від продовження роботи у звязку зі зміною істотних умов праці
- •10. Припинення трудового договору з підстав, передбачених контрактом
- •11. Випадки припинення трудового договору на вимогу третіх осіб
- •12. Припинення трудового договору у зв’язку з набранням законної сили вироком суду
- •13. Припинення трудового договору з працівником, скерованим постановою суду на примусове лікування.
- •14. Розірвання трудового договору, укладеного на невизначений термін, за ініціативою працівника
- •15. Розірвання строкового трудового договору за ініціативою працівника
- •16. Відмінності припинення трудового договору за угодою сторін та розірвання його за ініціативою працівника
- •17. Припинення трудового договору у зв’язку з порушенням правил прийняття на роботу
- •1. Підстави припинення трудового договору за ініціативою роботодавця
- •2. Вивільнення працівників як підстава припинення трудового договору за ініціативою роботодавця
- •3. Переважне право на залишення на роботі під час вивільнення працівників
- •4. Пільги і компенсації вивільнюваним працівникам. Повторне прийняття на роботу працівників
- •5. Розірвання трудового договору за виявлення невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації
- •6. Розірвання трудового договору за виявленням невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок стану здоров’я, що перешкоджає продовженню цієї роботи
- •7. Розірвання трудового договору у разі скасування допуску до державної таємниці
- •8. Розірвання трудового договору внаслідок тимчасової непрацездатності працівника
- •9. Розірвання трудового договору у разі поновлення працівника, який раніше виконував цю роботу
- •10. Припинення трудового договору за ініціативою роботодавця як захід дисциплінарної відповідальності
- •11. Додаткові підстави припинення трудового договору за ініціативою роботодавця
- •1. Особливості припинення трудового договору за ініціативою роботодавця з деякими категоріями працівників за певних умов
- •2. Додаткові підстави припинення трудового договору з державними службовцями
- •3. Додаткові підстави звільнення суддів.
- •4. Додаткові підстави звільнення прокурорсько-слідчих працівників.
- •5. Особливості розірвання трудового договору з вагітними жінками і жінками, які мають дітей
- •6. Припинення трудового договору з неповнолітніми працівниками
- •7. Додаткові гарантії у разі звільнення з роботи, встановлені законодавством для виборних профспілкових працівників та для членів рад трудових колективів
- •8. Особливості звільнення з роботи колишніх військовослужбовців та членів їх сімей
- •9. Порядок звільнення працівників за ініціативою роботодавця
- •10. Розірвання трудового договору з керівником на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації
- •11. Порядок надання згоди виборного органу первинної профспілкової організації на звільнення працівників за ініціативою роботодавця
- •12. Випадки звільнення працівників за ініціативою роботодавця без згоди виборного органу первинної профспілкової організації
- •13. Проведення розрахунків при звільненні працівників. Виплата вихідної допомоги
- •14. Оформлення звільнення
- •15. Правові підстави відсторонення працівника від роботи
- •1. Поняття робочого часу та його правові ознаки
- •2. Види робочого часу
- •3. Правове регулювання робочого часу нормальної тривалості (нормального робочого часу)
- •4. Скорочений робочий час та його види
- •5. Порядок та умови застосування неповного робочого часу
- •6. Понаднормовий робочий час та правові підстави застосування надурочних робіт
- •7. Заборона залучення до надурочних робіт
- •8. Особливості залучення до роботи у нічний час
- •1. Поняття режиму робочого часу
- •2. Види режимів робочого часу
- •3. П’ятиденний та шестиденний робочий тиждень як режим роботи
- •4. Умови та порядок застосування підсумованого обліку робочого часу
- •5. Ненормований робочий день як спеціальний режим робочого часу
- •6. Поділ робочого дня на частини
- •8. Особливості встановлення гнучкого режиму роботи
- •9. Вахтовий метод організації робіт
- •1. Поняття та види часу відпочинку
- •2. Правове регулювання перерв, що надаються протягом робочого дня:
- •2.1. Перерва для відпочинку і харчування: поняття, порядок її надання
- •2.2. Перерви для обігріву і відпочинку та перерва для годування дітей: їхня еалежність до часу відпочинку
- •3. Правове регулювання вихідних днів:
- •3.1. Поняття вихідних днів, загальний порядок їх встановлення
- •3.2. Особливості встановлення вихідних днів на підприємствах, пов’язаних з обслуговуванням населення
- •3.3. Особливості встановлення вихідних днів на безперервно діючих підприємствах
- •3.4. Порядок залучення працівників до роботи у вихідні дні
- •4. Правове регулювання святкових і неробочих днів: поняття, види, порядок залучення працівників до роботи у святкові та неробочі дні
- •5. Поняття та гарантії права працівників на відпустку
- •6. Щорічна основна відпустка: поняття, види та тривалість
- •7. Поняття та види щорічної додаткової відпустки:
- •7.1. Додаткова відпустка за роботу у шкідливих і важких умовах праці
- •7.2. Додаткова відпустка за особливий характер праці
- •7.3. Інші додаткові відпустки, передбачені законодавством України
- •8. Порядок надання щорічних відпусток:
- •8.1. Стаж роботи, що дає право на одержання щорічної відпустки
- •8.2. Порядок надання щорічних відпусток у перший рік роботи
- •8.3. Порядок надання щорічних відпусток у наступні роки роботи
- •1. Перенесення щорічної відпустки за ініціативною працівника, роботодавця та в інших випадках, передбачених Законом України «Про відпустки»
- •2. Порядок поділу щорічної відпустки на частини
- •3. Відкликання працівника з щорічної відпустки
- •4. Поняття, види та особливості додаткових відпусток у зв’язку з навчанням
- •5. Творча відпустка: поняття, особливості та порядок надання
- •6. Правове регулювання соціальних відпусток:
- •6.1. Поняття, види та особливості соціальних відпусток
- •6.2. Порядок надання відпустки з вагітності та пологів
- •6.3. Порядок надання відпустки з догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку
- •6.4. Порядок надання відпустки для батьків, що мають дітей
- •7. Правове регулювання відпусток без збереження заробітної плати:
- •7.1. Порядок надання відпустки без збереження заробітної плати у випадках, передбачених законодавством
- •7.2. Порядок надання відпустки без збереження заробітної плати за угодою сторін трудового договору
- •8. Оплата відпусток. Грошова компенсація за невикористані щорічні відпустки
1. Поняття робочого часу та його правові ознаки
Робочий час - це встановлений законодавством відрізок календарного часу, протягом якого працівник відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку, графіка роботи та умов трудового договору повинен виконувати свої трудові обов'язки.
Конституція України в ст. 45 передбачає, що працівникові гарантується встановлена законом тривалість робочого часу. "Тривалість робочого часу встановлюється як у централізованому порядку, так і на рівні локального регулювання. У сучасних умовах спостерігається тенденція до колективно-договірного та індивідуального (в рамках трудового договору) регулювання тривалості робочого часу. Держава лише встановлює певну межу тривалості робочого часу, яка не може бути збільшена.
Тривалість робочого часу може бути предметом централізованого, локального, колективно-договірного та індивідуально-договірного регулювання. За нових умов господарювання централізоване закріплення нормування робочого часу є юридичним засобом охорони праці та найважливішою гарантією реалізації конституційного права на працю. Кодекс законів про працю визначає максимально допустимі норми робочого часу для всіх працівників. Разом з тим законодавець надає право роботодавцям при укладенні колективного договору встановлювати меншу норму тривалості робочого часу (ч. 2 ст. 50 КЗпП). Норма робочого часу також може визначатись і на індивідуально-договірному рівні. У трудовому законодавстві відсутні прямі заборони щодо зменшення тривалості робочого часу за угодою сторін трудового договору.
Слід врахувати, що у деяких випадках робочим часом вважаються періоди, коли працівник фактично не виконує трудових обов’язків, але підпорядковується роботодавцеві. Наприклад, у разі тимчасового переведення працівника на іншу роботу через простій (ст. 34 КЗпП) або надання жінкам, що мають дітей віком до півтора року, перерви для годування дитини (ст. 183 КЗпП) та в інших випадках.
Л.Я. Гінцбург писав, що робочий час в юридичному значенні цього поняття є саме тим часом, який віддає робітник підприємству (установі) з моменту, коли розпорядження адміністрації, яка здійснює керівництво процесом праці, стає для нього обов’язковим, і закінчується моментом, коли він знову вільний діяти за своїм розсудом[14]. Мова йде про той час, протягом якого робітник був у сфері дії правил внутрішнього трудового розпорядку. Ця обставина є головною ознакою, яка відрізняє робочий час від вільного, яким робітник розпоряджається за своїм розсудом. Але таке визначення не вказує, хто ж встановлює час, протягом якого робітник повинен працювати, а також і на необхідність використання фізичних чи розумових здібностей працівника згідно з його трудовою функцією.
М.Г. Александров з цього приводу вважав, що в правовому аспекті поняття робочого часу характеризується не тільки як норма тривалості праці, що встановлена законом або на його підставі, а також як обов’язок, виконання якого регулюється, головним чином, правилами внутрішнього трудового розпорядку[15]. Врешті – решт, робочий час треба розглядати як фактичну поведінку працівника, що повинна відповідати нормам тривалості праці. На його думку, в трудовому праві робочим часом є встановлений законом або на його основі час, протягом якого робітник або службовець повинен виконувати трудові обов’язки з дотриманням внутрішнього трудового розпорядку підприємства, організації, установи. До такого ж визначення робочого часу дійшов і В.С. Андрієв[16].
Слушно, що автори підкреслюють принцип імперативності норм встановлення робочого часу. Встановлена законом або на його основі іншими нормативними актами тривалість робочого часу потребує обов’яз кового її дотримання. Однак є визначення, де принцип імперативності встановлення норм тривалості робочого часу відсутній. Так Т.В. Іван кіна відмічає, що робочим часом вважається час, протягом якого робітник або службовець відповідно правилами внутрішнього трудового розпорядку повинен знаходитися на підприємстві (в установі, організації)[17].
Правила внутрішнього трудового розпорядку – це локальний нормативний акт, що визначає суб’єктивний обов’язок робітника виконувати трудову функцію протягом робочого часу, який вже встановлений законодавством. Той факт, що норми тривалості робочого часу повинні визначатись саме законом, необхідно підкреслити при наданні поняття робочого часу. В літературі висловлена й інша точка зору. Так, Л.О. Сироватська вважає, що вислови «встановлена законом» або «на його основі» не дають підстав включати в визначення поняття робочого часу, оскільки не всі складові частини робочого часу встановлюються законодавцем[18]. Цілком правильно, що тривалість робочої зміни визначається власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим органом, але і в цьому випадку необхідно дотримуватися норм тривалості робочого часу встановлених законом.
Л.Я. Островський, обгрунтовуючи поняття робочого часу, також не відображає принципу імперативності встановлення норм тривалості робочого часу і застосовує таку ознаку, як перебування працівника на своєму робочому місті. Згідно такому погляду, робочим часом у трудовому законодавстві визначається час, протягом якого робітник або службовець відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства, установи, організації або, як виняток, в силу особливих обставин (виклик на роботу поза графіком, виробничої необхідності тощо) повинен знаходитись на своєму робочому місці і виконувати відповідні трудові обов’язки[19]. Ознака знаходження працівника на робочому місці позначається також у понятті робочого часу, яке надав О.Д. Зайкін[20]. Таку ознаку навряд чи можна вважати важливою у юридичному понятті робочого часу, бо мова йде не за фактично витрачений робочий час на виробництво визначеної продукції чи виконання обов’язків, а про час, який за діючим законодавством про працю повинен визнаватися робочим.
Істотні ознаки робочого часу передбачаються у ряді загальних норм трудового права. Так, ст. 2 КЗпП України свідчить про те, що громадяни України реалізують право на працю шляхом укладення договору на підприємстві, установі, організації. Робітники мають право на відпочинок згідно із законом про обмеження робочого дня і робочого тижня. Закон не допускає подовження робочого часу ні за згодою сторін у трудовому договорі, ні за бажанням власника або уповноваженого ним органа, за винятком випадків прямо передбачених законодавством (надурочні роботи, ненормований робочий час, чергування, праця за сумісництвом тощо).
У ст. 52 КЗпП України вказується, що тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, з дотриманням встановленої тривалості робочого тижня. Графіки змінності затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим органом підприємства, установи, організації.
Законодавством передбачена також можливість встановлення неповного робочого часу за угодою сторін, яка може бути досягнута як під час заключення трудового договору, так і під час його дії (ст. 56 КЗпП України). Виходить, що тривалість робочого часу може визначатися угодою між власником і профспілковим органом, а також угодою сторін трудового договору в межах закону. Необхідно мати на увазі, що згідно з ч. 2 ст. 50 КЗпП України, підприємства, установи, організації під час укладання колективного договору мають право встановити меншу норму тривалості робочого часу ніж 40 годин на тиждень, яка потім на даному підприємстві вважається нормальною тривалістю робочого часу.
Ознакою юридичного поняття робочого часу є також те, що працівникам надається перерва для відпочинку і харчування тривалістю не більш двох годин. Перерва не входить до складу робочого часу. Робітник використовує цей час на свій розсуд і може відлучатися з місця роботи (ст. 66 КЗпП України). Таким чином, під час дії робочого часу робітник повинен знаходитися в сфері дії правил внутрішнього трудового розпорядку і виконувати свій трудовий обов’язок. Таке передбачається також ст. 29 КЗпП України.
Відтак, для правильного визначення юридичного поняття робочого часу необхідно виходити з того, що час, як частка доби виражена в звичайних одиницях виміру і виступає як родової ознаки робочого часу. Водночас видовими ознаками робочого часу треба вважати, по-перше, вказівку на обмеженість часу конкретним періодом, встановленим законом або колективним договором, а також угодою сторін трудового договору на підставі закону і визначеною державою тривалістю робочого часу. По-друге, вказівку на обов’язковість власника або уповноваженого ним органу в період робочого часу займати працівників виключно виконанням своїх трудових функцій.
Враховуючи вищенаведене, робочий час необхідно визначити як установлений законом або на його основі колективним договором чи угодою сторін термін, протягом якого працівник згідно правил внутрішнього розпорядку повинен виконувати свою трудову функцію.
Означене поняття вказує на те, що робітник повинен виконувати свою трудову функцію згідно з нормативами робочого часу. Норматив робочого часу становить собою встановлену законом або на його підставі норму постійної тривалості робочого часу, яка підлягає безпосередньому виконанню протягом визначеного календарного періоду. Такими нормативами робочого часу є робочий день, робочий тиждень і похідні від них – робоча зміна, робочий місяць, робочий рік тощо.