6.5 Позови про визнання незаконними нормативно-правових актів, рішень, виданих (прийнятих) внаслідок вчинення корупційного правопорушення

Відповідно до ст. 24 Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" нормативно-правові акти, рішення, видані (прийняті) внаслідок вчинення корупційного правопорушення, можуть бути скасовані органом або посадовою особою, уповноваженою на прийняття чи скасування відповідних актів, рішень, або визнані незаконними в судовому порядку за заявою заінтересованої фізичної особи, об'єднання громадян, юридичної особи, прокурора, органу державної влади, органу місцевого самоврядування.

Нормативно-правовий акт – це прийнятий уповноваженим органом держави у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норму права, має загальний, спеціальний чи локальний характер, застосовується неодноразово та забезпечується за допомогою заохочувальних інструментів права. [39]

Від інших правових актів нормативно-правовий акт відрізняється тим, що він, по-перше, включає норми права, які встановлюють, змінюють або скасовують права і обов'язки певних суб'єктів, по-друге, ці норми мають загальний характер. Ці ознаки не притаманні іншим правовим актам.

У теорії юриспруденції прийнято класифікувати нормативно-правові акти за різними критеріями. Так, за юридичною силою нормативно-правові акти поділяють на закони та підзаконні акти. За сферою дії вони можуть бути загальними, спеціальними і локальними. За суб'єктами видання можна виділити нормативно-правові акти Верховної Ради України (закони та постанови), Кабінету Міністрів України (постанови), Президента України (укази), керівників міністерств, відомств, місцевих органів державної влади та органів місцевого самоврядування (накази, розпорядження, інструкції, рішення, положення, статути). [39]

До зазначених нормативно-правових актів та рішень слід віднести закони і постанови Верховної Ради України, постанови Верховної Ради АР Крим, укази і розпорядження Президента України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, відомчі правові акти (рішення, накази, інструкції), рішення і розпорядження місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, судові рішення, накази та інструкції державних установ, підприємств та організацій тощо.

У результаті вчинення корупційних діянь можуть бути прийняті наступні неправомірні нормативно-правові акти і рішення:

- що стосуються неправомірного надання переваг фізичним або юридичним особам - з метою одержання неправомірної вигоди або у зв'язку з прийняттям обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб;

- що стосуються надання пільг окремим суб'єктам господарювання, а також делегування повноважень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;

- щодо призначення на посаду близьких їм осіб;

- в інтересах дарувальника;

- щодо діяльності підприємств, установ чи організацій, з якими особа в подальшому укладала трудові договори (контракти) або вчиняла правочини у сфері підприємницької діяльності.

Також прокурорам під час вирішення наявності підстав для вжиття заходів представницьких характеру, необхідно звертати увагу на наявність підстав для скасування актів, які мають індивідуальний характер.

Необхідно зазначити, що нормативно – правовий акт (рішення) може бути скасовано самим суб’єктом його прийняття, вищестоящим органом або визнано незаконним у судовому порядку.

Безпосередньо судовий порядок визнання незаконними нормативно - правових актів (рішень) суб’єктів владних повноважень визначено положеннями КАС України.

Зокрема, особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно – правових актів передбачено ст. 171 цього Кодексу.

Предметна підсудність адміністративних справ визначена у ст. 18 КАС України, відповідно до якої адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган чи посадова особа місцевого самоврядування, посадова чи службова особа органу місцевого самоврядування, підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам.

Звертаючись з такими заявами до суду, прокурор повинен правильно визначити особу чи орган, на захист чиїх інтересів він звертається до суду, та обґрунтувати, в чому саме полягає порушення їхніх прав, свобод чи інтересів, оскільки порушення вказаних вимог є підставою для залишення позовної заяви без розгляду.

Під час підготовки позовів необхідно враховувати особливості оскарження окремої категорії актів.

Так, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 №7рп/2009 у справі про скасування актів органів місцевого самоврядування органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, у тому числі за протестами прокурорів, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов’язані з реалізацією певних суб’єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб’єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Таким чином, шляхом опротестування прокурор може реагувати лише на нормативно-правові акти, на підставі яких не виникли права у інших осіб. В іншому випадку згідно із судовою практикою самостійне скасування органами місцевого самоврядування своїх актів не має юридичних наслідків, тому такі акти можуть бути визнані незаконними лише у судовому порядку. Однак, ураховуючи, що при цьому фактично буде вирішуватись спір про право, він підлягає розгляду не в порядку адміністративного судочинства, а залежно від суб’єктного складу учасників правовідносин - у цивільному чи господарському.

Так, відповідно до п.п. 1.3, 1.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" у порядку господарського судочинства підлягають вирішенню спори про визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування з питань передачі земельних ділянок у власність чи надання їх у користування, припинення права власності на земельні ділянки, вилучення цих ділянок з користування і про зобов’язання названих органів залежно від характеру спору виконати певні дії, як цього вимагають приписи чинного законодавства.