1.2. Ієрархія управління

Управлінський процес потребує поділу праці управлінця, при цьому варто виділити горизонтальний і вертикальний поділ праці, котрий забезпечує координацію управлінської роботи. На якому рівні знаходиться один керівник від іншого, визначає займана посада. Поза залежністю від того, скільки існує рівнів управління , керівників поділяють традиційно на 3 категорії. Соціолог Парсонс розглядає ці 3 категорії з погляду функцій які виконує керівник в організації.

Більш загально відомий засіб опису рівнів управління такий: керівники низової ланки (операційні керуючи), середньої і вищої ланок. Зв'язок між ними прямий. По визначенню Парсонса особи на технічному рівні в основному займаються щоденними операціями і діями необхідними для забезпечення ефективної роботи без збоїв у виробництві продукції і наданні послуг[ 51 ].

Молодші начальники (операційні керівники, супервайзери) - організаційний рівень, що знаходиться над робітниками й іншими працівниками (не управлінцями). Вони в основному здійснюють контроль за виконанням виробничих завдань для безупинного забезпечення інформацією про хід їх виконання. Типові посади (звання): майстер, сержант, завідувач відділом, старша медсестра.

На управлінському рівні в основному зайняті управлінням і координацією всередині організації. Вони погоджують різноманітні форми діяльності і зусилля різноманітних підрозділів організації. Робота молодших начальників контролюється керівниками середньої ланки. Сьогодні сама багато численна категорія управлінців, тому розділена на два підрівня: низовий середній і вищий середній. Керівники середньої ланки є буфером між керівниками низової і вищої ланок. Типові посади: декан, директор філії, керуючий збутом по регіону.

Керівники на інституціональному рівні зайняті розробкою довгострокових (перспективних) планів, формуванням місії і цілей організації, адаптацією організації до різноманітного роду змін, управлінням відносинами між організацією і зовнішнім середовищем.

Керівників вищої ланки мало. Вони відповідають за прийняття найважливіших рішень в організації. Дуже напружена робота, що не має чіткого завершення. Типові посади: ректор, генерал, президент.

1.3 Еволюція управлінських парадигм та методи дослідження в менеджменті та адмініструванні

Сфери менеджменту та можливо підрозділити на такі види:

1. Виробничий (операційний ) менеджмент - управлінський процес, спрямований на формування комплексної системи виробництва (операційної системи) на основі оптимального використання ресурсів із метою забезпечення необхідного рівня прибутковості.

2. Фінансовий менеджмент - управлінський процес, спрямований на формування системи одержання ефективного поділу і використання фінансових ресурсів організації.

3. Маркетинговий менеджмент - управлінський процес, спрямований на задоволення потреб за рахунок створення пропозиції товарів і послуг.

Парадигма (від грецького - рагаdіgm) менеджменту - система понять, уявлень, що формуються на основі вивчення, аналізу й узагальнення реальної дійсності, змінюючись у відповідності до зовнішнього і внутрішнього середовища організації.

Менеджмент є відображенням соціально-економічних умов суспільного виробництва, тому його парадигма змінюється. На різних етапах розвитку виробництва парадигма менеджменту відображає систему понять про те, що і як необхідно робити, щоб управляти ефективно. Парадигма впливає і на практичну менеджерську діяльність зокрема на систему пріоритетів у менеджменті і на технологію менеджменту. Існують різні класифікації парадигм менеджменту. На наш погляд найбільш достовірною є така класифікація: менеджмент по інструкціям; менеджмент по цілям; менеджмент-навчання.

З моменту зародження менеджерської діяльності і до сьогоднішнього дня одним із найважливіших завдань є передбачення перспектив та напрямів розвитку організації. Тому першою базовою складовою парадигми менеджменту є перспективна спрямованість менеджерської діяльності.

Історія підказує - виживали ті організації, що вміли передбачити зміни зовнішнього середовища і, змінюючи внутрішнє середовище, не тільки пристосуватися до цих змін, але і додатково впливати на них.

Тому, менеджмент розвивався від системи реактивної адаптації до системи управління на основі передбачення змін і впливу на них. Етапами розвитку цих систем були:

1. управління на основі контролю;

2. управління на основі екстраполяції, тобто довгострокового планування;

3. управління на основі передбачення змін;

4. управління на основі гнучких, екстрених змін.

Концептуальною основою парадигми менеджменту з моменту його виникнення і до початку 21-го століття став контроль над виконанням, тобто реакція на зміни відбувалася після здійснення подій.

З середини 19-го століття і до другої третини 20-го століття успіху досягав автор товарної ідеї, який міг її реалізувати. Успішні менеджери найчастіше були винахідниками. Класичним прикладом тут є Генрі Форд і його компанія «Форд Моторс» на початку 20 - го століття. Парадигмою менеджменту в цей період стало поєднання управління на основі контролю над виконанням завдань з управлінням на основі екстраполяції тенденцій минулого.

Окрім цього вирішальним чинником успіху стала можливість випускати товар з мінімальними витратами. Успіху досягали менеджери-технократи, які відмінно знали технологію і могли ефективно організувати виробництво.

Досягненнями тут було: нормування праці, раціональна організація праці, конвеєрна система виробництва, і тому подібне Потреби в маркетингу практично не було. Перспективне завдання менеджменту вирішувалося на основі довгострокового планування. Тому парадигму менеджменту цього періоду формували:

1. домінування технологічних питань виробництва над соціальними;

2. раціоналізація організації праці (тейлоризм);

3. мінімізація витрат виробництва;

4. довгострокове планування виробничої діяльності.

Це характерно для парадигми управління по інструкціях.

У другій третині 20-го століття різко зросла динаміка впливу зовнішніх чинників на діяльність організації через що екстрапольовані темпи зростання часто не досягалися, тому виникла потреба в передбаченні майбутніх змін.

У 30-і роки ХХ ст. ринок переповнився товарною масою. На відміну від попереднього етапу, коли продавалося все, що, вироблялося, в цей час продавалося переважно те, що найкраще задовольняло потреби. Тому на перший план вийшли завдання дослідження ринку, розробки і реалізації товарної ідеї, організації збуту, стимулювання продажу. Головною ідеєю парадигми менеджменту стала маркетингова орієнтація виробництва. Маркетингові дослідження і рекомендації потребували довгого часу для реалізації, що зумовило необхідність переходу від довгострокового планування до стратегічного планування – першого етапу стратегічного менеджменту. Тут домінувала друга парадигма менеджменту – менеджмент по цілям.

В кінці 50-х – на початку 60-х р.р. ХХ століття почався якісно новий етап в технології менеджменту в результаті посилення всіх попередніх тенденцій. Ринок ще більше стиснувся. Успіху досягав той, хто міг запропонувати принципово новий, або традиційний товар найвищої якості, з сервісним обслуговуванням і гарантією. Завданням менеджменту і складової його нової парадигми, стало не так вивчення, як формування попиту, створення власної ринкової ніші.

Покупець почав реагувати не лише на товар, але і на його торгівельну марку, на репутацію фірми, а часто і на репутацію її перших осіб. Результати діяльності фірми усе більш залежали від суспільної думки, від відображення її діяльності в засобах масової інформації, стосунків, з владою, спонсорської і добродійної діяльності, корпоративної культури, фірмового стилю і тому подібного. Слова “фірма ”, “фірмова поведінка ”, “фірмовий дизайн ”, почали не просто відзначати конкретну організацію, але і формувати відповідний стиль діяльності.

Важливою складовою парадигми менеджменту стала соціально-культурна технологія як усередині самої фірми, так і в її соціальному середовищі, а головним завданням менеджменту - не стільки позиціонування товару на ринку, скільки позиціонування фірми, в суспільстві.

Проявом соціально-культурної технології менеджменту є паблик рілейшинз (рublіс гelаtіоns) - мистецтво формування і підтримки стосунків з довкіллям, зв'язки з громадськістю.

Основою парадигми менеджменту стало визнання того, що зневага соціально-культурною, національною особливістю і умовами призводить до краху найкращих проектів, програм, реформ.

Сучасна підприємницька діяльність може бути успішною лише за умови диверсифікації та багатопрофільності. Чим більш диверсифікована діяльність організації, тим вище її конкурентоспроможність, тим краще організація реагує на динаміку ринку. На перший план виходить не продукт організації, а її дія, в різній зоні ділової активності.

Традиційний менеджмент – менеджмент по цілях - був орієнтований на кінцевий результат як мету діяльності. Під цю мету мобілізувалися ресурси. Головною його базою була організаційна структура, побудована під “дерево цілей ” і контроль, а сам процес управління базувався на сигнально-застережливій інформації.

Сучасний менеджмент здійснюється в координатах, де мета є вторинною відносно шкали цінностей, по якій оцінюються. Акцент переносять від примусу на розуміння, від стимулювання - на мотивацію, поєднання інтересів у внутрішньому і зовнішньому середовищі організації, на формування свідомості загального - “ми”, своїй унікальності і навіть соціальній місії організації. Сучасна організація виступає як самостійне культурне утворення зі своїми цінностями, нормами, традиціями, міфами, ритуалами, субкультурою.

Фірмовий стиль, імідж, організаційна культура, корпоративний дух, є частиною сучасної парадигми менеджменту – «менеджменту – навчання». Все це радикально змінило технологію роботи з персоналом. Головним є не контроль і стимулювання трудової діяльності персоналу, а заохочення, за досягнуті результати і покарання за відсутність ініціативи.

Важливими елементами парадигми менеджменту стали персонал - орієнтовані технології, які об'єднують індивідуальне мотивування робітників з формуванням у них відчуття причетності до загальної справи, розуміння і реалізації нормативно-ціннісного - “ми ”. Це підвищило залежність менеджменту від мотивації і відповідальності персоналу. Успіху досягає менеджер, який розуміє, що люди - не просто кадрове забезпечення і трудові ресурси, а найкоштовніший ресурс організації. Результативність діяльності організації залежить від уміння менеджера створити команду, здатну на агресивний пошук і реалізацію нового, боротьбу за якість.

Таким чином, сучасну парадигму менеджменту – менеджмент – навчання було сформовано на основі діалектичного розвитку, аналізу і відбору найефективнішої технології менеджменту, на всіх етапах його історичного розвитку, з врахуванням сьогоднішніх соціально - економічних реалій.

Основною складовою сучасної парадигми менеджменту є: перспективна спрямованість менеджерській діяльності (стратегічний менеджмент); маркетингова орієнтація виробництва; технологія паблик рілейшинз; диверсифікація і багатопрофільність виробництва; фірмовий стиль, імідж, культура організації; персонал орієнтовані технології [22].

З метою дослідження тенденції розвитку, законів і принципів менеджменту, використовуються всілякі методи дослідження:

1. Діалектичний метод. Вивчає взаємообумовлені і суперечливі явища дійсності в розвитку.

2. Конкретно історичний метод. Передбачає вивчення досліджуваного явища в розвитку з врахуванням причини, умов і чинників, які визначили тенденцію розвитку і зміни.

3. Системний метод. Виступає як сукупність методологічних засобів, процедури, прийомів, направлених на дослідження складних об'єктів, з врахуванням всіх наявних взаємозв'язків і динамічних характеристик.

4. Метод моделювання (вербального (мовного), фізичного, аналогового, математичного). Використовують його в умовах, коли неможливо через складність взаємозв'язку досліджувати розвиток об'єкту під впливом всіляких чинників. У таких умовах ефективна імітаційна модель.

5. Експертні методи. Їх використовують за умови, коли неможливо кількісно визначити деякі параметри.

6. Соціологічні методи (анкетування, інтерв'ювання, тестування). Базуються на соціологічних опитах, вибірці цільових респондентів.

Питання і завдання для самоконтролю.

1. У чому полягає головна мета підручнику «Основи менеджменту та адміністрування»?

2. У чому сутність менеджменту?.

3. Визначите схожі риси і розбіжності між категоріями «менеджмент», «управління» та «адміністрування».

4. Визначите поняття «об'єкт» і «суб'єкт» управління.

5. Рівні управління: сутність, характеристика окремих рівнів управління.

6. Визначите загальну рису і відмінності між менеджером і підприємцем.

7. Чого більш всього намагаються досягти менеджери в своїй професійній діяльності? Визначите інші цілі менеджерів.

8. Охарактеризуйте основні парадигми менеджменту.

9. Розкрійте сутність парадигми «менеджмент-навчання»?

10. Які існують сфери менеджменту?

11. Дайте характеристику методів дослідження в менеджменті.

Тести для перевірки рівня засвоєння матеріалу розділу: