1.2. Суть, види та причини інфляції

Як економічне явище інфляція існує вже тривалий час. Сам термін «інфляція» (від лат. inflatio) з’явився в другій половині ХІХ ст. і буквально перекладається як «розбухання». І справді, фінансування державних видатків (наприклад, у періоди екстремального розвитку: війн, революцій тощо) за допомогою паперово-грошової емісії призводило до розбухання грошового обігу, зростання цін та знецінення паперових грошей. Рекордно високих темпів інфляція сягнула в Німеччині після Першої світової війни, коли восени 1923 р. грошова маса в обігу досягла 496 квінтильйонів марок, а грошова одиниця знецінилась у трильйон разів.

Проте процеси «розбухання» грошового обігу, зростання цін і знецінення грошової одиниці спостерігалися не лише при функціонуванні паперових грошей. Просто раніше їх називали інакше. То чи можна розглядати їх як інфляційні?

В економічній літературі на це запитання є кілька різних відповідей. Згідно з поглядами економістів, які стоять на позиціях кількісної теорії грошей, зростання цін відбувається внаслідок зростання кількості грошей в обігу, незалежно від того, повноцінні це гроші чи державні знаки вартості з примусовим курсом. Поява класичної політекономії, а потім і марксизму, призвела до того, що в працях ХІХ – початку ХХ ст. виділилися два напрями дослідження процесу зростання цін: а) напряму, який пов’язував процес зростання цін з надмірною емісією паперових грошей; [84;104 – див.ст14 Мельник] б) напряму, який пов’язував процес зростання цін зі зменшенням вартості самого золота. Причому, якщо у першому випадку за напрямом у подальшому збереглась назва «інфляція», то другий процес дістав у літературі назву «революції цін».

З вищевикладеного випливає: інфляцію слід пов’язувати не тільки з паперовими грішми, а й з будь-якими державними знаками вартості, що мають примусовий курс, а появу інфляції в межах економічної системи варто розглядати як історичний процес, який виникає при виконанні кількох умов.

Першою з них є певний ступінь розвитку самих грошей. До того часу, поки виконання грішми їхніх функцій ґрунтувалося на вартості того матеріалу, з якого їх було виготовлено, інфляція не була типовою, а підвищення цін зумовлювалося зменшенням вартості самого грошового матеріалу. Інфляція виникає тоді, коли виконання грішми функції «засобу обігу» відокремлюється від іншої функції грошей «міри вартості», що призводить до появи державного знака вартості з примусовим курсом.

Державні знаки вартості, виступаючи представниками, наприклад золота, мають значно меншу за золото внутрішню вартість і цілком можуть виконувати функцію засобу обігу, анітрохи не знецінюючись, якщо кількість їх відповідає кількості золота при виконанні ним цієї функції. Через це другою умовою, потрібною для того, щоб державний знак вартості знецінився, є те, що він перебуває в обігу в такій кількості, яка перевищує загальні потреби суб’єктів економіки в грошах, що і призводить до інфляції. Отже, інфляція можлива в будь-якій економічній системі, у якій функціонують державні знаки вартості, що мають примусовий курс, і умовою її появи є значне розходження між попитом на ці гроші при сталому рівні цін та їхньою пропозицією, що і викликає їх знецінення.

Історія дає численні свідчення про такі інфляції, які мали місце і до другої половини ХІХ ст. Викликані вони були передусім надмірною емісією державних знаків вартості, що мають примусовий курс. Так, Стародавньому Риму належить «першість» у мідно-грошовій інфляції, Стародавньому Китаю – спершу в залізно- грошовій (VIII ст.), а після цього і в першій паперово-грошовій інфляції (ХІ ст). Інфляція була характерною проблемою економічного розвитку і в Європі в період так званого псування монети, коли держава, заради збільшення доходів скарбниці, при карбуванні монети, залишаючи незмінним її номінал, зменшувала її масу чи вміст грошового металу.

Як бачимо спочатку погляди на сутність інфляції, в основному, зводились до зростання цін, що відбувалося внаслідок зростання кількості грошей в обігу.

Але варто зазначити, що не будь-яке зростання цін є інфляційним. Якщо, наприклад, ціни на одні групи товарів чи послуг зростають і досить суттєво, але на інші групи – зменшуються, так що загальний рівень цін не змінюється, то таке зростання не є інфляційним. Зростання цін, зумовлене поліпшенням якості продукції, намаганнями позитивного впливу на стан довкілля (що вимагає зростання витрат), зміною соціальних пріоритетів тощо, також не є інфляційним. Та й не слід забувати про «ефект храповика», тобто того, що ціни взагалі перестали знижуватись.

Крім того, емісія грошей може мати як інфляційний, так і не інфляційний характер. Приміром, додатковий випуск грошей, зумовлений зростанням реального обсягу національного виробництва або уповільненням руху грошей, є не інфляційним. Якщо ж випуск грошей спрямований на покриття фінансування дефіциту державного бюджету чи зумовлений прагненнями уряду утримувати безробіття на рівні, нижчому за «природний» тощо, то емісія виступає інфляційним чинником.

Отож, інфляція – це стійке і відчутне зростання рівня цін, яке виникло внаслідок того, що значна частина грошової маси виявилась не забезпеченою економічними благами.

Чому і коли виникає інфляція? – цим питанням задавалось, певно, чимало визначних вчених. Відповідно, на сьогоднішній день можна виділити досить багато причин виникнення інфляції. Та варто одразу зауважити, що в реальній економіці ці причини найчастіше поєднуються.

Серед головних причин інфляції виділяють такі: зростання грошової маси вищими темпами порівняно зі зростанням національного продукту; дефіцит державного бюджету; мілітаризація економіки; монополії та необґрунтовані привілеї; особливості структури національної економіки; нарощування інфляційних очікувань; імпорт інфляції та ін.

Однією з функцій центрального банку є постачання національної економіки потрібною кількістю грошей. Крім неї, центральний банк виконує низку інших функцій, що нерідко потребує збільшення обсягу грошової маси. Наприклад, щоб відвернути економічний спад, центральний банк проводить політику «дешевих грошей», що збільшує кількість грошей в обігу і веде до інфляції. Інколи бувають випадки, коли центральний банк, намагаючись прискорити розвиток національної економіки або маючи якусь іншу мету, невиправдано підвищує темпи зростання грошової маси, які перевищують темпи зростання національного продукту. В результаті ціни починають швидко зростати і розвивається інфляція. Загалом можна стверджувати: якщо центральний банк із певних причин (економічних чи політичних) швидко збільшує пропозицію грошей, то неминуче розвивається інфляція попиту.

Часто причиною розвитку інфляції є перевищення державних витрат над податковими надходженнями. Таке явище характерне навіть для найбільш розвинених країн світу, адже населення цих країн звикло до високих соціальних стандартів, до матеріального комфорту, розширеного споживання. Відповідно, і бюрократія, і політики заради суспільної, системної стабільності змушені задовольняти інтерес населення в існуючих та нових соціальних програмах. Але в даній ситуації швидкість розвитку інфляції значною мірою залежить від того, як покривається дефіцит бюджету – за рахунок позики, грошової емісії чи підвищення податків. Фінансування дефіциту бюджету за допомогою додаткової емісії прямо розкручує інфляцію попиту. Фінансування дефіциту за рахунок позик у приватному секторі, зовнішніх запозичень чи підвищення податків індукує значно слабші й відкладені у часі інфляційні імпульси.

Важливим чинником підживлення інфляційного процесу є мілітаризація економіки. Розвиток військового сектора часто є причиною бюджетного дефіциту, котрий, як уже зазначалося, спричиняє інфляцію. Крім того, військово-промисловий комплекс, поглинаючи матеріальні, інтелектуальні та інші ресурси, спотворює розподіл ресурсів у національній економіці, що згубно позначається на сукупній пропозиції та індукує інфляцію. Гіпермілітаризація була одним із основних чинників інфляції в нашій державі після розпаду СРСР: в радянський час Україна, займаючи 2,6% території СРСР, виробляла 38% його озброєнь та військового спорядження.

Ще однією причиною розвитку інфляції є монополії та необґрунтовані привілеї. Для кращого розуміння впливу монополій на розвиток інфляції, можна навести один простий та цікавий приклад: уявімо собі «острів», на якому існує замкнута економіка. На «острові» є завод, де виробляється певна «їжа», яка потім же продається в місцевому «магазині». Жителі острова працюють, отримують заробітну плату і сплачують податки (аби прокормити «їжею» пенсіонерів, дитячий садок тощо). «Їжа» в «магазині» постійно розкуповується, а якщо хтось із працюючих «недоїдає» - залишається після роботи понаднормово, виробляє більше «їжі» і отримує більшу зарплату (відповідно, збільшуються податкові надходження і витрати цього робітника на «їжу»). В результаті: гроші обертається по колу; всі задоволені; кожен працює так, аби йому вистачало на «їжу».

А тепер уявімо, що у нашого заводу з’явився «власник»: завод виробив за місяць необхідну кількість їжі, потім були сплачені податки, але… власник вирішив продавати їжу на 20% дорожче, аби отримати прибуток. Що ж відбувається далі?

Продано буде лише близько 80% товару, оскільки саме на цю суму виплачено зарплат і податків. А інші 20% жителі «недоїдатимуть». Не тому, що немає «їжі». Є. Та через брак коштів купити її не можна.

Наступного місяця «власник» виробить тільки 80% від кількості необхідної «їжі» (ще 20% залишилося з минулого місяця). Відповідно працівники будуть менше працювати, і отримають меншу зарплату. З кожним циклом виробництво буде згортатися, кошти будуть зосереджуватися у «власника». В даному випадку вже спостерігатиметься замкнене коло: при підвищенні цін на їжу працівники вимагатимуть більшої зарплати, що, в свою чергу, продукуватиме подальше підвищення цін.

Тож, як бачимо, монополії безпосереднього відношення до зародження інфляції не мають, але, в той же час, вони сприяють її продовженню та посиленню. Для збереження свого панівного становища на ринку монополістичні структури намагаються не лише запровадити і утримати високі ціни, а й обмежувати розміри пропозиції. Це вкрай несприятливо впливає на співвідношення попиту і пропозиції, сприяючи відставання пропозиції від попиту, що супроводжується зростанням цін. Крім того, ці структури, заглушуючи конкуренцію, сповільнюють реагування пропозиції на коливання попиту, що генерує інфляційні імпульси.

Інфляційні очікування - виникнення в інфляції самопідтримуючого характеру. Населення і господарські суб'єкти звикають до постійного підвищення рівня цін. Населення вимагає підвищення заробітної плати і запасається товарами наперед, очікуючи на їх швидке подорожчання. Виробники ж побоюються підвищення цін з боку своїх постачальників, які водночас закладають в ціну своїх товарів прогнозоване ними зростання цін на комплектуючі і розгойдують цим самим маховик інфляції. Яскравим прикладом того, як інфляційні очікування впливають на ціни, може слугувати минулорічне підвищення цін на гречану крупу майже в 2 рази. Тоді населення, яке ще пам’ятає часи дефіцитів, почало масово скуповувати крупу, незважаючи на високі ціни, підігріваючи тим самим ажіотажний попит. Виробники ж через значне скорочення запасів товару почали активно піднімати ціни.

Ще один приклад - ситуація з частковою виплатою компенсацій вкладникам Ощадбанку СРСР, що здійснювалася в Україні з початку 2008 року. Ті 6 мільярдів гривень, що були передбачені постановою №1 Кабміну від 9 січня 2008 року в якості компенсації, не могли спричинити інфляцію. Розміри ВВП у 949,8 мільярда гривень та виділені 6 мільярдів гривень - чи 10,5 мільярда за розрахунками Рахункової палати - непорівнянні. Але вони викликали інфляційні очікування: людям здалося, що ціни можуть вирости. Олії у вогонь підлили преса та виступи політиків від опозиції. Залякування населення можливим зростанням цін спричиняло панічні настрої. Це стимулювало інфляцію більше, ніж вливання вказаної грошової маси.

На думку багатьох економістів, однією з причин хронічної інфляції другої половини ХХ ст. є також структурні диспропорції в національній економіці. Інфляція виникає внаслідок взаємодії чинників, які обмежують дію ринкового механізму. Наприклад, наймані працівники у менш продуктивних секторах національної економіки домагаються такого самого рівня заробітної плати, що й працівники високопродуктивних галузей. У разі такого вирівнювання доходів витрати на одиницю продукції зростають і розвивається інфляція пропозиції.

Однією із зовнішніх причин є імпорт інфляції з однієї країни в іншу. Високий ступінь інтеграції економіки багатьох країн, а це особливо характерно для країн, що входять у регіональні економічні блоки (Європейський союз, СНД та ін.), складає основу, на котрій інфляційний процес з однієї країни швидко переходить в іншу. Як правило, імпорт інфляції здійснюється через ціни імпортованих товарів, хоча при цьому можливі й інші способи її імпорту. Можливості держав у боротьбі з такою інфляцією досить-таки обмежені.

До зовнішніх чинників відносять і скорочення надходжень від зовнішньої торгівлі , від’ємне сальдо платіжного балансу країни.

Отже, в сучасній економіці інфляцію викликає ціла низка причин. Що ж до України, то на початку 90-х років ХХ ст. основними причинами розвитку інфляції були: низький рівень ефективності виробництва та якості продукції; державний монополізм і відсутність конкуренції; спотворена структура виробництва з низькою часткою предметів споживання; надмірне зношення основних фондів; гіпермілітаризація [черешня адоб.рідер].

Залежно від критерію, покладеного в основу класифікації, інфляція набуває різних видів.