2. Суть і значення нормування праці.

Нормування праці — це вид діяльності з управління виробни­цтвом, пов'язаний з визначенням необхідних затрат праці та її результатів, контролем за мірою праці.

Нормування праці — складова організації праці і виробницт­ва. Воно є важливою ланкою технологічної й організаційної під­готовки виробництва, оперативного управління ним, невід'ємною частиною менеджменту і соціально-трудових відносин.

Норми праці є основою системи планування роботи підприєм­ства та його підрозділів, організації оплати праці персоналу, об­ліку затрат на продукцію, управління соціально-трудовими від­носинами тощо.

Нормування праці є засобом визначення як міри праці для виконання ті­єї чи іншої конкретної роботи, так і міри винагороди за працю за­лежно від її кількості та якості.

Подальше вдосконалення нормування праці передбачає:

- максимальне охоплення нормами праці різних видів робіт з обслуговування виробництва та управління ним;

- широке впровадження технічно обґрунтованих норм, тобто розроблення норм виробітку, часу, обслуговування з урахуван­ням можливостей сучасної техніки й технології виробництва, пе­редових методів праці тощо;

- підвищення не тільки технічної, а й економічної та фізіоло­гічної обґрунтованості норм. Якщо технічне обґрунтування поля­гає у виявленні виробничих можливостей робочих місць, то еко­номічне — у виборі найдоцільнішого варіанта виконання роботи, а фізіологічне — у виборі раціональних форм поділу і кооперації праці, визначенні правильного чергування робочого навантажен­ня і відпочинку тощо;

- поліпшення якості нормування на основі науково-технічних рекомендацій;

- широке застосування методів прямого нормування, що дає змогу визначити трудомісткість робіт і нормованих завдань, устано­влювати оптимальне завантаження працівників, ширше використо­вувати прогресивні форми матеріального стимулювання;

- формування єдиної системи нормування праці, в основі якої мають бути норми й нормативи, що охоплюють весь комплекс технологічних процесів;

- створення автоматизованих робочих місць для нормуваль­ників;

- комп’ютеризація проектування технологічної та організа­ційної документації, а також норм затрат часу;

- підвищення кваліфікаційного рівня нормувальників.

Мета нормування праці в нових умовах господарювання поля­гає в тому, щоб на основі зростання технічної озброєності та удо­сконалення організації виробництва і праці, поліпшення її умов скоротити затрати на випуск продукції, підвищити продуктив­ність, що, у свою чергу, сприятиме розширенню виробництва і зростанню реальних доходів працівників.

3. Поняття ефективності праці та соціально-економічне значення його підвищення.

Ефективність праці — це її результативність. Вона відображає співвідношення обсягу вироблених матеріальних і/або нематері­альних благ та кількості затраченої на це праці. Тобто зростання ефективності праці означає збільшення обсягу вироблених благ без збільшення затрат праці. У широкому розумінні зростання ефек­тивності праці означає постійне вдосконалення людьми економіч­ної діяльності, постійне знаходження можливості працювати кра­ще, виробляти більше якісніших благ за тих самих, або і менших затрат праці.

Зростання ефективності праці забезпечує підвищення реально­го продукту і доходу, а тому воно є дуже важливим показником економічного зростання країни. Оскільки збільшення суспільно­го продукту в розрахунку на душу населення означає підвищення рівня споживання, а отже, і рівня життя, то економічне зростання на основі підвищення продуктивності праці стає однією з головних цілей держав з соціальною орієнтацією економіки.

Співвідношення результатів і витрат людської діяльності, що в загальному випадку називається ефективністю, є основною проблемою економічної теорії і господарської практики.

Витрати визначаються розміром (вартістю) використаних еко­номічних ресурсів. Економічні ресурси прийнято поділяти на три великі групи: 1) праця (людський капітал); 2) ком­поненти природних ресурсів (земля та сировина); 3) компоненти засобів виробництва (фізичний капітал).

Відповідно можна окремо визначити ефективність використання праці, природних ресурсів або фізичного капіталу.

Результати характеризуються обсягами та вартістю виробле­ної і реалізованої продукції, розмірами доданої вартості, прибут­ку, а також показниками конкурентоспроможності, якості жит­тя, екології й багатьма іншими. Економічні результати найчасті­ше виражаються обсягами виробленої продукції або розміром отри­маного прибутку. Якщо у розрахунку ефективності результати ха­рактеризуються обсягом продукції (послуг), то ми маємо показни­ки, які називаються продуктивністю, а якщо результати харак­теризуються розміром прибутку, то такі показники ефективності називаються прибутковістю (рентабельністю).

Таким чином, ефективність вимірюється багатьма різноманіт­ними показниками. Всі вони є показниками ефективності, однак одного узагальнюючого показника ефективності немає, як немає абстрактного ефекту, а є конкретна вироблена продукція, отрима­ний прибуток або якийсь інший конкретний результат. Як прави­ло, назва різних показників ефективності складається з двох слів: перше означає, чим у цьому показнику вимірюються результати діяльності (продуктивність або прибутковість), а друге — витрати яких ресурсів враховані у цьому показнику (праці, землі, капіталу, їх окремих компонентів чи усіх ресурсів загалом) — наприклад, продуктивність праці, прибутковість землі і т. д.