3. Інфраструктура ринку праці

Інфраструктура ринку праці включає державні і не­державні заклади сприяння зайнятості, кадрові служби підприємств і фірм, громадські організації і фонди, норма­тивно-правове середовище, що забезпечують взаємодію між попитом і пропозицією праці.

До функцій інфраструктури ринку праці відноситься регулювання відносин між роботодавцями і працівниками з приводу оплати праці, її умов, вирішення соціально-трудо­вих конфліктів, посередництво між працівником та роботодавцем, спри­яння їх контактам та взаємодії, допомога в доборі й відборі працівників та виборі місця роботи, в укладанні трудового контракту тощо. Основну частку цієї роботи виконують не­державні підприємства, попит на послуги яких зростає про­порційно розвитку та диференціації ринку праці.

У відповідності з цими та іншими функціями в інфра­структурі ринку праці можна виділити такі елементи:

• комплекс регулювання та гарантування зайнятості: закони та нормативні акти, що гарантують громадянські права в сфері трудової зайнятості;

• комплекс регулювання заробітної плати (закони, угоди, договори, арбітраж тощо);

• комплекс регулювання компенсацій у зв’язку із втра­тою або переміною роботи, а також при перепідготовці (зако­ни та нормативні акти, що регулюють компенсації при звільненні з роботи, допомогу по безробіттю, допомогу на утриманців безробітного, підйомні при переїзді на нове місце роботи, стипендію при перенавчанні тощо);

• пенсійна система, оскільки вона має значний вплив на економічну активність працівників пенсійного віку, на кількість економічно активного населення за рахунок пра­цездатних людей пенсійного віку, які можуть або займатися найманою працею, або ні, залежно від розміру пенсії тощо;

• комплекс регулювання умов праці (закони та норма­тивні акти, що регулюють використання праці різних кате­горій працівників взагалі (наприклад, неповнолітніх, вагіт­них жінок, інвалідів), і зокрема у несприятливих для здоро­в’я умовах;

• служби зайнятості та працевлаштування. Сюди пере­дусім відноситься державна служба зайнятості, а також чис­ленні недержавні посередники між роботодавцями та праців­никами на ринку праці (біржі праці, агенції по добору пер­соналу, агенції по працевлаштуванню, організації, що нада­ють послуги з профорієнтації, консалтінгу персоналу, лізінгу персоналу тощо);

• система професійної підготовки та перенавчання;

• об’єднання працівників як виразники їхніх інтересів (передусім профспілки);

• об’єднання роботодавців як виразники їхніх інтересів;

• кадрові служби підприємств і фірм, громадські органі­зації і фонди сприяння зайнятості.

Таким чином, багатофункціональна і високоефективна інфраструктура — невід’ємна характеристика цивілізовано­го ринку праці, показник його розвиненості й критерій дієвості.

4. Соціально-трудові відносини зайнятості.

Зайнятість розкриває один з найважливіших аспектів соціально-економічного життя людини, пов’язаний із задо­воленням її потреб у сфері праці. Водночас трудова зайнятість населення країни забезпечує виробництво валового націо­нального продукту, а отже — економічну основу життя сус­пільства. Зайнятість має і соціальний характер: вона відображає потреби людей не лише в заробітках, але і у самореалізації через суспільне корисну діяльність.

Зайнятість — це діяльність громадян, пов’язана із за­доволенням особистих і суспільних потреб, що не суперечить законодавству і, як правило, приносить заробіток (трудовий доход). Соціальна сутність зайнятості відображає потребу людини в самовираженні, а також задоволенні матеріальних і духовних потреб через дохід, який особа отримує за свою працю. Демографічна сутність зайнятості відображає взаємозалежність зайнятості з віково-статевими характеристиками населення, його структурою тощо.

Первинна зайнятість характеризує зайнятість за основним місцем роботи. Якщо, крім основної роботи чи навчання, ще є додаткова зайнятість, вона називається вторинною зайнятістю.

Повна зайнятість – це діяльність протягом повного робочого дня (тижня, сезону, року), яка забезпечує дохід у нормальних для даного регіону розмірах.

Неповна зайнятість характеризує зайнятість конкретної особи або протягом неповного робочого часу або з неповною оплатою чи недостатньою ефективністю. Неповна зайнятість може бути явною або прихованою.

Крім цих видів зайнятості виділяють зайнятість неповний робочий час, тимчасову зайнятість, сезонну зайнятість та нерегламентовану зайнятість.

Безробіттям називається соціально-економічна ситуація в суспільстві, за якої частина активних працездатних грома­дян не може знайти роботу, яку вони здатні виконувати, що обумовлена переважанням пропозиції праці над попитом на неї.

Резерв робочої сили, що забезпечує можливість швидкого міжрегіонального і міжгалузевого перерозподілу робочої сили відповідно до коливань попиту і обумовлених ними коливань попи­ту виробництва на робочу силу, є природним безробіттям.

Природне безробіття складається із фрикційного, пов’язаного зі зміною місця роботи, і інституційного, що породжується сис­темою організації регіональної економіки, насамперед правовою системою.

Виникнення структурного безробіття пов’язане зі структурними зрушеннями в економіці.

Сезонне безробіття стосується тих видів виробництва, які мають сезонний характер і в яких протягом року відбуваються різні коливання попиту на працю.

Циклічне безробіття – це безробіття, яке породжується правовими нормами, що впливають на попит і пропозицію праці.

Активні методи підтримки ринку праці передбача­ють діяльність держави, спрямовану на скорочення рівня без­робіття як такого, тобто на забезпечення можливості реалізації своєї трудової активності всім громадянам, а відповідно на забез­печення повної зайнятості всього трудоактивного населення країни. Оскільки головною причиною безробіття є невідповід­ність пропозиції робочої сили потребі в ній, активна політика спрямована на подолання (або принаймні зменшення) цієї незбалансованості.

Отже, активна політика складається із заходів, спрямованих на:

• створення додаткових і нових робочих місць,

• нагнітання попиту на робочу силу,

• поліпшення процесу працевлаштування незайнятих громадян або таких, що хочуть змінити місце роботи,

• посилення територіальної та професійної мобільності робочої сили,

• сприяння додатковій тимчасовій зайнятості безробітних,

• підтримка населення у відкритті власної справи,

• профорієнтація, підготовка й перепідготовка кадрів,

• забезпечення якісної збалансованості між пропозицією робочої сили та попитом на неї.

Пасивна політика зайнятості спрямована на підтримку до­ходів населення в випадку втрати роботи. Вона складається із:

• підвищення доступності допомоги по безробіттю,

• пом’якшення критеріїв відбору для надання допомоги по безробіттю,

• розширення джерел фінансування допомоги по безробіттю,

• збільшення розміру допомоги по безробіттю,

• збільшення тривалості надання допомоги по безробіттю.

Види програм сприяння зайнятості:

• державні,

• регіональні,

• галузеві.