Культура України другої половини XVII—XVIII ст.

З другої половини XVII ст. умови для розвитку культури в ук­раїнських землях дещо поліпшились. При багатьох церковних парафіях і монастирях діяли приходські школи, у яких дяки вчили дітей писемності, читанню, лічбі. У ХУШ ст. на Лівобе­режній Україні початкових шкіл було: в Ніжинському полку — 217; Лубенському — 172; Миргородському — 37. Починаючи з 1789 р., відкривалися, як і в Росії, народні училища. У східній Галичині після 1772 р. були одно-чотирикласні шко­ли з німецькою мовою навчання, а в селах — приходські. Серед­ню освіту давали колегіуми в Києві, Переяславі, Чернігові, Хар­кові. Тип вищого навчального закладу являли собою з 1661 р. Львівський університет (пізніше він перетворився на єзуїтську академію, а 1784 р. відкрився знову) і Києво-Могилянський ко­легіум. В 1701 р. за указом Петра І Київський колегіум було пе­ретворено в академію. Рівень навчання, яке тривало тут 12 років, не поступався вищим навчальним закладам Західної Європи. Незважаючи на відкриття у 1640 р. в Яссах, а у 1685 р. в Москві вищих навчальних закладів, авторитет Києво-Могилянської академії про­довжував приваблювати ба­гатьох інтелектуалів зі сло­в'янських регіонів, особливо болгар і сербів. У Києві нав­чалися такі діячі Росії, як: О. Ромадановський, Б. Шереметьєв, К. Зотов, К. Істо­мін, М. Ломоносов, болгарин В. Черняєв, серб О. Стойков. Вже 1715 р. в академії налічувалося 1100 студен­тів, переважно з різно­чинців. Бібліотека академії вважалась однією з найкращих у Східній Європі. На жаль, пожежі 1780 та 1811 рр. знищи­ли понад 10 тис. книжок, загинули унікальні джерела з історії України. Зі стін академії вийшли: С. Яворський (з 1700 р. «ек­зарх святійшого патріаршого престолу») та Ф. Прокопович (з 1716 р. керівник православної церкви Росії).

Історична довідка

У XVIII ст. майже кожне село мало свою школу. Існували ці школи при церквах і навчали в них дяки. В монастирях теж були школи, в яких навчали ченці. В 1740-1748 рр. у семи полках: Ніжинському, Лу­бенському, Чернігівському, Переяславському, Полтавському, При­луцькому та Миргородському було 866 шкіл на 1099 поселень; одна школа припадала пересічно на 1000 душ. В 1768 р. на території Чернігівського, Городнянського та Сосницького повітів було 134 шко­ли і на кожну припадало пересічно 746 душ. Навчалися в цих школах у XVIII ст. діти старшини, козаків, духовенства, селян. Багато українців стали єпископами й митрополитами, заснов­никами шкільної мережі на території Росії. С. Полоцький, буду­чи вчителем наступника престолу, написав кілька п'єс релігійно­го змісту, поклавши початок російській драматургії. У цей період створювалися козацькі літописи. Найбільш відомі: «Літопис Самовидця» анонімного автора (охопив події 1648-1702 рр;); літопис галицького полковника Г. Граб'янки за 1648-1708 рр.; «Сказання о войне с поляками» С. Величка; «Краткое описание о козацком мало-российском народе й о воєн­них его делах;» П. Симоновського. В кінці ХУІІІ ст. у Санкт-Петербурзі О. Безбородько і В. Рубан видали «Краткую летопись Малой России», в якій висвітлено період із 1506 до 1776 р.