Основні напрямки діяльності гетьмана і. Мазепи

У 1686 році в Москві між Польщею і Росією було підписано мирну угоду — Вічний мир, за яким польсь­кий уряд остаточно відмовився від Києва і претензій на Запо­розьку Січ. Ставши союзником Польщі, Росія ввійшла у створе­ний проти Туреччини союз, в якому, крім Польщі, брали участь Австрія і Венеція. Свою участь у загальній боротьбі з Ту­реччиною російський уряд вбачав у війні проти союзника Османськоі імперії — Кримського ханства.

У травні 1687 р. 100-тисячна (за іншими даними 150-тисячна) армія боярина князя Василя Голіцина (фаворит царівни Софії) і 50-тисячна армія гетьмана Івана Самойловича рушили на Південь. Страшенна спека, нестача фуражу, відсутність води, пожежі (татари підпалили степ і довелося йти по випаленій землі), голод і хвороби змусили війська повернути назад. Погано підготовлений похід зазнав поразки і вину за це поклали на І. Самойловича. Він був заарештований і висланий в Тобольськ; 05.07. на Коломацькій Раді було обрано гетьмана – Іван Степанович Мазепа.

Історія гетьмана Мазепи

Гетьман Лівобережної України Іван Мазепа, за походженням ук­раїнський шляхтич, народився у 1629 р., за іншими даними — у 1639 чи 1642 рр. в селі Мазепинці. Закінчив єзуїтський коледж у Варшаві, Києво-Могилянський колегіум, добре знав артилерійську справу, володів кількома мовами, складав вірші. У 1654-1663 рр. служив при дворі короля Речі Посполитої Яна II Казиміра. 1659 р. посол поляків при гетьмані І. Виговському, 1660 р. — при Ю. Хмельницькому, 1663 р. — при П. Тетері. У 1663 р. брав участь у війні поляків проти Лівобережної України, у 1669 р. ротмістр, потім генераль­ний писар у гетьмана П. Доро­шенка. З 1674 р. служить у гетьмана І. Самойловича, з 1685 р. — генеральний осавул, у 1687 р. — гетьман Лівобереж­ної України.

Коломацькі статті переважно повторю­вали статті попередніх угод:

гетьман не мав права усувати гене­ральну старшину без згоди царя; старшина не могла переобирати гетьмана без дозволу царя;

заборонялася будь-яка зовнішньо­політична діяльність; для охорони гетьмана в його розпо­рядження передавався полк московських стрільців;

реєстр установлювався на 30 тисяч козаків, при подвійній оплаті гетьману було дозволено набирати сердюцькі і ком­панійські полки (найманців);

старшина, монастирі і священники звільнялися від будь-яких податків і зборів;

на південних кордонах повинні були будуватися фортечні укріплення;

разом із тим підкреслювалось, що російські воєводи не мали права втручатися в українські справи.

24 Квітня 1689 р. 112 тисяч російських стрільців і 50 тисяч укр. Козаків під команд. Голіцина і Мазепи рушили в Крим. Похід. Невдача призвела до того, що Петро і ув»язнив Софію серпні 1689 р.

Перша зустріч Мазепи і Петра І відбулася за несприятливих для гетьмана умов. Він прибув до Москви в серпні 1689 р., коли бороть­ба між юним царем і сестрою була в розпалі, як креатура ненависного Петру Голіцина. Та в той же час із цієї пер­шої зустрічі Мазепа здобув довіру і повагу в Петра, якими користу­вався до переходу на бік Карла XII. Що тут відіграло роль — ро­зум, освіченість, комунікабельність, рішучість гетьмана чи за­кулісна гра, багаті подарунки царю і його оточенню — судити важко. Але, як писав Пилип Орлик: «Ніхто не міг краще (Мазе­пи) обробити людину, притягти її до себе. Не осягнувши з першо­го разу своєї мети, він не складав зброї, не кидав обробляти люди­ну, аж доки не зробить її своєю». У подальшому Мазепа зробив вплив на перетворення і рефор­ми Петра, особливо в Україні, і всіляко підтримував діяльність молодого царя. Заручившись підтримкою царя, Мазепа став зміцнювати своє становище в Україні. Основну ставку він зробив на лояльних до нього старшину, шляхту, духовенство. Жоден із гетьманів не роздав стільки земель і сіл, як Мазепа. За підрахун­ками Є. Черкаської у часи свого правління він підписав близько 1000 універсалів на володіння землею. Більша їх частина припа­дає на 1687-1692 рр. Таким чином, І. Мазепа зміцнював свою владу і вербував прихильників. Отримавши у володіння села, старшина була зацікавлена в збереженні влади гетьмана, бо зміна її зачіпала їх майнові і фінансові інтереси. Новий гетьман міг вчинити новий переділ володінь. І. Мазепа провів ряд заходів по упорядкуванню податків, видав низку універсалів із метою врегулювання системи грошової та нату­ральної ренти, відробітку панщини. Зміцненню гетьманської влади сприяло введення нової категорії козацької старшини — бунчуко­вих товаришів, що перебували безпосередньо при гетьманові для виконання різних доручень і безпосередньо від нього залежали. Активною меценатською діяльністю Мазепа завоював при­хильність високоосвіченої частини українців. Він відкривав школи, засновував друкарні, відправляв молодих навчатися за кордон. При ньому Київська Академія стала університетом, а Чернігівська колегія — ліцеєм. На його гроші будуються 12 но­вих церковних храмів; перекладається арабською мовою Єван­геліє; для церкви Гробу Господнього в Єрусалимі була подарова­на срібна плита із зображеними сценами з життя Христа. Він прагне створити в Україні нову аристократію, як у Польщі й Росії, аби можна було на неї покластися. У внутрішній політиці гетьман орієнтувався на інтереси козаць­кої старшини. Тому довгий час між ним та запорожцями існував конфлікт, який спробував використати військовий канцелярист Петрик (Іваненко), піднявши у 1692 р. повстання проти І. Мазепи. Виступивши під гаслом бити «чортів — панів, дуків, що їм царі маєтності понадавали», він намагався з допомогою Криму створити між Дніпром і Бугом самостійну державницьку структуру. У липні 1693 р. загони Петрика і 20-тисячна татарська орда на чолі з калга-солтаном Давлет-Гіреєм пішли на Лівобережну Ук­раїну. Проти них гетьман Мазепа вислав Ніжинський, Прилуць­кий, Миргородський, Лубенський та частину сотень Київського, Чернігівського і Стародубського полків. З ними були і російські війська. Наближення таких сил змусило відступити татар та за­гони запорожців. Ініціативу перехопили козаки. В останні роки вони громили татарські загони під Очаковом, Казикерменом, Буджаком та в інших місцях. У зовнішній політиці гетьман відмовився від орієнтації на Польщу, негативно ставився до со­юзу з Кримом та Туреч­чиною. За єдину основу зовнішньої політики Ук­раїни він вважав співпра­цю з Росією, з допомогою котрої сподівався поши­рити Гетьманщину на Правобережну Україну, а від Криму та Туреччи­ни приєднати степову смугу вздовж Чорного та Азовського морів. За 1689-1700 рр. ко­зацькі війська І. Мазепи разом із армією Росії брали участь в 11 похо­дах проти Туреччини й Кримського ханства. У липні 1696 р. козаки і стрільці штурмом оволоділи турецькою фортецею Азов. 13 липня 1700 р. кримська епопея закінчилася підписанням у Константинополі мирної угоди між Туреччиною і Росією. Це був тимчасовий компроміс, бо жодну з сторін він повністю не задо­вольняв. За Росією залишився Азов; кримський хан відмовився від щорічної данини; православні християни одержали вільний і без­митний пропуск в Єрусалим; землі від Перекопа до Азова ставали своєрідною нейтральною смугою і повинні були залишатися незаселеними. Але на Росію поклали зобов'язання знести фортеці, які знаходилися на Дніпрі, в т. ч. Казикермен і Таваньськ. Голов­ний вихід у Чорне море був все ще закритий і контролювався тур­ками і татарами.