2. Аудиторський ризик та його оцінка

Під час проведення перевірки аудитор несе відповідальність за свою думку про фінансову звітність клієнта. Висновок про звітність складається на основі професійного судження аудитора щодо отрима­них у ході перевірки доказів. Тому при збиранні доказів аудитор повинен бути ретельним (тобто аудитор повинен спланувати свою роботу так, щоб усі суттєві аспекти, які можуть вплинути на рішення користувачів фінансової звітності, були перевірені), а при оцінці доказів – об’єктивним.

Аудиторський ризик – це ризик того, що у аудитора сформується непра­вильна думка про фінансову звітність у тих випадках, коли вона міс­тить суттєві викривлення, які можуть вплинути на рішення користу­вачів фінансової звітності.

Оцінка ризику аудитора є однією з основоположних умов ефективної роботи. На її основі визначають час, характер та обсяг аудиторських процедур.

З огляду на те, що оцінка ризику проводиться як мінімум двічі, існує два поняття оцінки: попередня й кінцева. Попередня оцінка ризику проводиться при розумінні діяльності економічного суб’єкта та його середовища. Далі, під час проведення аудиту, розмір ризику уточнюється. Кінцева оцінка ризику формується на заверша­льному етапі аудиту після узагальнення результатів.

Під час оцінки ризику необхідно враховувати як ризик здійснення помилки або зловживання клієнтом, так і ризик здійснення помилки аудитором. Математичну залежність аудиторського ризику (АР) від цих двох факторів можна представити таким чином:

.

Ризик помилки клієнта враховує як об’єктивні, так і суб’єктивні фактори: схильність сальдо рахунків чи класу операцій до суттєвих викривлень за відсутності засобів внутрішнього контролю (властивий ризик (ВР) – об’єктивний фактор) і неспроможність системи внут­рішнього контролю клієнта попередити, виявити і виправити ці суттєві викривлення (ризик контролю (РК) – суб’єктивний фактор).

Ризик помилки аудитора полягає в тому, що ті аудиторські процедури перевірки на суттєвість, які будуть застосовані аудитором для перевірки сальдо рахунків і класів операцій, не дозволять виявити суттєві викривлення в цих сальдо чи операціях. Цей ризик називають ризиком невиявлення (РН).

Таким чином, формула трансформується й набуває вигляду:

Властивий ризик - ризик, обумовлений характеристиками компанії – клієнта та умовами оточуючого середовища, які неможливо перевірити засобами внутрішнього контролю.

До основних факторів, що збільшують властивий ризик відносять несприятливі економічні умови в галузі діяльності клієнта, зміни в законодавстві, наявність широкої мережі філій і дочірніх підприємств, які знаходяться в різних регіонах; конкуренція.

Ризик контролю – полягає в тому, що внутрішній контроль не підтвердить або не виявить суттєвих помилок у фінансовій звітності.

Ризик контролю визначається впливом двох складових: ризику системи внутрішнього контролю й ризику системи бухгалтерського облі­ку.

Ризик контролю обумовлюється такими факторами, як: діяльність керівництва; компетентність персоналу й керівництва; філософія й стиль роботи керівництва; організаційна структура підприємства; розподіл повноважень, обов’язків і відповідальності; кадрова політика тощо. Широкий перелік цих факторів представлений у МСА 315 "Розуміння суб’єкта господарювання та його середовища та оцінка ризиків суттєвих викривлень".

На ризик системи бухгалтерського обліку впливають фактори, які залежать від особливостей побудови бухгалтерського обліку на підприємстві: рівень автоматизації, ефективний графік обігу докумен­тів, компетенція бухгалтерського персоналу та ін.

Ризик невиявлення - небезпека того, що процедури перевірки, виконані аудитором, і проведений ними аналіз фінансової звітності не виявить суттєвих помилок.

Ризик невиявлення залежить від характеру й ефективності аудиторських процедур, від характеристики наданої аудитору інформації: достовірність даних, кількості об’єктів перевірки, рівня деталізації даних, стану обліку. Ризик аудиторських процедур залежить від розміру сукупності відібраних для перевірки об’єктів і ризику вибірки. Ризик, не пов’язаний з вибіркою, залежить від неправильного вибору об’єк­тів для тестування, неправильної інтерпретації отриманих результатів, людського фактору.

Оскільки розмір ризику невиявлення визначає обсяг доказів (у зворотній залежності), які аудитор планує зібрати для висловлення думки про фінансову звітність клієнта, то при заниженій оцінці ризи­ку контролю і властивого ризику, ризик невиявлення буде завищений, а обсяг доказів – недостатній.

Спочатку необхідно задати значення припустимого аудиторського ризику (ПАР), властивого ризику і ризи­ку контролю, а ризик невиявлення розраховується на основі представ­леної залежності. Припустимий аудиторський ризик – це ризик, який аудитор вважає для себе прийнятним за даними обставинами.

У процесі перевірки аудиторський ризик коригується. Аудиторський ризик за МСА може бути зменшений двома способами:

1. Зниження ризику контролю – шляхом збільшення тестів контролю.

2. Зниження ризику невиявлення – шляхом зростання обсягу тестів по суті.

В умовах вітчизняного ринку аудиторських послуг можливий такий варіант оцінки ауди­торського ризику, який складається з трьох кроків:

• визначення АР відповідно до процедур оцінки ризиків на етапі планування й оцінки рівня ВР;

• установлення ПАР на рівні 5% або 10%;

• зменшення АР до значення ПАР за допомогою маніпулювання розміром РК і РН.