4.2. Деякі еколого-економічні показники розвитку України 34

На сьогодні в Україні 1 кг умовного палива витрачається для виробництва ВНП на суму 1,8 долара США, а в середньому по Європі ця сума становить $6,4. В той же час, в енергетиці України відновлювальні джерела енергії становлять всього 0,2%, а в Європейському Союзі – 3,7%.

Табл.5. Деякі показники розвитку країн СНД та світу на 1993 р.

(Human, 1996; World resources, 1994)

Держава	ВНП на душу населення тис. доларів	Очікувана тривалість життя	Реальний ВНП на душу населення, тис. доларів	Індекс людського розвитку
Канада	20740	77.5	20950	0,951
США	22356	72,1	24680	0,940
Японія	26824	79,6	20660	0,938
Коста Ріка	1841	76,4	5680	0,884
Мексика	2971	71,0	7010	0,845
Польща	1787	71,1	4702	0,819
Росія	3469	67,4	4760	0,804
Бразилія	2920	66,5	5500	0,796
Білорусія	3288	69,7	4244	0,797
Казахстан	2026	69,7	3710	0,740
Україна	2191	69,3	3250	0,719
Туркменістан	1439	65,1	3128	0,695
Арменія	1928	72,8	2040	0,680
Узбекистан	978	69,4	2510	0,679
Азербайджан	1928	70,7	2190	0,665
Молдова	1700	67,6	2370	0,663
Киргизія	1163	69,2	2320	0,663
Грузія	1788	72,9	1750	0,645
Індонезія	592	63,0	3270	0,641
Таджикистан	697	70,4	1380	0,616
Китай	364	68,6	2330	0,6
Зімбабве	641	53,4	2100	0,5
Сомалі	Н.Д.	47,2	712	0,2
С’єрра Леоне	202	39,2	860	0,2
Нігер	303	46,7	790	0,2

Соціальні умови. Тривалість життя в Україні в цілому скоротилася до 66,5 років (у Швеції – 80, Німеччині 78,4, Польщі 73,9). Загальна кількість населення щорічно зменшується приблизно на 350 тис. осіб. Падіння рівня особистих доходів та почуття загальної невпевненості в майбутньому позначилися на зменшенні кількості шлюбів та більш пізньому вступі в шлюб, зростанні кількості розлучень, покинутих дітей та абортів. Близько 60 % українських сімей мають лише 1 дитину. У 2005 році ця тенденція схоже почала змінюватись на краще – рівень народжуваності почав зростати.

Стан довкілля. Економіка збільшила інтенсивність навантаження на довкілля, оскільки зросла її ресурсозатратність та екологічна шкідливість. Наприклад, вуглецеве навантаження (атмосферні викиди вуглекислого газу на одиницю економічного продукту) знизилося у світі більше ніж на 30% між 1950 і 1999 роками, тоді як в Україні цей показник між 1992 і 1999 роками зріс на 29 % і майже в 4 рази перевищив середньо світовий.

Кількість пилу в повітрі м. Києва складає 45 мг/м³, тоді як у Берліні 25 мг/м³, а у Парижі – 15 мг/м³. При цьому українська промисловість не виробляє каталізаторів для автомобілів, а велика частка автомобілів використовують етильований бензин з присадками свинцю.

Ще однією проблемою України є відсутність повноцінної системи поводження з відходами (як промисловими, так і побутовими), не кажучи вже про їх утилізацію, рекуперацію чи безпечне знешкодження.

Відношення держави до стану довкілля характеризується і такими показниками як залісненість території і площа природоохоронних територій. Так, заповідні території в Україні займають всього 4,5% всієї території, а площа лісів складає близько 17,0% (в Європейському Союзі відповідно 13,5% та 20%).

Використання енергії в Україні зменшилося в останні 10 років, проте значно більш глибокий спад в економіці означає, що вона залишається набагато менш енергоефективною порівняно з економіками інших індустріальних та пост комуністичних країн. Це тривожні тенденції, проте політика уряду підпорядкована виключно цілям економічного зростання. Так, наприклад, у 1999 році влада ухвалила закон щодо податкових пільг застарілій гірничо- металургійній галузі (близько половини потужностей з виплавки сталі використовують мартенівський процес, винайдений ще у 1860-х роках). Така політика заохочує збільшення марнотратного споживання природних ресурсів, забруднення довкілля та імпорт енергоносіїв з Росії. Водночас, ці субсидії допомогли гірничій галузі та металургії зробити значний внесок у зростання на 21 % валового економічного продукту в Україні у 2000-2002 роках.

Зрозуміло, що уряд несе відповідальність за таку короткозорість своєї політики розвитку, але й українські бізнесові кола мусять розділити цю провину. Прогрес до сталого суспільства вимагає соціально і екологічно відповідального підприємництва, готового змінювати свою виробничу практику та сприяти формуванню раціонального й дієвого державного регулювання (податки, субсидії, екологічні нормативи, торгівля дозвільними ліцензіями, тощо). Українська промисловість особливо потребує ресурсоефективних технологій, систем екологічно чистого і безпечного виробництва, а також ефективного менеджменту у сфері охорони довкілля та використання природних ресурсів. На жаль, українські промисловці та підприємці – переважно вихідці із старої номенклатури, що захопили власність у свої руки, – переймаються переважно боротьбою з конкурентами в експлуатації застарілої промислової бази з метою одержати швидкі прибутки.

Україна є практично єдиною державою Європи, яка не має Національного плану дій з охорони навколишнього середовища, а Стратегія сталого розвитку розроблена тільки на рівні проекту. Відсутній в Україні також і Національний план з інтегрованого управління та раціонального використання природних ресурсів.

Не дивно, що в Україні політичний вплив ідей сталого розвитку є дуже слабким. Гори публікацій про сталий розвиток були надруковані за останні десять років у всьому світі, але дуже мало з них українською мовою. Невігластво щодо концепції сталого розвитку, навіть щодо її засадничих принципів, є типовим в Україні. Висвітлення переваг сталого розвитку та формування почуття нагальності переходу до нього повинні стати ключовими для будь-якої політики, яка має на меті попередити економічні, соціальні та екологічні потрясіння в Україні.

Однак, є надія на кращі зміни і в цьому напрямку. 22 квітня 2005 року комітет з питань співпраці Україна-ЄС схвалив розроблені українською стороною заходи з виконання Плану дій „Україна-ЄС”. Згідно з цим документом КМУ запланував уже до кінця 2005 року розробити законопроекти „Про стратегію сталого розвитку України”, „Про енергозбереження” та ряд інших документів, що стосуються як охорони довкілля, так і раціонального використання природних ресурсів. Уряд згадав також про рішення саміту в Йоганнесбурзі – розробити заходи для запобігання погіршенню стану довкілля, захисту здоров’я людей та досягнення раціонального використання природних ресурсів. Зокрема, заплановано розробити проекти Концепції охорони водних ресурсів, Загальнодержавної програми збереження біорізноманіття на 2005-2015 рр. та інші документи.