НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
КАФЕДРА ФІЛОСОФІЇ
Реферат на тему:
„ЕКОЛОГІЧНИЙ ВИМІР СУЧАСНОГО НАУКОВОГО СВІТОГЛЯДУ”
Аспіранта Ручко Тетяни Вікторівни
Кафедри Розведення та генетики тварин ім. М.А. Кравченка
Науковий керівник акад. Сахацький М.І.
2007
Зміст
Вступ
Екологічне пізнання природи
Становлення предмету екологія
Багатоаспектність предмету сучасної екології
Сучасна екологічна ситуація в Україні
Список літератури
ВСТУП
«Пока существуют люди, история
природы и история людей взаимно
обуславливают друг друга».
К. Маркс и Ф. Энгельс.
Над своїм відношенням до природи люди замислюються з тих пір, як стали замислюватись над собою. Спроби осмислити це відношення в його загальній сутності – одна із ранніх і разом з тим основних, „наскрізних” форм пізнання людиною себе як людини в загалі, важливіше аспект історичного розвідку людського самопізнання. І це зрозуміло: „людина живе природою” (Маркс К., Егельс Ф.) і „обмін речовин” з нею складає основу існування людини не тільки як просто живої істоти, але і в тим більш широкому и глибокому смислі, що в кінцевому розрахунку саме відношенням до природи визначаються історично-конкретні межі і можливості суспільного розвитку людей.
Ця істина в сучасну епоху отримує переконливе практичне підтвердження. Зараз питання о характері людського відношення до природи про те, що воно означає (і чім обертається) для природи і людини виявляє свій безпосередній і вагомий зв’язок з долями всього людства, з його історичним майбутнім.(Философские проблемы глобальной экологии. – М.:”Наука”. 1983).
Як правило гострість питання зв’язується в першу чергу з реальною екологічною небезпекою, яка породжується стрімким ростом промислового втручання в природну середу при відсутності необхідного контролю і організації дієвих засобів по охороні природи і раціональному використанні її ресурсів. Технічно-виробнича міць людства перетворюється причому в прискорених темпах у все більш значну геологічну і космічну силу спроможну у випадку стихійного розвитку викликати процеси незворотного порушення балансу природних сил, природно склавшись зв’язків біосфери в планетарному масштабі, породжуючи неконтрольовані ланцюгові реакції, які загрожують катастрофічними наслідками для існування людей і всього живого на землі. А так як раціонально-планомірне управління антропогенним впливом на природу поки ще неможливо, бо це вимагає, окрім науково-технічних засобів, корінного перетворення суспільних умов життя людей на планеті в цілому, то ситуація виявляється я достатньо тривожною (Научно-технический прогрес и биология/А.М. Гродзинский, М.А. Голубец, В.В. Смирнов и др. – К.: Наук. думка. 1988.).
У другій половині ХХ сторіччя якісно змінилось об’єктивне положення людства в світі: Господарська діяльність суспільства за своєю потужністю стало силою планетарного масштабу, яку можна зрівняти з глобальними речовинно-енергетичними процесами, почав освоєння космосу, людина вперше вирвалася за межи земної середи існування. Разом з тим більш помітним стало виснаження природних ресурсів Землі і зростання в умовах науково-технічного пресу техногенних забруднень навколишнього середовища, попутно впливаючи на головні, визначаючі її компоненти – живі організми, рівно як і на саму людину. (Философия и мировозренческие проблемы современной науки.// XVI Всемирный философский конгресс. – М.: Наука, 1981).
„Чи збережемо ми нашу планету населеною?” – це питання постало перед людством в кінці ХХ на початку ХХI сторіччя.
Екологічне пізнання природи
У процесі історичного розвідку посилюється вплів людини на природу. І в той же час постійно видозмінюючи природу, людина відкриває нові шляхи проникнення природного у свою дійсність. Тварини у процесі своєї життєдіяльності також впливають на природу, викликають у ній певні зміни, результати чого відбиваються у них самих. Однак, при цьому не затребується потенціал природного, якій в подальшому міг би бути реалізований, природа не ставиться „на службу” тварині. Людина ж монополізує природу, на одні предмети, властивості вона діє за допомогою інших, маючи у своєму розпорядженні освоєне, задіяне у способі її існування, в формах буття культури. Природа поступово переводиться в світ людини. Людина все глибше проникає в природу, природні процеси освоюються виробництвом, стають технологічними. Це простежується від первісної історії коли використовуються прості, найчастіше самою природою дані предмети, до сучасності, коли предмети та речи піддаються все інтенсивнішому опрацюванню з метою наближення до людського існування. Все ширше застосовуються наукові знання природних закономірностей, на їх основі створюються нові потужні темничні пристрої. (Максюта М.Є. Вступ до філософії. – К.: 2000).
За відомими словами І.Канта, існують дві абсолютні речі - зоряне небо над людиною і моральний закон в ній. В цих словах закладено багато глибинних смислів. Утім, безумовно одне. Вони окреслюють проблему відношення людини і світу. Образно кажучи, безмежний Всесвіт і є світом людини. Світом, до якого вона ставиться, тобто впливає, діє, пізнає тощо. Та вплив якого відчуває.
Якщо поставити питання про ставлення до природного середовища (а не до світу взагалі), ми потрапимо в сферу екології. Хоча екологія вивчає не тільки людину в її природному довкіллі, а взагалі живе, біоту в певному оточуючому середовищі. Екологія вивчає взаємозв’язок, відношення біологічної системи (в тому числі і людських популяцій) і середовища.
Найбільш широко і умовно визначаючи, можна назвати екологію вченням про природний дім живого, в тому числі - людини.
Екологія виходить з принципу цілісності: особина (організм) і довкілля - цілісна система, що функціонує за певними законами. Порушення цілісності спричиняє деградацію або знищення живого (в тому числі і людини). Тобто, цілісність - суттєва риса екологічного.
Утім, це не означає, що цілісність є незмінною, статичною. Відношення "живе - середовище" є динамічним і передбачає певні зміни. Але такі, що дозволяють зберегти цілісність. І вона зберігається завдяки можливості самоорганізації. Отже, екологічні системи - цілісність, що самоорганізується. Як тільки порушуються закони самоорганізації, виникає екологічна криза.
Отже, в методологічному сенсі екологія - це уявлення, що базуються на принципах системності і самоорганізації. Тому такі діалектико-категоріальні відношення, як ціле - частина, система - елемент - структура, структура - функція є засадами екології.
В сучасному методологічному аналізі структури екологічних знань як базові категорії визначають такі як стійкість, розмаїття, єдність, прогрес, мінливість, мета, структура тощо. У своїх взаємозв’язках вони утворюють категоріальні структури, котрі дають змогу осмислити самоорганізацію та розвиток світу живого, водночас постаючи проявом більш загальних форм буття природи.
На становлення норм і ідеалів екологічного знання вплинула культурно-філософська концепція гармонії - гармонійності світу, природи, гармонії між людиною і природою, що зародилася ще в античності. Саме гармонійність увійшла в екологію як уявлення про ідеал екологічного, а саме про таке відношення живої системи (людини) і довкілля, коли вони максимально пристосовані одне до одного. В сучасній екології гармонійним відношенням вважається таке відношення "людини - природа", коли людина не завдає шкоди, не руйнує природу.
Конструювання образів екологічної реальності базується на певній сукупності методологічних принципів. Серед них методологи сучасної екології називають принципи дискретності, функціонального зв’язку, цілісності, еволюції , природного добору, системності, популяціонізму та ін. (Киселёв Н.Н., Депенчук Н.П., Крисаченко В.С. и др. Биология и практика: методологические и мировозренческие аспекты. – К.: Наук. думка, 1992)
Так, дискретність постає у сучасній екології як урахування єдності перервності та неперервності органічного покриву планети. Принцип функціонального зв’язку проявляє себе в дослідженні єдності структури і функціонування екологічних систем. Принцип еволюції є методологічною основою осмислення історичного розвитку екосистем. Принцип системності дозволяє зрозуміти цілісність екологічних систем як складних ієрархічних утворень, що підкоряються законам самоорганізації.
Завдання еколога на засадах окреслених категорій та принципів певним чином описати досліджуваний об’єкт. Опис є традиційною пізнавальною процедурою і завершується феноменологічним уявленням об’єкту. Результати опису дозволяють ставити цілу низку запитань, які приводять до питання "чому?" Тобто, для того, щоб зрозуміти сутність екологічної системи лише описати її недостатньо. Потрібно пояснити, чому поведінка об’єкту є саме такою. В свою чергу, пояснення є важливим для здійснення таких процедур, як прогнозування майбутньої поведінки об’єкта, а на цій основі - управління ним. Саме ефективність останнього підтверджує або спростовує достовірність екологічних знань, отриманих в описі та поясненні.