3.1 Буквальне тлумачення.

Це роз'яснення, при якому дійсний зміст (значення) норми права відповідає буквальному тексту правової норми, тобто "літері” закону. "Дух” і "літера” закону збігаються.

3.2 Розширювальне тлумачення.

Це роз'яснення, при якому дійсний зміст (значення) норми права виходить за рамки її текстуальної форми; "дух” закону ширший за його "літери”. Наприклад, дійсне значення поняття "втрата”¹, яке міститься в Законі України "Про заставу” від 2 листопада 1992, треба розуміти ширше, ніж буквальне значення цього слова: це і загибель, і саморуйнування, і всі інші випадки припинення існування даного предмета. Або інший приклад: "Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону” – це нормативне розпорядження не вказує на народних засідателів, однак на них, як і на суддів, поширюються принцип незалежності.

3.3 Обмежувальне тлумачення.

Це роз'яснення, при якому дійсний зміст (значення) норми права вужчий за її текстуальний вираз; "дух” закону вужчий за його "літери”. Наприклад, відповідно до Кодексу України про шлюб і сім'ю "неповнолітні діти зобов'язані

¹ Закон України "Про заставу” N 2655-XII ( 2655-12 ), від 2 листопада 1992 Відомості Верховної Ради, 1992, N 47, ст.643.

утримувати непрацездатних батьків, які потребують допомоги, і піклуватися про них”¹, однак цей обов'язок не може поширюватись на дітей, хоча і повнолітні, але непрацездатні.

Розширювальне й обмежувальне тлумачення небезпечні порушенням законності, тому законодавець у деяких нормах права не допускає їхнього розширювального тлумачення.

55.Інтерпретаційні акти (акти тлумачення): поняття, види і структура. Відмінність інтерпретаційних актів від нормативне - правових актів і актів застосування права.

ІНТЕРПРЕТАЦІЙНІ АКТИ - - юрид. док-ти, що приймаються відповідними органами д-ви у межах їхніх повноважень і містять нормат. приписи, спрямовані на роз'яснення норм законів та підзакон. актів. І. а. приймаються у процесі офіц. тлумачення правових норм. Вони дають змогу не лише єдиного розуміння змісту припису, який роз'яснюється чи уточнюється, а й офіц. посилання на док-т у разі його використання у правореалізац. діяльності Залежно від юрид. природи розрізняють: 1) І. а. правотворчості, що приймаються у порядку автентичного чи легалізованого делегованого тлумачення. Як результат правотв. діяльності держ. органів вони визнаються джерелами права, що містять конкретизуючі норми (акти ВР України, роз'яснення КМ України); 2) І. а. правозастосування, що містять правила застосування норм права. Вони не є результатом правотв. діяльності компет. органів; це своєрідна форма юрид. практики та узагальнення досвіду застосування правових норм (постанови пленуму ВС України та роз'яснення його колегії). Порівняно з ін. нормат. актами (нормат.-правовими, індивід, та правозастосувальни-ми) І. а. мають певні особливості: можуть поширюватись як на невизначену кількість суб'єктів (маючи нормат. загальнообов'язковий характер), так і на конкр. суб'єкт (маючи казуальний характер); їм властивий форм.-визначений характер: вони приймаються у вигляді постанов, указів, наказів, листів, положень, роз'яснень; юрид. сила тлумачних актів визначається компетенцією суб'єктів, які їх ухвалюють; 1. а. ухвалюються на основі нормат.-правових актів і мають чітке призначення — роз'яснити зміст правового припису. Саме тому вони не можуть суперечити роз'яснюваним актам; І. а. ухвалюються лише щодо тих нормат.-правових актів, зміст яких у процесі застосування виявився нечітким, суперечливим чи надто загальним. І. а. діє упродовж періоду існування нормат.-правового акта і змінюється як у результаті зміни останнього, так і незалежно від цього. Класифікують І. а. за різними критеріями: 1) за суб'єктами прийняття визначають І. а. держ. органів влади, І. а. судових та правоохор. органів, а також І. а. прокуратури; 2) за видами і формою дії інтерпретації існують акти автентичного тлумачення (їх видає орган, який ухвалив нормат. акт, що потребує роз'яснення); акти делегованого тлумачення (приймаються органом, який уповноважений на таку діяльність в офіц. порядку); 3) за поширенням на суб'єктів виділяють нормативні І. а., що стосуються невизначе-ного кола суб'єктів, та казуальні І. а., які адресовані окр. суб'єктам у певній, заздалегідь визначеній ситуації; 4) за формою акти тлумачення існують у вигляді постанов, інструкцій, наказів, пояснень; 5) за обсягом тлумачення виокремлюють І. а. буквального тлумачення (текст повністю збігається з текстом правового припису); розширеного тлумачення (текст їх ширший за словесну форму норми) та акти обмеженого тлумачення (зміст акта вужчий за роз'яснювану норму). Розкриваючи сенс правового припису, І. а. сприяють належній реалізації норм усіма суб'єктами права, а також дають змогу ліквідувати неточності у формулюванні приписів, заповнити прогалини у праві.