«Проблеми теорії держави 1 права»

1. Розуміння об'єкта та предмета науки та їх значення для визначення меж наукового пізнання.

У ході викладення вже неодноразово вживалися поняття "об'єкт науки" та "предмет науки"¹³, однак при цьому не було розкрито їхній зміст. Для подальшого викладення це необхідно зробити.

Перш за все слід відзначити, що доволі часто поняття "об'єкт науки" та "предмет науки" не розділяють. У цьому випадку, як правило, під предметом науки розуміють частину дійсності, яку вивчає (досліджує) та чи інша наука. Не можна сказати, що такий підхід є абсолютно неправильним, однак його не варто розглядати як достатньо науковий і змістовний. Наприклад, якщо в рамках цього підходу спробувати визначити, що є предметом теорії держави і права (далі - ТДП), то відповідь буде такою: предметом ТДП є держава і право. У певній мірі така відповідь правильна, але оскільки держава і право так чи інакше фактично вивчається усіма соціально-гуманітарними науками (і не лише ними), то таке визначення предмета ТДП нам нічого не дає.

Звісно, в назві кожної науки в певній мірі зазвичай присутня вказівка (швидше, натяк) на те, що являється її предметом, але:

а) не завжди цей зв'язок (зв'язок між назвою науки і її предметом) очевидний і прямо корелюючий;

б) назва науки завжди історична в тому сенсі, що вона вводиться на певному етапі формування (виділення) науки в системі наукового поля. Тому іноді назва науки може бути ніяк не пов'язана з об'єктом (предметом) її дослідження. Як приклад наведемо термін "метафізика", яким до цього часу іноді називають філософію (її окрему галузь). Сам термін можна перекласти як "те, що слідує за фізикою". Чи можна, виходячи з такої назви, визначити предмет метафізики (у даному випадку термін "метафізика" використовується як синонім поняття "філософія")? Навряд чи.

Ще більш неточним є уявлення про те, що предмет науки це "певне коло закономірностей, які вивчаються будь-якою сферою людської діяльності"¹⁵. Навіть якщо допустити, що ці закономірності існують, то перш ніж їх досліджувати наука спочатку повинна встановити їх. При цьому важливо враховувати наступне: процес встановлення згаданих закономірностей і складає основний масив наукової діяльності як у часовому, так і в інтелектуально-енергетичному плані.

Тому оскільки, як уже зазначалося вище, багато наук вивчають одні і ті ж самі явища, феномени і т. п. (зазначене переважно стосується соціально-політичних і юридичних наук), то звідси завжди виникає питання про те, як виокремити предмет дослідження однієї науки від предмета дослідження іншої в тому випадку, якщо коло явищ (феноменів і т. п.), які вивчаються цією наукою збігаються чи близькі.

Саме для вирішення проблеми науково обґрунтованого і чіткого розмежування наук у контексті часткового чи повного співпадіння явищ, які ними досліджуються, була здійснена спроба введення в науковий обіг, наряду з поняттям "предмет науки", також поняття "об'єкт науки".

Згаданий підхід отримав достатньо широке поширення в юридичних науках. Його зміст досить вдало виклав М. Байтін: "Кожна наука має свій об'єкт і предмет дослідження, які тісно співвідносяться, але не співпадають. Поняття об'єкта ширше, ним охоплюються явища зовнішнього світу, на які розповсюджується пізнання і практичний вплив суб'єктів, людей.

Предмет же - це частина, сторона, той чи інший конкретний аспект об'єкта, що досліджується даною наукою; це коло найбільш суттєвих питань, які вона вивчає.

Якщо об'єкт виступає, як правило, загальним для низки наук, то предмет однієї науки не може співпадати з предметом іншої. Будь-яка наука має характерний лише для неї предмет, яким і визначається самостійність, унікальність і особливості тієї чи іншої науки, її відмінність від інших систем знань"¹⁶. Якщо додати до зазначеного вище, що у такому випадку предмет науки розуміється як "коло питань, які вона вивчає"¹⁷, й таким чином можна отримати повне уявлення про цей підхід.

Ідея використати поняття "об'єкт науки" в контексті визначення предмета конкретної науки стала широко використовуватися в юридичній літературі в середині 70-х років XX ст. Серед її прибічників можна назвати В. Тенненбаума, А. Васильєва, Ф. Фаткулліна, А. Стрілова та ін.

Більше того, деякі юристи-науковці у своїх працях ігнорують поняття "об'єкт науки", зокрема такі вчені, як: варто абсолютизувати, як це роблять деякі вчені, скажімо, А. Сурілов.

З огляду на це щодо підходу, що розглядається, є свої "плюси", але йому притаманні і певні "мінуси". Можна назвати такі методологічні (не говорячи про інші) недоліки використання поняття "об'єкт науки" при визначенні предмета тієї чи іншої науки, як: • вважаючи, що об'єктом (а відповідно, і предметом) науки є елементи об'єктивної реальності, виникає питання: а що робити у випадку, якщо наука досліджує феномени, які чи не являються (перепрошуємо за тавтологію) явищами за своєю сутністю, чи не можна однозначно стверджувати, що досліджуване взагалі існує. Наприклад, теологія - наука про Бога і Його промисел. Чи можемо ми стверджувати, що Бог - елемент об'єктивної реальності? Чи, наприклад, найбільш поширена точка зору про предмет ТДП полягає у тому, що ТДП вивчає

загальні і спеціальні закономірності виникнення, розвитку та функціонування держави і права, але ж відповідь на питання про саму наявність закономірностей як таких неочевидна, як це може здатися на перший погляд;

• у багатьох випадках, особливо на етапі становлення (формування, відокремлення) конкретної науки, визначити різницю між об'єктом і предметом науки буває дуже проблематично, а іноді і недоцільно. Тут слід враховувати, що проблема визначення предмета конкретної науки стає актуальною на заключному етапі її виділення в рамках наукового поля - коли її наявність в структурі знання викликає певний конфлікт, як правило, з суміжними науками. Намагання більш чи менш чітко визначити свій предмет свідчить про достатньо високий рівень розвитку тієї чи іншої науки і про те, що вона вже досягнула певного рівня зрілості;

• в окремих випадках використання поняття "об'єкт науки" в контексті визначення предмета науки не дає можливості розмежувати деякі науки. Особливо наглядно це проявляється в юридичних науках. Наприклад, у чому різниця між об'єктами господарського і цивільного права?! Тут викликає певні сумніви правильність вже наведеної вище тези М. Байтіна про те, що "кожна наука має свій об'єкт і предмет дослідження, які тісно співвідносяться, але не співпадають".

На підставі викладеного зауважимо, що для виокремлення наук в окремих випадках прийнятно використовувати поняття "об'єкт науки" і "предмет науки", оскільки це дозволяє досягнути очікуваного ефекту. Проте так буває не завжди. У деяких випадках цей підхід недоцільний, оскільки з його допомогою не можна вирішити поставлене завдання. Тому абсолютизувати такий підхід (як це робить А. Сурілов) навряд чи правильно. До того ж варто відзначити, що у випадках, коли мова йде не про розмежування наук між собою, використання термінів "об'єкт науки" і "предмет науки" навряд чи доцільно.

Розглядаючи питання про предмет окремої науки, слід мати на увазі, що наука загалом та її галузі вивчають те, що самі визначають як свій предмет (об'єкт). Це в свою чергу пов'язано зі здійсненням відповідних логічних і теоретичних операцій, які складають процес виокремлення предмета (об'єкта) дослідження. Причому підкреслимо, що "виділити, тобто дослідити можна лише те, що піддається теоретичному аналізу історично даними засобами пізнання". Інакше кажучи, сам предмет (об'єкт) науки - явище, обумовлене історичним етапом розвитку науки, який з кількісної сторони характеризується накопиченим емпіричним матеріалом, а з якісної - сукупністю і ступенем розробленості теоретичних узагальнень (теорій, гіпотез, концепцій і т. д.) і рівнем розвитку методології. А це в свою чергу іманентно рівню інтелектуально-культурного розвитку тієї чи іншої спільноти зокрема, цивілізації) на конкретному етапі її існування. Ядерна фізика, як самостійна наука, навряд чи могла б з'явитися у середньовічній Європі чи у африканських пігмеїв нині.

Як уже зазначалося, процедура виділення конкретної науки в системі наукового знання за своєю природою носить суб'єктивний характер. У той же час і в цій процедурі ми зустрічаємося з саморепрезентаціею (самовизначенням) суб'єктом пізнання предмета (об'єкта), який він досліджує, в контексті доступної йому (суб'єкту пізнання) інформації, яка накопичена в суспільстві про цей предмет (об'єкт). З цієї точки зору, при здійсненні виділення перш за все суб'єкт пізнання, виходить зі своїх уявлень про:

• місце і значення тієї чи іншої науки в системі усталених наукових координат-класифікаторі в, які сформували існуючий на момент розподілу галузевий поділ знань;

• цілі дослідження, що багато в чому визначає кут зору на предмет (об'єкт) дослідження. Водночас у процесі виокремлення певного

наукового знання, як окремої самостійної галузі науки, маємо справу з екстрадефінітацією (від лат. extra - зовнішнє, definire - визначати), тобто зовнішньою оцінкою позиції суб'єкта пізнання стосовно визначення останнім предмета науки, яка дається суб'єктами, яким адресована ця позиція (наукова спільнота, науковці-колеги, слухачі і т. д.). При цьому екстрадефінітація в більшій мірі, ніж само презентація, залежить від існуючих стереотипів, які циркулюють у науковому співтоваристві.

У внутрішньо-суперечливій єдності процесів, що формують систему відносин, які складаються між соціальними суб'єктами, з одного боку, у ході екстрадефінітації, а з другого, у внутрішньому сприйнятті суб'єктом пізнання оточуючого світу, як об'єкта дослідження, що знаходить своє вираження в само-презентації, і закладена причина конфлікту, який має місце в науці в процесі виникнення і формування нових окремих наукових галузей.

Не дивлячись на те, що само-репрезентація і екстрадефінітація мають різне походження, вони близькі за своєю суб'єктивною природою, тобто вони є вираженням уявлень тих чи інших суб'єктів пізнання на місце і ступінь відокремленості якоїсь області дослідницької діяльності в загальній (сукупній) системі знання.

Таким чином, предмет (об'єкт) окремо взятої науки формується під впливом як об'єктивних, так і суб'єктивних факторів (де об'єктивне присутнє в усвідомленні наявності зовнішнього щодо суб'єкта пізнання, а суб'єктивне - в само-репрезентації і екстрадефінітації, які відбуваються у науковому середовищі). При цьому введення та/чи існування конкретної науки в системі обороту наукового знання, як певної відносно самостійної і відокремленої частини наукового поля, залежить від того, визнає чи ні наукова спільнота факт її існування, тобто залежить від того, отримує чи ні само-презентація підтвердження (схвалення) у ході екстрадефінітації.

Крім того, при дослідженні питання розмежування наук у контексті проблеми їх предмета дослідження важливо враховувати, що:

• навряд чи можна провести чітку межу між різними науками, особливо соціально-політичного та правового блоку. Тому правильною є точка зору Д. Керімова, який вважає, що "неможливо провести абсолютну розмежувальну лінію між предметами суспільних наук, оскільки самі суспільні явища і процеси органічно між собою пов'язані, взаємодіють і взаємопроникають у процесі свого розвитку". Варто також визнати, що "це твердження не означає, що виключається можливість визначення предмета тієї чи іншої науки. Відмежування предмета однієї науки від іншої має йти не лише по лінії розчленування об'єктів дослідження, а й за аспектами, рівнями і цілями дослідження у випадках співпадання їх об'єктів";

• під час дослідження того чи іншого явища (події, факту і т.п.) з практичної точки зору, немає значення до об'єкта (предмета) якої саме конкретної науки в рамках структуризації наукового поля прийнято його відносити. У своїй дослідницькій діяльності суб'єкт пізнання не повинен звертати увагу на умовні межі в єдиному тілі науки. Більше того, сучасний розвиток науки вимагає від вченого (дослідника і т.п.), щоб він виходив за рамки існуючих стереотипів, залучав у свою наукову побудову необмежене коло теорій, гіпотез, категорій і т.п., незалежно від того, в якій науці вони виникли, сформувались і поширились. Суб'єкт пізнання повинен дивитись на досліджувану проблему, як правило, широко, різносторонньо і системно. Можливо, розуміючи це, В. Вернадський ще у 1938 р. писав, що "зростання наукового знання в XX ст. швидко руйнує межі між окремими науками. Ми [вчені -A.M.] все більше спеціалізуємось не по наукам, а по проблемам. Це дозволяє, з одного боку, максимально заглиблюватись у досліджуване явище, а з другого - розширювати охоплення його зі сторони всіх точок зору";

• предмет будь-якої науки носить історичний характер, тобто є безпосередньо пов'язаним з етапом, на якому перебуває в конкретний момент часу наукове знання загалом і, власне, його окрема частина. Важко не погодитись з Л. Спірідоновим, який пише, що "сам предмет науки історичний. Він змінюється у міру залучення в сферу пізнання все нових і нових якостей і явищ державної і правової дійсності і виключення з неї всього того, що виявляється примарами, помилками. Не випадково науковці визначають предмет як виділену частину об'єкта вивчення: виділити, тобто залучити в дослідження, можна тільки те, що піддається теоретичному аналізу історично даними засобами пізнання";

• необхідність розмежування наук між собою багато в чому викликана проблемою передачі наукового знання (у тому числі необхідністю створення оптимальної і ефективної системи освіти). Особливо слід підкреслити, що незалежно від того, бажаємо ми того чи ні, процес навчання вимагає певної догматизації положень, які містяться в окремих науках, включаючи положення, що стосуються розмежування наукових дисциплін між собою. Враховуючи все вищевикладене, надамо таке

визначення об'єкта і предмета окремої науки:

• об'єкт науки - виокремлена суб'єктом пізнання частина явленого світу, на яку спрямоване наукове пізнання в рамках конкретної науки;

• предмет науки - коло питань, що стосуються об'єкта науки, досліджуваного конкретною наукою, які безпосередньо і цілеспрямовано вивчаються нею (наукою) із чітким визначенням завдань і кута зору такого вивчення. Інакше кажучи, предмет науки - уявлення відповідних суб'єктів пізнання про виділену ними частину явленого світу, яка вивчається (чи повинна вивчатись) цією наукою безпосередньо і цілеспрямовано із чітким розумінням цілей та кута зору такого вивчення.

Передбачаючи, що основним напрямом критики наведених визначень буде те, що об'єкт і предмет науки в рамках подібного розуміння набувають суб'єктивного характеру, необхідно відзначити:

• ми розуміємо і свідомо даємо саме такі визначення об'єкта і предмета окремої науки;

• бажаємо ми того чи ні, суб'єктивні сторони об'єкта і предмета окремої науки фактично (прямо чи опосередковано) визнає більшість науковців;

• оскільки наукова діяльність за своєю природою є рефлексивно-пізнавальною діяльністю соціальних суб'єктів, немає нічого неймовірного й несподіваного в тому, що ця діяльність має суб'єктивне забарвлення й носить суб'єктивний характер;

• у третьому тисячолітті, мабуть, варто припинити лякатись суб'єктивності нашого знання і нашого уявлення про істинність, адже все більше і більше даних свідчить про значення, роль і місце не лише свідомого, а й підсвідомого (у тому числі колективного), суб'єктного фактора в нашому уявленні про світ, про наш вплив на нього і т. п. Особливо слід відмітити, що розуміння

суб'єктивного характеру визначення предмета окремої науки дає можливість вирішити проблему поділу наукового поля на окремі галузі при збереженні чіткого розуміння єдності наукового знання. А це, у свою чергу, дозволяє:

• в повному обсязі зрозуміти історичний характер предмета окремої науки;

• вирішити велику кількість теоретичних та практичних конфліктів, які виникають між представниками різних наук при розмежуванні на окремі науки;

• обґрунтувати й показати умовність і допоміжний характер виділення окремих наук із загального масиву наукових знань;

• вирішити проблему абсолютизації поділу науки на галузі;

• більш чітко визначити характер, місце і значення критеріїв, за допомогою яких відбувається класифікація науки на галузі.