- •«Проблеми теорії держави 1 права»
- •Розуміння об'єкта та предмета науки та їх значення для визначення меж наукового пізнання.
- •Визначення о6’єкта і предмета загальної теорії держави і права.
- •Співвідношення теорії держави і права з юридичними та неюридичними соціально-гуманітарними науками.
- •Основні завдання та функції теорії держави і права. Місце та значення теорії держави і права у системі юридичного знання.
- •Проблеми предмета теоретичного правознавства у вітчизняній ти світовій думці.
- •Склад науки теорії держави і права.
- •Сучасні проблеми методології загальнотеоретичного правознавства.
- •Історичний розвиток загальнотеоретичного правознавства і сучасний стан.
- •2.2 Развитие теоретической науки о государстве и праве
- •3.2 Современное состояние и перспективы развития теории государства и права
- •9.Методологичні гіпотези та передумови загальної теорії держави.
- •10.Причини багатоманітності розуміння держави. Аспекти розуміння держави.
- •11 .Сутність держави в онтологічному підході: основні конструкції держави.
- •12. Проблема ознак держави.
- •13.Проблема визначення держави.
- •14. Проблеми суверенітету: державного та народного.
- •15.Основні проблеми вітчизняної доктрини органу держави.
- •21.Плюралізм у розумінні права: проблеми методології, обґрунтування.
- •22.Широке та вузьке розуміння права та їх критичний аналіз. Вузьке розуміння права
- •Широке розуміння права
- •23. Юридичний й позитивізм, як один із провідних напрямків вузького розуміння права.
- •24 .«Чиста теорія права» г.Кельзена.
- •25.Характеристика історичної школи права.
- •26. Природньо - правова школа (загальна характеристика, недоліки та переваги).
- •27.Соціологічна школа права.
- •28.Психологічна школа права: загальна характеристика та критика.
- •29. Інтегративні підходи до праворозуміння.
- •Марксистська теорія права
- •Неонормативне розуміння права
- •Комунікативна концепція права
- •Інтегративна юриспруденція Дж. Холла
- •31 .Конкуренція права з поза правовими обов'язками. Співвідношення права та пануючої моралі.
- •32. Збіг правового обов'язку та обов'язків совісті.
- •33. Співвідношення права та справедливості.
- •34. Проблема значень поняття «джерело права». Співвідношення поняття «джерело права» і «форма права»
- •35.Джерело права, в вузько юридичному значенні. Конститутивні ознаки джерела права. Відмінність джерела права від правового припису.
- •36. Гетерогенність джерел прана: правило, що виникло спонтанно та встановлене правило. Легальне правило та правило преторіанського типу.
- •Б) види і форми нормативно-правових актів:
- •40.Характеристика правового звичаю.
- •41.Загальні правові принципи як джерело права.
- •42.Юридична доктрина як джерело права.
- •43.Основні джерела права в Україні.
- •44.Взаємодія між джерелами права: закон і наукова доктрина; закон і судова практика; закон у практичному застосуванні.
- •45.Принципи та методи тлумачення.
- •51. Проблема вибору принципу, метода, способу тлумачення норм права.
- •52.Види тлумачення за суб'єктами. Офіційне і неофіційне тлумачення. Різновиди офіційного тлумачення права.
- •2.2 Неофіційне тлумачення.
- •2.2.1 Професійно-правове тлумачення.
- •2.2.1.1 Доктринальне тлумачення.
- •2.2.1.2 Компетентно-юридичне тлумачення.
- •2.2.2 Компетентно-неправове тлумачення.
- •2.2.3 Повсякденне тлумачення.
- •53.Нормативне і казуальне тлумачення.
- •54.Об’єм тлумачення: буквальне, розповсюджене і обмежене тлумачення.
- •3.1 Буквальне тлумачення.
- •3.2 Розширювальне тлумачення.
- •3.3 Обмежувальне тлумачення.
- •55.Інтерпретаційні акти (акти тлумачення): поняття, види і структура. Відмінність інтерпретаційних актів від нормативне - правових актів і актів застосування права.
Неонормативне розуміння права
Концепцію ненормативного розуміння права висунув М. Байтін, який вважає, що:
• нормативне розуміння права відповідно сучасним умовам перетерплює істотних змін, потребує осмислення нових для нього моментів. Один з них полягає в необхідності пізнання права не тільки із класових, а й загально-соціальних позицій";
• "Будь-яке визначення права є неповним, відносним, тому що не може охопити всього різноманіття окремих його властивостей, рис, характеристик, зв'язків. Коротке визначення покликане відобразити лише найбільш загальні, основні, головні ознаки цього складного явища"62.
Вій пропонує наступне "загальне визначення поняття права. Право є система загальнообов'язкових, формально-визначених норм, які виражають державну волю суспільства, її загальнолюдський і класовий характер; видаються або санкціонуються державою й охороняються від порушень, поряд з мірами виховання й переконання, можливістю державного примусу; є владним-офіційним регулятором суспільних відносин".
Начебто б незначні відмінності від чисто нормативного визначення права, але насправді кардинальні. Звернемо увагу на основне (а) державна воля - це вже не воля властива державі - це воля суспільства; (б) визнається природно-правовий аспект права. Те, що це дійсно так видно з наступних висловлень М. Байтіна: "державна воля суспільства, втілена в правових нормах, і є право. Сутність і зміст права визначаються не тільки економічним ладом суспільства на даному етапі його розвитку, а й політикою, мораллю, правосвідомістю, наукою, культурою й усіма іншими реаліями соціального життя, досягнутим рівнем цивілізації". І далі: "Особливо слід виділити такий духовний загальнолюдський фактор, що от уже кілька сторіч здійснює потужний вплив на формування й розвиток права, як вчення про природні, природжені, невід'ємні права людини, які повинні лежати в основі позитивного, офіційно діючого в межах тієї або іншої держави права. Лише в цьому випадку останнє, з позицій природно-правової теорії, оцінюється як відповідне людському розуму, природі людини, а тому гуманне й справедливе.
Відтоді, як проголошені природно-правовою теорією закони, що синтезують загальнолюдські уявлення про ідеї й принципи моралі й правосвідомості, вперше одержали вираження як державна воля в одному із чудових документів Великої французької революції - Декларації прав людини й громадянина (1789), вони пройшли великий і складний шлях, що ознаменувався їхнім міжнародно-правовим визнанням у прийнятої ООН Загальній декларації прав людини (1948).
Питання про те, відповідає або не відповідає право тієї або іншої держави ідеям визнання й охорони основних, фундаментальних прав і свобод людини і громадянина, став фактично міжнародно визнаним критерієм віднесення даної держави й права до демократичних або тоталітарних. Вплив ідей природно-правової теорії на розвиток сучасного російського права вперше одержало офіційне визнання й вираження в Декларації прав і свобод людини й громадянина РСФСР (1991) і особливо в Конституції Російської Федерації, прийнятої 12 грудня 1993 р.
Безпосередньо із цим пов'язаний процес, що відбувається нині, поглиблення моральних початків вітчизняного права, зближення права й моралі демократичного суспільства.
Природне право практично нездійсненне без позитивного, а духовна основа, моральна сила позитивного права корениться в праві природному. Відповідно один з нових моментів, що характеризують нормативний підхід до права, полягає в прагненні до повного подолання існуючого раніше відриву від ідей природної школи права, забезпеченню єдності природного й позитивного права в теорії й на практиці"64.
Тому, робить висновок М. Байтін "право - державна воля суспільства на даному етапі його розвитку, зумовлена економічними, духовними й іншими умовами його існування, складається загальнолюдська й класова сутність права".
Фактично схожу, але більш чітку й послідовну позицію ми знаходимо у В. Лазарєва, який дає таке визначення права: "Право - це сукупність визнаних у даному суспільстві та забезпечених офіційним захистом нормативів рівності та справедливості, які регулюють боротьбу та узгодження вільних воль у їх взаємовідношенні одна з одною".
Оскільки головна проблема нормативного підходу - це відмова від загальнолюдських цінностей, невизнання природних і невід'ємних прав людини, що на практиці веде до сваволі з боку держави. Цей недолік і намагається вирішити М. Байтін, а також ті автори, які стоять на близьких до нього позиціях. Він вважає, що в рамках нормативного підходу праву властива не тільки нормативність, державно-вольовий і владний-регулятивний характер, але в той же час воно носить загальнолюдський і класовий характер, забезпечує "інтереси, права й свободи громадян".
Іншими словами, нормативізм радянської юридичної науки слід скорегувати положеннями природно-правової школи.
При цьому вказується, що природно-правова теорія "ніколи не виявляла негативного відношення до позитивного права, позитивним законам взагалі, а виступала лише проти таких, які вступали в суперечність з природними законами".
Передумовою виникнення цієї концепції ? те, що на початку 90-х років XX ст. пострадянська загально-юридична теорія перебувала у кризі, пов'язаній перш за все з критикою марксистської інтерпретації вузького розуміння права, яка фактично панувала у вітчизняній юридичній науці. У той же час радянська політична та юридична практика поставила на досить серйозний рівень проблему прав особи, що і спричинило спроби кооптувати у юридичну науку природно-правові тези та постулати. Погляди М. Байтіна є спробою це зробити, при цьому не досить вдалою.
До слабких сторін неонормативної теорії права можна віднести:
• незрозуміло як же поєднується загальнолюдське та класове у праві, і як вирішуються протиріччя між ними. А ці протиріччя будуть обов'язково у наявності у зв'язку з принциповою розбіжністю цих аспектів;
• як розмежувати право і нормативно-юридичні акти (зокрема, закон)? і розмежовуються вони чи ні? На це питання фактичні відповіді ми не отримуємо;
• державно-вольовий характер права - це камінь спотикання вузького розуміння праві як був так і залишився.
До недоліків вузького розуміння права до далися теоретичні проблеми, що притаманні природно-правовій теорії.
До сильних сторін цього підходу слід віднести ті переваги, які притаманні всім школам вузького розуміння права (див. вище), а також спробу постановки питання про необхідність захисту за допомогою правових механізмів прав і свобод людини.