Содержание
Глава I. Развитие креативности и теоретические подходы к её изучению
Различные подходы к пониманию креативности
Возрастные особенности развития креативности
Влияние среды на формирование, актуализацию креативности у младших школьников
Вывод
Глава I. Развитие креативности и теоретические подходы к её изучению
1.1.Различные подходы к пониманию креативности
Багато дослідників зводять проблему людських потреб до проблеми творчої особистості: не існує особливих творчих здібностей, а є особистість, яка володіє певною мотивацією і рисами.
В самом общем виде креативность понимается как общая способность к творчеству.
Креативность (от лат. creatio – созидание) – это способность человека порождать необычные идеи, находить оригинальные решения, отклоняться от традиционных схем мышления.
Так, К. Роджерс понимает под креативностью способность обнаруживать новые способы решения проблем и новые способы выражения.
Несмотря на то что накоплен большой и содержательный материал по изучению креа-
тивности, который дал определенные результаты как в теоретическом, так и в практическом отношении, единой и стройной теории креативности до сих пор не существует, как и не существует одинакового ее определения и всеми признанных методик, диагностирующих данную способность.
Рассмотрение творческой способности в качестве особой, самостоятельной способности, ответственной за творческие достижения человека, базируется на ряде исходных противоречий в самой природе одаренности и творчества. Эти противоречия находят отражение в парадоксальной феноменологии: человек с высокими способностями может
не быть творческим, и наоборот, нередки случаи, когда менее обученный и даже менее способный человек является творческим.
Л.І. Шрагіна інтегративним показником креативності вважала здатність до конструювання метафори. Потреба у метафорі виникає найчастіше тоді, коли мислення у пошуках рішення виникла проблеми не має готових засобів для типового рішення чи заздалегідь відомого однозначної відповіді: "Процес метафоризації завжди пов’язан з наявністю певної проблемної когнітивно-номинативної ситуації із багатьма змінними факторами." [20, стр.121] Мета метафоричної творчості - рішення за допомогою метафор проблемно-когнітивних "мовних" і познавчих ситуацій, що дозволяє розглядати конструювання метафори як творчий процес. Процес метафоризації, спираючись на уяву, за допомогою оригінального і незалежного мислення формує образи і сенси, у реальності не існуючі, а, отже, при рішенні "образної" чи "смислової" проблеми є інтелектуальною творчою діяльністю. [18,24]
С. І. Макшанов і Н. Ю. Хрящева визначають креативність як здатність до конструктивного, нестандартного мислення і поведінки, а також усвідомлення і розвиток власного досвіду. Н. Ю. Хрящева зазначає, що креативність проявляється у багатій уяві, почутті гумору, схильності до високих естетичних цінностей, вмінні деталізувати образи проблеми. Суттєвими умовами актуалізації цій здібності є самовладання і впевненість у собі. Відзначається і здатність до нестандартної поведінки, а також усвідомлення і розвиток свого досвіду. В. Г. Каменская і И. Е. Мельникова розуміють креативність як особистісні якості творчо обдарованої людини, пов’язані зі створенням нових матеріальних та досконалих продуктів. [9]
У дослідженні А. Грушки і Э. Нечки вивчався взаємозв’язок між креативністю та асоціативними процесами пам’яті. Було виявлено, що більш креативні люди у порівнянні з менш креативними 1) більш схильні приймати близькі асоціації, якщо другому слову пари передує позитивний чи нейтральний (що не характеризується семантичним відношенням до стимулу) прайм; 2) більш схильні приймати віддалені асоціації, якщо другому слову передує позитивний (семантично пов’язаний) чи нейтральний (особливо безглуздий) прайм; 3) характеризуються більшою тривалістю асоціювання. Таким чином, більш креативні досліджені люди відрізнялися більшою сприятливістю до праймінгу, у т.ч. нейтральному, і більшою тривалістю реагування. [8,17]
В. Н. Козленко розглядає креативність як потребу в дослідницькій діяльності, котра є у кожної людини з народження і проявляється у формі рефлексу: «що з цим можна робити?». Креативність розглядається як відносно незалежний фактор обдарованості.
Креативність – це здатність до оригінальної, але й водночас затребуваної роботи: до чогось такого, про що інші і не думали, але що приносить певну користь. Креативна діяльність не слідує встановленим правилам, а зводить воєдино розрізнені ідеї. Крім цього, вона зазвичай потребує напруженої праці і подолання перешкод на шляху до кінцевого продукту. [12]
Т. А. Баришева і Ю. А. Жигалов теоретичну модель структури креативності, як системного (багаторівневого, багатомірного), психічного утворення, представляють собі наступним чином. Креативність включає сім симптомокомплексів: мотиваційний, емоційний, інтелектуальний, естетичний, екзистенціальний, комунікативній, компетентнісний. Кожен з цих симптомокомплексів є підсистемою креативності і включає ряд психологічних параметрів (субелементів). [3]
Д. Б. Богоявленська також визначає креативність як ситуативно-нестимульований активність, яка виявляється в прагненні вийти за межі заданої проблеми. Вона стверджує, що креативний тип особистості властивий всім новаторам незалежно від виду діяльності. Нею пропонується в якості системоутворюючого фактора творчості інтелектуальна активність, яка розглядається як інтегральне утворення, властивість цілісної особистості, що відбиває процесуальна взаємодія інтелектуальних та мотиваційних компонентів системи в їх єдності і забезпечує здатність особистості до ситуативно нестимульований продуктивної діяльності. [3,4,6]
Дж. Гілфорд виділяв дивергентне і конвергентне мислення. Дивергентне мислення пов’язано з породженням багатьох рішень на основі однозначних даних і, за припущенням Дж. Гілфорда, є підставою творчості. Конвергентне мислення пов’язано з находженням єдиного правильного рішення завдання при наявності багатьох умов. Автор ототожнював здатність до конвергентного мислення з інтелектом, вимиряючи тестами IQ. [9]
На перших етапах вивчення креативності її ототожнювали з дивергентным мисленням, а сам підхід такого вивчення назвали психометричним. Дж. Гілфорд з співробітниками гіпотетично виділили 16 інтелектуальних здібностей, характеризуючих креативність.
М. А. Холодна зазначає, що креативність розглядається у вузькому і широкому значенні. Креативність у вузькому значенні – це дивергентне мислення (точніше, операції дивергентної продуктивності, за Дж. Гілфордом), відмінною особливістю якого є готовність висунути багато в рівній ступені ідей відносно одного й того ж об’єкта. Креативність у широкому значенні слова – це творчі інтелектуальні здібності, у тому числі здібність приносити щось нове у досвід (Ф. Баррон), здатність породжувати геніальні ідеї в умовах рішення і постановки нових проблем (М. Валлах), здатність усвідомлювати пропуски і протиріччя, а також формулювати гіпотези відносно недостаючих елементів ситуації (Е. Торренс), здатність відмовлюватися від стереотипних засобів мислення (Дж. Гилфорд). [20]
А.Маслоу розглядав креативність як особливий засіб взаємодії з реальністю, головною рисою якого є спонтанність, незалежність від умовностей та обмежень культури, властивої дітям. Звідси ідея розвитку креативності через звільнення від «кайданів культури», під якими розуміють стереотипи, установки, загальні думки, що заважають побачити справжній стан речей [13]. Альфред Адлер вважав творчість засобом компенсації комплексу неповноцінності [1]. Р. Ассаджиоли вважав творчість процесом сходження особистості до «ідеального Я», засобом саморозкриття [2].
Асоціативні явища у контексті творчості досліджуються традиційно. Ще у 1962 році С. Медник припустив, індивідуальні відмінності у креативності визначаються характером розподілу асоціацій. Менш креативні індивіди володіють порівняно крутими ієрархіями асоціативних відповідей, внаслідок чого, у них непереборно сильні та швидкі конвенціональні асоціації. В індивідів із порівняно плоскими ієрархіями асоціативна сила відповідей розподілена більш рівно, що робить можливим віддалені асоціації. На основі цій ідеї С. Медником було розроблено тест віддалених асоціацій (RAT). Цей підхід значно вплинув як на психодіагностичну практику, так і на експериментальні прийоми дослідження творчого мислення. [20]
Л.С. Виготський досліджуючи психологію творчості, вказує на необхідність прояву і розвитку здатності до створення нового, все одно, чи буде це створене який-небудь річчю зовнішнього світу або відомим настроєм розуму чи почуття. [5]
Я. А. Пономарьов зазначає, що до повноцінної творчої діяльності може лише людина, що володіє розвиненим внутрішнім планом дій, що дозволяє йому асимілювати потрібним чином суму спеціальних знань у тій чи іншій галузі діяльності, необхідної для її подальшого розвитку, а також затребувати особистісні якості, без яких неможливо справжня творчість. [19]
Я. А. Пономарьов, застосовуючи системний підхід до вивчення творчості, сформулював важливий принцип формування, розвитку і реалізації творчих здібностей - закон ЕУС (етапи, рівні, ступені): в розвиненому психологічному механізмі поведінки етапи його розвитку, трансформуючись, перетворюються в структурні рівні його організації і виступають як функціональні щаблі рішення творчих завдань. Системний фактор тут - здатність діяти «в умі» (СДУ), обумовлена високим рівнем розвитку внутрішнього плану дій. Основна особливість центральної ланки психологічного механізму творчості - єдність інтуїтивного і логічного. Функція інтуїтивного (несвідомого) - творення нового, функція логічного (раціонального, рефлексивного) - його виявлення.
Таким чином, теорія творчості Я. О. Пономарьова дозволяє виділити наступні важливі якості, що сприяють процесу творчості, а значить, і становленню креативності людини. [19, 20]
Таким чином, прояв творчої активності людини не пов'язана з соціальними умовами його виховання, не має жорсткої психофізіологічної детермінації і не відображається в типовості особистісних проявів. Єдиними загальними рисами творчо активних людей є яскраво виражена індивідуальність та емоційна гнучкість.
Р. Стернберг виділив шість типів перешкод у розвитку проблематики творчості, у якості яких обговорюються підходи до розуміння творчості: містичний, комерційний, психоаналітичний, психометричний, пізнавальний і соціально-особистісний, — розроблені у західній психології. [27]
Він показує, що психометризація досліджень творчості мала і негативні наслідки. По-перше, згідно багатьом дослідженням, психометричні «тести креативності є банальними і неадекватним засобом виміру здібностей», тому їм було запропоновано у якості більш підходящого засобу виміру креативності використовувати результати творчості (наприклад, малюнки, короткі розповіді). По-друге, згідно ствердженням критиків психометричного підходу до креативності, «вимірювальна модель творчості, заснована на оцінці параметрів швидкості, різнобічності, оригінальності і скурпулезності, відображає феномен творчості неадекватно». [29, cтор.21]
Питання визначення креативності і критеріїв творчості являє собою предмет триваючих обговорень, а психометричне уявлення про креативність, що полагається на певну об’єктивну статистичну унікальність відповіді, отриманої від конкретної дослідженої людини, серед усіх зареєстрованих за час існування тесту, являє собою тільки одне з багатьох можливих уявлень. По-третє, ще однією вразливою точкою психометричного підходу до креативності, за думкою Р. Стернберга, є те, що всі роботи в рамках цього направлення здійснюються звичайними людьми. Багато досліджень творчості стверджують, що робота з «не геніями» не є плідною і не в змозі прояснити наші уявлення про закономірності розвитку і прояву видатних творчих здібностей. Відповісти на ці критичні зауваження досить важко, оскільки кожне з них досить справедливо. [13, 29]
Разом з тим, Р. Стернберг визнає, що найбільш яскравим прикладом в історії дослідження креативності є багаторічне царювання моделі структури інтелекту (СІ), запропонованої Дж. Гілфордом. [28]
Вчені Ф. Баррон і Д. Харрингтон, аналізуючи дослідження у сфері креативності з 1970 по 1980 р., зробили узагальнення того, що відомо про поняття креативність:
1. Креативність – це здатність адаптивно реагувати на необхідність у нових підходах і нових продуктах. Ця здатність дозволяє також усвідомлювати нове, хоча сам процес може носити як свідомий, так і несвідомий характер.
2. Створення нового творчого продукту в багатьом залежить від особистості творця і сили його внутрішньої мотивації.
3. Специфічними якостями креативного процесу, продукту і особистості є їх оригінальність, спроможність, валідність, адекватність завданню і ще одна якість, яка може бути названа придатністю - естетичною, екологічною, оптимальною формою, правильною і оригінальною на даний момент.
4. Креативні продукти можуть бути дуже різні по природі: нове рішення проблеми в математиці, відкриття хімічного процесу, створення музики, картини чи поеми, нової філософської чи релігіозної системи, інновація в юриспруденції, свіже рішення соціальних проблем. [13, 9]
Додаткову теорію запропонував Д. Галенсон. Він переконав, що існують різні види піку творців у різному віці. Він виділяє два життєвих цикли: ранні концептуальні творці (що знаходять), які вибухають зі сплеском величності; у порівнянні з більш пізніми експериментальних творців (шукачів), які зробили внесок, що базується на обширній роботі. [28]
І. Мейерсон трактує творчу особистість як квінтесенцію вищих властивостей особистості, постійної і найважливішою потребою якої є спонукання висловити власну концепцію навколишнього світу і свою концепцію людини. З його точки зору, провідні мотиви творчої діяльності людина набуває ззовні - з найрізноманітніших продуктів творчості попередніх поколінь, з культурного досвіду людства [25, 29].
Виходячи з досліджень у галузі психології творчості, у творчій активності людини виділяються два аспекти: операціональний (креативність, творчі здібності і т.д.) і ціннісний (життєва позиція, соціальна відповідальність і т.д.), причому другий аспект має вирішальне значення для творчої поведінки. Стверджується висока роль світогляду людини у становленні його як творця: «Якщо інтелектуальна обдарованість не впливає безпосередньо на творчі успіхи людини, якщо в ході розвитку креативності формування певної мотивації та особистісних рис передує творчим проявам, то можна зробити висновок про особливе тип особистості -« Людина творча »[26].
Таким чином, креативність - це велика характеристика особистості, яка на даному етапі розвитку психології визначається не тільки здатністю до творчості, але і комплексом інших психічних властивостей особистості: емоційної рухливістю, мотивацією, емпатією, певним інтелектуальним рівнем, комунікативними якостями, певним сприйняттям і т. д. У даному випадку здатність до творчості розуміється широко, з позиції особистісного підходу, який дозволяє трактувати цю здатність як явище розвивається й відповідно до неї розвивається креативність.