Задача 4 Управління запасами організації

Запаси – це матеріальні цінності, що очікують виробничого або особистого споживання.

Управління запасами – це певний вид виробничої діяльності, об’єктом якої є утворення та зберігання запасів.

При організації управління запасами необхідно визначити до якого виду попиту (незалежного або залежного) вони відносяться.

Управління запасами при незалежному попиті орієнтовано на регулювання запасів різних виробів, які не залежать один від одного.

Управління запасами при залежному попиті орієнтовано на регулювання запасів продукції, використання якої передбачено планами виробництва інших виробів (найчастіше виробів більш високого рівня, частиною яких вони є) та залежить від цих планів.

Система управління запасами – це сукупність правил та способів регулювання, за допомогою яких можна контролювати рівень запасів та визначати, якого рівня необхідно додержуватися, який запас поповнювати та яким повинен бути обсяг замовлення.

Вибір системи залежить від особливостей виробництва, складу показників, що використовуються для цілей управління, характеру взаємодії з постачальниками матеріальних ресурсів, організації збуту готової продукції, наявності кваліфікованих фахівців в області управління тощо.

Серед систем, які найчастіше використовуються: система з фіксованим обсягом замовлення, система з фіксованим інтервалом часу між замовленнями, MRP-системи (планування матеріальних потреб (Material Requirements Planning – MRP) або планування виробничих ресурсів (Manufacturing Resource Planning – MRP II)) тощо.

За допомогою MRP-системи, базуючись на даних про основний план виробництва продукції, складаються графіки, в яких для конкретних деталей та матеріалів, які необхідні для виробництва кінцевих виробів, визначена точна кількість необхідних деталей та матеріалів, дати видачі замовлень на ці деталі та матеріали та їх отримання або виготовлення в межах виробничого циклу. Для виконання усіх цих операцій MRP-системи використовують комп’ютерні програми.

У випадку, якщо підприємство самостійно виготовляє деталі, розмір партії – це обсяги їх разового виробництва. Якщо підприємство закуповує деталі, розмір партії – це їх кількість, яку необхідно замовити у постачальника.

Найбільш поширеними методами визначення розмірів партій є: метод «партія за партією» (Lot-For-Lot – L4L), метод економічного розміру замовлення (Economic Order Quantity – EOQ), метод найменших загальних витрат (Least Total Cost – LTC) та метод найменших питомих витрат (Least Unit Cost – LUC).

1. Метод «партія за партією» (Lot-For-Lot – L4L)

При використанні цього методу чиста потреба у виробах (стовпець 2) дорівнює обсягу виробництва (стовпець 3), в кінці тижня не залишається ніяких запасів (стовпець 4), тому що вони не переходять на наступний тиждень, через це витрати на зберігання запасів (стовпець 5) дорівнюють нулю. Але підприємство кожний тиждень витрачає кошти на налагодження обладнання (стовпець 6).

Це викликано тим, що протягом тижня виготовляються різні вироби і для кожного найменування необхідно переналагодження обладнання. Загальні витрати (стовпець 7) визначаються як сума загальних витрат з попереднього тижня та витрат на зберігання і налагодження обладнання за поточний тиждень.

Таблиця 6.14

Розрахунок розмірів партій методом «партія за партією»

Тиждень	Чиста потреба, од.	Обсяг виробниц-тва, од.	Запас, який залиша-ється, од.	Витрати на зберігання, грн.	Витрати на налагод-ження, грн.	Загальні витрати, грн.
1	2	3	4	5	6	7

2. Метод економічного розміру замовлення (Economic Order Quantity – EOQ)

Економічний розмір партії (EOQ або Qopt) визначається за формулою:

, (6.33)

де Пріч – річна потреба у виробах, од.

, (6.34)

де Пр – сумарна чиста потреба у виробах за р тижнів, од.,

р – кількість тижнів (відповідно до вихідних даних),

n – кількість тижнів у році,

Впн – витрати на пусконалагоджувальні роботи, грн.,

Взб – річні витрати на зберігання 1 виробу, грн.

3. Метод найменших загальних витрат (Least Total Cost – LTC)

Це багатошаговий метод, при якому розмір партії визначається за результатами порівняння витрат на зберігання та витрат на пусконалагоджувальні роботи (або розміщення замовлення) при різних розмірах партії. Обирається та партія, для якої розмір цих витрат приблизно однаковий.

В першій таблиці (табл. 6.15) наведений приклад розрахунку розміру першої партії по найменшим загальним витратам.

Таблиця 6.15

Розрахунок розмірів партій методом «найменших загальних витрат»

Тижні	Кількість, яка замовляється, од.	Витрати на зберігання, грн.	Витрати на налагодження, грн.	Загальні витрати, грн.
1	2	3	4	5

* - загальні витрати при найменшій різниці витрат на зберігання та налагодження.

Наприклад, порівнюються витрати на виробництво протягом 1-ого тижня для задоволення потреб 1-ого тижня; виробництво протягом 1-ого тижня для задоволення потреб 1-ого та 2-ого тижнів; виробництво протягом 1-ого тижня для задоволення потреб 1-ого, 2-ого та 3-ого тижнів тощо.

При використанні цього методу розмір партії охоплює тільки цілу кількість періодів.

Друга таблиця заповнюється аналогічно першому методу (табл. 6.14).

4. Метод найменших питомих витрат (Least Unit Cost – LUC)

Це також багатошаговий метод визначення розміру партії, при використанні якого загальні витрати, що визначаються по періодам аналогічно попередньому методу, ділять на загальну кількість виробів за кількість періодів, яка розглядається. Отримана величина називається питомими витратами, по мінімуму яких визначається розмір партії.

Таблиця 6.16

Розрахунок розмірів партій методом «найменших питомих витрат»

Тижні	Кількість, яка замовляється, од.	Витрати на зберігання, грн.	Витрати на налагодження, грн.	Загальні витрати, грн.	Питомі витрати, грн.
1	2	3	4	5	6

Друга таблиця (в якій виконується розрахунок загальних витрат на управління запасами) заповнюється аналогічно першому методу (табл. 6.14).