5. Основні розділи науки про мову:

• Орфографія (написання слів);

• Орфоепія (вимова слів);

• Акцентологія (наука про правильне наголошування слів);

• Графіка (написання букв); каліграфія (мистецтво красивого написання слів);

• Лексикологія (розділ науки про мову, що вивчає слово);

• Лексикографія (наука про укладання словників);

• Синтаксис (.... речення і словосполучення);

• Морфологія (... будову слів і зміну їх форми);

• Морфеміка (...частини слова: корінь, суфікс…);

• Граматика (...форми і будову слова, речення. Складається з двох розділів: морфології та синтаксису);

• Фонетика (...звуки);

• Фонологія (...фонеми);

• Словотвір (...способи творення слів);

• Пунктуація (...розділові знаки, їх уживання);

• Фразеологія (...стійкі сполуки слів);

• Ономастика (...власні імена: людей, націй, географічні назви);

• Семасіологія(розділ науки про мову, що вивчає значення слів і висловів, зміну значень);

• Діалектологія (розділ науки про мову, що вивчає особливості місцевої говірки). Нагадаємо, що діалект, або наріччя, - це група говірок, пов’язаних між собою рядом спільних явищ, невідомих іншим говіркам.

Сучасна українська мова має три наріччя:

1. Північне (побутує на терені Чернігівської, Житомирської, Рівненської, Волинської, північних частин Київської та Сумської областей).

2. Південно-західне наріччя (поширене на території Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської, Чернівецької, Тернопільської, Вінницької, Хмельницької областей. Частково – Кіровоградської, Одеської, Київської, Черкаської областей).

3. Південно-східне наріччя (охоплює Полтавську, Харківську, Луганську, Донецьку, Запорізьку, Дніпропетровську, Херсонську області, Крим, частину Київської, Сумської, Кіровоградської, Одеської, Черкаської, Миколаївської областей).

Діалекти відрізняються один від одного лексичним складом, фонетикою, стилістикою. Вони (наріччя) активно взаємодіють з літературною мовою, збагачують її та змінюються самі. Рівень володіння мовою говорить про освіченість людини, її загальну культуру.

6. Стилі мовлення – сукупність мовних засобів, обумовлених змістом, функцією і цілеспрямованістю висловлювання. Кожний стиль має сферу вживання, призначення, характерні ознаки, систему мовних засобів. Розрізняють такі стилі: розмовний, художній, науковий, публіцистичний, епістолярний (листування), офіційно-діловий та конфесійний (обслуговування релігійних потреб).

Офіційно-діловий стиль (далі ОДС) – це функціональний різновид мови, що служить для потреб державно-політичного, громадського, економічного життя суспільства. Основне призначення – регулювати ділові стосунки. Його специфіка:

• Нейтральний тон викладу;

• Точність, ясність, лаконічність, послідовність;

• Документальність, тобто наявність усіх ознак документа;

• Наявність усталених мовних зворотів, штампів;

• Сувора реґламентація тексту.

Мовні засоби ОДС :

• Широке використання канцелярської та суспільно-політичної термінології;

• Наявна фразеологія має специфічний характер (ініціювати питання, висунути пропозицію);

• Відсутність авторської індивідуальності, емоційної лексики;

• Синонімія зводиться до мінімуму, щоби уникнути двозначності;

• Чітка реґламентація;

• Використання простих речень.

Функціональні підстилі:

• Законодавчий;

• Дипломатичний;

• Юридичний;

• Адміністративно-канцелярський.

Література:

Глущик С.В. Сучасні ділові папери. К.: - А.С.К., 2003; с. 5 – 24.

Зубков М. Г. Мова ділових паперів. – Х.: Майдан, 2002; с. 3 – 19.