201

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка

На правах рукопису

Боярчук Олександр Миколайович

УДК 347.78/01/031/033

ЦИВІЛЬНО – ПРАВОВА ОХОРОНА

СУМІЖНИХ ПРАВ В УКРАЇНІ

Спеціальність: 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес;

сімейне право; міжнародне приватне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Науковий керівник:

доктор юридичних наук,

професор, академік Академії

правових наук України

Підопригора Опанас Андронович

Київ – 2002

ЗМІСТ

				Стор.
Вступ				3
Розділ 1 Загальна характеристика суміжних прав як інституту цивільного права				13
1.1.	Поняття суміжних прав			13
1.2.	Критерій творчості суб’єктів суміжних прав			32
Розділ 2 Результати творчої діяльності, що входять у сферу правової охорони суміжних прав				47
2.1.	Традиційні результати творчої діяльності суб’єктів суміжних прав			47
	2.1.1.	Виконання, як спосіб подання авторських творів		47
	2.1.2.	Фонограма та відеограма як результати творчої діяльності		58
	2.1.3.	Результати творчої діяльності організацій телерадіомовлення		67
2.2.	Нові теоретичні підходи до визначення сфери правового впливу суміжних прав			76
	2.2.1.	Визначення сфери правового впливу суміжних прав на аудіовізуальні твори		76
	2.2.2.	Аранжування, інструментовка, оркестровка		82
	2.2.3.	Види театрального мистецтва, як сфера правової охорони суміжних прав		89
		2.3.3.1.	Правове положення опери	89
		2.3.3.2.	Зміст правової охорони оперети	99
	2.2.4.	Сценографія: підхід до з’ясування сфери правової охорони		103
Розділ 3 Права суб’єктів суміжних прав – виробників фонограм, виробників відеограм, організацій телерадіомовлення, виконавців на результати власної діяльності				112
3.1.	Права виробників фонограм та відеограм			112
3.2. 3.3.	Права організацій телерадіомовлення Права виконавців			134 165
Висновки				181
Список використаних джерел				186
Додаток				200

ВСТУП

Актуальність теми дисертаційного дослідження.

У сучасних умовах соціально-економічного розвитку інтелектуальна праця набуває дедалі більшого поширення і розповсюджує свій вплив на різні сфери людської діяльності. Від рівня інтелектуального потенціалу суспільства, рівня його культурного розвитку залежить успіх вирішення багатьох економічних проблем, що мають місце в Україні. Конституція України у статті 54 гарантує свободу літературної, художньої, наукової та технічної творчості. Кожний громадянин України має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом. Інтелектуальна діяльність є одним з найвагоміших факторів розвитку економіки. Необхідність вироблення ефективних засобів правової охорони суспільних відносин у сфері створення, використання результатів інтелектуальної діяльності, зумовлена часом. Особливе місце у даній сфері належить вивченню та аналізу суміжних прав як складової частини в системі цивільно-правового регулювання інтелектуальної власності в Україні. Виникнення суміжних прав породжує неоднозначне ставлення до них як правової категорії. В законодавстві термін “суміжні права” вперше з’явився у загальносоюзному нормативному акті – Основах цивільного законодавства СРСР, прийнятому 31 травня 1991 р.

В зазначеному нормативно-правовому акті суміжні права регулювались нормами, які містились у розділі “Авторське право”. До цього моменту суміжні права взагалі не охоронялись.

Основи цивільного законодавства СРСР 1991 року повинні були набрати чинності 1 січня 1992 року. Однак, до цього моменту Союзу вже не існувало, а тому слід вважати, що суміжні права практично так і не стали охоронятись законодавством колишнього Союзу.

Питання, що стосувались необхідності правового регулювання прав виконавців, наприклад, досліджувались і у працях вчених радянської доби [1,с.5–6]. При цьому більшість фахівців висловлювались за введення охорони результатів творчості виконавців. Однак думки щодо можливих форм охорони розділились. На думку першої групи вчених “твори виконавського мистецтва є об’єктами авторського права”[2,1)с.80,2)с.237]. Так, Н.А.Райгородський підкреслював, що “виконання твору буде новим твором, що суттєво відрізняється від використаного” [3,с.69]. Створювач виконання отримує на нього авторські права, хоча і обмежені за обсягом у порівнянні з правами інших авторів. Але ці права носять саме авторський характер і повинні охоронятись у межах авторського права. З точки зору групи інших вчених [3],17 результати творчої праці виконавців заслуговують визнання та охорони, яка повинна забезпечуватись на підставі спеціальної конструкції суміжних прав. Ця точка зору була врахована українським законодавством з урахуванням досвіду охорони подібних відносин на міжнародному рівні Переважно дослідженню та аналізу виконання були присвячені дискусії у цивільно-правовій науці порівняно з іншими об’єктами суміжних прав.

Суміжні права в Україні вперше одержали охорону із введенням в дію Закону України “Про авторське право і суміжні права” у 1994 році, що діє у новій редакції від 11 липня 2001 року, який поряд з правами виконавців охороняє права виробників фонограм, виробників відеограм та організацій мовлення, що зумовлено розумінням того факту, що цивілізація на сучасному етапі суспільного розвитку знаходиться на шляху технізації та індустріалізації, що сприяє інтелектуальному розвитку суспільства в цілому. Інтелектуальна праця потребує охорони. Вивчення питань впливу суміжних прав на результати діяльності, що створюються за допомогою технічних засобів, характер здійснення такої діяльності потребує комплексного аналізу та вироблення теоретичних підходів, придатних для практичного застосування.

Період існування суміжних прав у національному законодавстві України незначний, що само по собі говорить про початок вивчення, по суті, нового явища у цивільному праві.

Дослідження суміжних прав потребує комплексного підходу, критичного осмислення питань правової охорони результатів творчої діяльності різними інститутами права інтелектуальної власності у взаємодії правової науки з іншими галузями діяльності, на які право поширює свій вплив. Немає науки ізольованої, вузько національної у розумінні масштабу використання знань, але вона є національною за суб’єктами їх створення. Без переходу до загальноприйнятих правових засобів забезпечення прав створювачів об’єктів права інтелектуальної власності неможливі вихід на ринки сучасних технологій та участь у міжнародних науково-технічних проектах, обмін досягненнями науково-технічного прогресу. Гарантування прав кожній окремій особі на створені нею результати є необхідною умовою інтеграції України до системи світових досягнень, участі у міжнародній торгівлі, тощо.

Нормативно-правова база України з питань регулювання суміжних прав потребує ґрунтовного аналізу, значного розвитку і вдосконалення, особливо у зв’язку з прийняттям Верховною Радою України Цивільного кодексу України (не набув чинності), нової редакції Закону України “Про авторське право і суміжні права”. Незважаючи на її наявність, нормативне закріплення ще не свідчить про надання належної охорони результатам діяльності, що охороняються суміжними правами. Прикладом цього є впровадження сучасних технічних досягнень, що безумовно позитивно повинно відобразитись на розвитку суспільства, в цілому, але законодавство не завжди в змозі вчасно передбачити ці зміни.

На жаль, бурхливий розвиток науково-технічного прогресу породжує і негативні моменти, що призводять до неправомірного використання результатів чужої діяльності. Правова природа взаємодії процесу діяльності у даній сфері потребує детального осмислення, вироблення чітких засобів правової охорони, а це справа часу. Не завжди право вчасно реагує на зміни сьогодення. Цьому заважає відсутність чіткої регламентації інституту суміжних прав, сфери їх правового впливу, співвідношення з іншими інститутами права інтелектуальної власності, питання доцільності їх існування взагалі. Це лише деякий аспект, який вказує на відсутність єдності з питань, що стосуються природи суміжних прав та ознак, які характеризують змістовну сторону самого поняття.

Можливо, перешкодою може бути те, що вивчення проблеми обмежується аналізом юридичних норм стосовно охорони результатів творчої діяльності, які входять в сферу правового впливу суміжних прав. Не завжди приділяється достатньо уваги співвідношенню теоретичних підходів правової науки з теоретичними підходами інших галузей діяльності до предмету дослідження яких безпосередньо віднесено вивчення змісту результатів творчої діяльності як не правових категорій. Використання вказаних підходів є перспективним для висвітлення особливостей суміжних прав у системі права інтелектуальної власності, а також для характеристики результатів діяльності, що охороняється суміжними правами, перелік яких може не вичерпуватись лише нормативно закріпленими.

Зв’язок роботи з науковими програмами.

Робота виконана відповідно до цільової комплексної програми, розробленої на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Формування механізму реалізації захисту прав та свобод громадян в Україні”( номер державної реєстрації Т3 НДР №01 БФ 042 – 01) та відповідно до Програми розвитку державної системи охорони інтелектуальної власності в Україні на 2001 – 2004роки (затверджена рішенням Колегії Міністерства освіти і науки України ( Протокол від 22.12. 2000р. № 8\6 – 16)).

Мета і задачі дослідження.

Мета дисертаційного дослідження полягає у науково-теоретичному аналізі правової природи суміжних прав їх об’єктів, у висвітленні особливостей правової охорони відносин, що виникають в процесі створення, використання результатів творчої діяльності, що підлягають охороні суміжними правами, співвідношення суміжних прав з іншими інститутами права інтелектуальної власності і особливо з авторським правом, в розробці рекомендацій по вдосконаленню законодавства України у сфері правової охорони суміжних прав.

Для досягнення мети автором дисертації були поставлені наступні завдання:

• Визначити поняття суміжних прав в об’єктивному розумінні;

• сформулювати поняття охорони суміжних прав;

• виявити й дати аналіз необхідних і достатніх ознак суміжних прав для характеристики результатів творчої діяльності, що входять у сферу їх правової охорони;

• окреслити коло правового впливу суміжних прав на нові результати творчої діяльності, які нормативно не закріплені як сфера охорони суміжних прав, але відповідають характерним ознакам суміжних прав, обґрунтувати дану позицію з точки зору доцільності розширення сфери правової охорони суміжних прав;

• провести дослідження наявності творчого характеру у діяльності суб’єктів суміжних прав та визначити його критерій;

• сформулювати пропозиції стосовно удосконалення правових форм реалізації прав на використання результатів творчої діяльності, що підлягають охороні суміжними правами;

• проаналізувати зарубіжне законодавство, що регулює подібні відносини в галузі охорони права інтелектуальної власності та провести порівняльну характеристику з національним законодавством в частині правового регулювання та охорони суміжних прав;

• вказати на можливі способи удосконалення законодавства України, що регулює питання охорони суміжних прав, розробити конкретні пропозиції щодо правової охорони суміжних прав та обґрунтувати доцільність їх впровадження.

Методологічна, теоретична та емпірична основа дослідження

Методологічну основу дослідження складає сукупність методів: діалектичний, формально-юридичний, системно-функціональний, порівняльно-правовий, логіко-юридичний, системно-структурний, історико-правовий.

Основні положення і висновки, подані у роботі, ґрунтуються на аналізі чинного законодавства України у сфері права інтелектуальної власності з питань охорони суміжних прав, їх особливостей, досягнень цивільно-правової науки, а також на аналізі міжнародних нормативно-правових актів та зарубіжного законодавства, що розглядає питання охорони прав, які у вітчизняному законодавстві визначаються як суміжні права.

Теоретичною базою для висновків, зроблених у дисертації, є праці вчених юристів: Б.С.Антимонова, Ч.Н.Азімова, Д.В.Бобрової, М.М.Богуславського, В.І..Борисової, В.А.Ваксберга, Є.П.Гаврилова, М..В.Гордона, О.В.Дзери, І..І..Дахно, А.С.Довгерта, Н.Л.Зільберштейна, В.Я.Іонаса, О.С.Іоффе, В.И.Корецького, В.М.Коссака, Н.С.Кузнєцової, Ю.М.Капіци, Ю.Г.Матвєєва, А.В.Малька, А.С.Мартем’янова, Б.С.Мартинова, В.Л.Мусіяки, О.А.Підопригори, О.О.Підопригори, І.А.Покровського, Н.А.Райгородського, С.Н.Ландкофа, Н.А.Саніахметової, О.Д.Святоцького, А.П.Сергєєва, В.І.Серебровського, М.М.Сібільова, Л.П.Тимофієнка, Ю.К.Толстого,. Е.Н.Трубецького, Є.О.Харитонова, І.Я.Хейфец, Т.А.Фаддєєвої, Є.А.Флейшиц, Ю.С.Шемшученка, Я.М.Шевченко, Г.Ф.Шершеневича, В.С.Щербини та ін.

Емпіричну основу дослідження складає законодавство України, міжнародні нормативно-правові акти та законодавство зарубіжних країн.

Об’єкт дослідження: Об’єктом дослідження виступають суспільні відносини у сфері охорони суміжних прав.

Предмет дослідження: Предметом дослідження є юридична природа суміжних прав, сфера їх правової охорони, характеристика об’єктів суміжних прав, співвідношення суміжних прав з іншими інститутами права інтелектуальної власності, місце інституту суміжних прав у цивільному праві.

Наукова новизна одержаних результатів: У дисертації обґрунтовується низка нових положень та висновків, а також таких, що мають елементи новизни.

Дисертація є комплексним дослідженням, присвяченим питанням цивільно-правової охорони суміжних прав в Україні. На основі аналізу наукової літератури, чинного законодавства України, міжнародних нормативно-правових актів, зарубіжного законодавства деяких країн були сформульовані теоретичні висновки та практичні пропозиції, що відрізняються науковою новизною і конкретизовані у наступних положеннях:

• Знайшло подальше обґрунтування існування суміжних прав, як самостійного інституту права інтелектуальної власності, а також розглядається питання співвідношення суміжних прав з іншими інститутами права інтелектуальної власності.

• Визначено поняття суміжних прав в об’єктивному значенні (авторське).

• Проаналізовані теоретичні питання охорони права, його змісту, розглянута термінологія, що вживається для характеристики цих понять. Відповідно до вказаних положень вперше у вітчизняній юридичній науці сформульовано поняття охорони суміжних прав.

• Дістало подальший розвиток обґрунтування наявності творчого характеру у діяльності суб’єктів суміжних прав та вперше у вітчизняній юридичній науці визначено критерій творчості суміжних прав.

• Продовжено дослідження та розширено перелік суттєвих ознак суміжних прав, дана правова характеристика результатам творчої діяльності на предмет їх відповідності цим ознакам, досліджено характер та межі цивільно-правового регулювання відносин, що виникають у процесі їх створення, формування складових частин та використання з позиції доцільності представлення деяких результатів творчої діяльності для підвищення їх вартісної оцінки. Визначені особливості договірного регулювання відносин між авторами, твори яких використовуються при створенні результатів, які підпадають під охорону суміжних прав та між суб’єктами суміжних прав.

• Вперше у вітчизняній юридичній науці обґрунтовується позиція щодо розширення сфери правового впливу суміжних прав на інші результати творчої діяльності такі як аудіовізуальні твори, аранжування, інструментовка, оркестровка, опера, оперета, сценографія, що відповідають, на думку дисертанта, змісту поняття та ознакам суміжних прав поряд з нормативно закріпленими.

• Вперше у вітчизняній юридичній науці проведено аналіз нових результатів творчої діяльності, невідомих законодавству України у сфері охорони суміжних прав, дістало подальший розвиток дослідження прав виконавців, виробників фонограм та організацій телерадіомовлення.

• Розглянуті питання щодо можливості надання окремо правової охорони фонограмі, відеограмі та примірникам фонограм, відеограм, а також питання, відносно визначення суб’єктного складу виробників фонографічної продукції та доцільності надання їм статусу суб’єктів підприємницької діяльності.

• З метою упорядкування тлумачення деяких термінів, що вживаються у науковій літературі та нормативно-правових документах, присвячених розгляду питання суміжних прав, дані поняття розповсюдження фонограм, відеограм і опублікування фонограм, відеограм та окреслені відмінні ознаки, що відрізняють ці поняття. Вперше у вітчизняній юридичній науці проводиться аналіз та визначено особливість відеограми.

• Дістало подальший розвиток визначення поняття випуск в обіг примірників аудіовізуальних творів та фонограм, фіксації програм чи передач організацій телерадіомовлення та запису. Також, проаналізовано співвідношення понять фіксації та запису.

• Охарактеризовано процес виробництва фонограми та створення телевізійних та радіомовних програм, передач на противагу існуючої думки про те, що це суто технічна діяльність. Аргументується позиція творчого характеру зазначених видів діяльності. Проведено дослідження питань, що вказують на значення технічних засобів при створенні, фонограм, програм, передач організацій телерадіомовлення, яким на думку дисертанта відводиться допоміжна роль. Також розглянуто питання, що стосується моменту визначення права на охорону фонограм, відеограм.

• Продовжено дослідження специфічних особливостей запису передач чи програм організацій телерадіомовлення та визначені правові наслідки даного процесу, що призводять до появи фонограми та відеограми. Також висловлені пропозиції відносно розширення переліку виключних прав організацій телерадіомовлення.

• Вказані рекомендації щодо вдосконалення чинного законодавства України та пропозиції відносно внесення змін і доповнень до нормативно-правових актів з питань правової охорони суміжних прав, зокрема запропоновані нові визначення понять обігу примірників аудіовізуальних творів чи фонограм, фіксації, тиражування, опублікування фонограм, повідомлення виконань, тощо, пропонується передбачити у законодавстві термін ретрансляції, висловлена пропозиція щодо внесення відповідних змін у ст.41 і ст.42 Закону України “Про авторське право і суміжні права” та у ст.36 Закону України “Про телебачення та радіомовлення”, також вказані пропозиції відносно змін нормативних положень, що розглядають питання встановлення терміну охорони об’єктів суміжних прав.