2. Віровчення буддизму

Першими послідовниками Будди були аскети, що збиралися невеликими групами подалі від міст. Вони заснували перші буддійські громади, вступаючи до яких адепти буддизму відмовлялися від власності, вбиралися в бідний одяг жовтого кольору й мали право володіти лише необхідним - кухлем для води й подань, бритвою й посохом, переважно життя їх проходило в мандрах, жебруванні. їсти вони мали право лише вранці. А в післяполуденний час не мали право класти до рота ані крихти. В місцях, де буддисти перечікували сезон дощів, поступово утворилися монастирі, на місцях поховань найшановніших монахів будувалися пам'ятники - ступи. Поступово складався устав монастирського життя, монахи майже постійно жили при монастирі, суворо дотримуючись вимог уставу, підкоряючись загальним зборам сангхи (монастирської громаді) й обраному настоятелю. Саме монастирі стали осередками буддизму, який не мав церковної структури. Монастир можна було залишити, але ті, що вирішили присвятити релігії життя, готувалися до обряду посвячення, до ординації. Випробування були суворими, вони гартували дух і волю. Поступово в буддизмі з'явилися й жіночі монастирі. Але, на відміну від чоловічих, вони розташовувалися поблизу поселень.

Монастирі були своєрідними університетами й бібліотеками. Тут переписувалися давніми святими мовами (санскритом та палі) святі тексти, що й увійшли до Трипітаки. Лише в XV ст. остаточно затвердився канон Трипітаки, що складається з трьох книг.

Основним ядром буддійської літератури є Трипітака. Канонізація буддизму як теологічної системи відбулася учениками Будди і записані у 80 р. до н.е. на Цейлоні при царі Ватагаманні. На соборі у Кашмірі (II ст. н.е.) ствердженна у вигляді Трипітаки – святої книги буддизму. Трипітака ("три кошика”) - приписи буддизму та його філософію (книги записані на мові палі).

1) Віная-Пітака, або книга Уставу (кошик дисциплін) – містить правила поведінки, обов'язкові для членів буддистської громади (сагхи), основні моральні приписи буддизму, спільні для всіх буддистів - не вбивай, не кради, не бреши, не перелюбствуй, не пияч, а також вимоги, обов'язкові лише для монахів: не співай та не танцюй, не вживай їжу в недозволений час, не стяжай (заборона мати власність), не спи на зручній постелі, не вживай речей, що мають яскравий колір та інтенсивний запах.

2) Сутта-пітака («Кошик текстів») – подає в найбільш повному вигляді «Вчення» (Дгарму), суть доктрини (вчення про "чотири шляхетні істини" та шлях спасіння). Це своєрідна енциклопедія буддизму. Складається з 5 зірників сутр записаних на палі (священні тексти).

3) Абхідхідхамма-Пітака – метафізичні й етико-психологічні проблеми дгарми (викладається філософія буддизму). Складається з сьоми розділів.

Звичайно, віровчення буддизму спиралося на попередні релігії, адже Індія мала давні релігійні традиції, які на початку І тисячоліття були письмово зафіксовані у вигляді Вед. Ведична релігія вже набула рис, що були характерні для більш пізніх релігій, в тому числі й для буддизму. До них можна віднести уявлення про реінкарнацію, тобто перевтілення душі після смерті тіла, вчення про карму - долю, закон, якому підвладне все, що існує. Буддизм тісно пов'язаний не тільки з ведичною релігією і брахманізмом, що виник на її основі, але й з філософією Індії. Та буддизм не був механічним нагромадженням її ідей, він створив власну оригінальну філософію.

Суттю віровчення буддизму є так звані "чотири великі благородні істини":

1. життя є страждання; страждання є універсальною властивістю життя людини, воно охоплює всі її сторони й етапи: народження, старість, хвороби, смерть, намагання володіти багатством, втрата цього багатства - все це призводить страждання;

2. є причина страждань. Це бажання, прихильність людини до життя, до задоволення своїх чуттєвих бажань; дурні страсті – насолодження, земні блага та ін.;

3. можна припинити страждання. Воля людини повинна бути спрямована не зовнішнє, а всередину, на відречення, відразу нашого "Я" від предметів зовнішнього світу, на руйнування егоїстичної прихильності до матеріального світу розумінн ілюзорності власного "Я"; відмова від дурних пристрастей і бажань - їх можна подолати ще за теперішнє життя;

4. є шлях подолання страждання, спасіння, що веде до припинення страждань - це «благородний восьмиречний шлях» до щезнення страждань, наближення до нірвани.

Шлях життя є шлях страждання, вчить Гаутама. Народження й старість, хвороби й смерть, мета, що її не вдається досягти - все це породжує страждання. Страждання породжується жадобою життя, насолод, влади, вічного життя тощо. Треба відмовитися від цих бажань, відійти від вимог буття - саме в цьому є шлях подолання страждань, тільки для тих, хто йде цим шляхом, наступає повне звільнення - нірвана. Щоб її досягти, Будда розробив вчення про шлях до нірвани, що має вісім ступенів вдосконалення – „шляхетний восімірічний шлях”:

1) Праведний погляд (слід увірувати в істини буддизму - визнати вчення про чотири шляхетні істини і розуміти їх, як основи внутрішнього вдосконалення).

2)Праведне прагнення (слід твердо визначитись й обмежувати свої бажання, відмовитися від поганих нахилів, ворожості до близьких тощо) – решучість діяти за істинами.

3)Праведна мова (слова не повинні бути злими чи вести до зла, треба утримуватися від брехні, наклепів, образ).

4)Праведна дія (слід уникати поганих вчинків і робити тільки добро), ненанесення страждання живим істотам (ахімса).

5)Праведний спосіб життя (треба забезпечувати свої потреби чесною власною працею).

6)Праведні зусилля, ретельність (постійне витіснення поганих намірів, заміна їх на добрі) – наполеглеве і поступове знищення суєтних думок.

7)Праведні думки (слід уяснити, що зло від нашої плоті і тому витіснити, як чужі, а не власні, думки про неї), тобто памятати, що життєві почуття, котрі має людина тільки заважають йому на шляху до визволення, необхідно відійти від усіх земних прив'язаностей.

8)Праведне зосередження (психотехніка, що веде до нірвани), коли остаточно долаються гріховна прихильність до світу. Досягнення внутрішнього спокою, повної незворушності, уникнення навіть почуття радості з приводу розриву з мирськими путами і свого прийдешнього остаточного звільнення.

Це є восьмірічний шлях, котрий Будда назвав середнім, котрий позбавляє від крайнощів у повідінці.

У буддизмі тільки людина і більш ніхто з існуючих істот немає можливості спастись і подолати колесо сансари («колесо життя») і прийти до нірвани. Людина, що досягла духовної досконалості у нірвані, стає архатом - буддійським святим.

Нескінченний ланцюг перероджень (сансара) може бути припинений - до цього повинна прагнути кожна людина. Зупинення перероджень, що викликають страждання, можливе за життя для тієї людини, котра індивідуальним зусиллям стала на шлях просвітлення. Досягнення спасіння можливе лише через нірвану (санскр. - затухання, згаснення). Нірвана – це вища мета буддиста, досягнуте особистими зусилями внутрішній стан, коли у людини згасають усі відчуття і прихильності, а разом з ними й увесь колишній світ. Це внутрішнє згасання звільнює людину від власного "я", що «дає, й від самої жадоби життя, що тягне все живе до нових перероджень. Тим самим розривається колесо сансари і законів карми, і просвітлена людина-мудрець до кінця існування опиняється у блаженній пустоті абсолютного спокою. Нірвана ставить істину по той бік необхідності. На цьому шляху їй допомагають Будда та бодхисатви - ті, що досягли нірвани, але не роблять крок до неї свідомо, щоб допомогти іншим людям теж знайти спокій.

Нірвана – це не смерть, це стан котрий не можливо описати.

Віровчення буддизму відкривало перед кожним, а не тільки перед брахманом, шлях до істини, а отже й до спасіння, до нірвани. Нірвана - це не єднання з богом, бо таке єднання є тільки продовженням бажання жити. Нірвана є затухання неістинного бажання - жадання, ненависті й вігластва. Не треба чекати допомоги від світу, все - всередині людини.

Згідно з буддійською філософією, життя у всіх його проявах є різною комбінацією нематеріальних змінюючихся часток дхарм. Сполучення дхарм визначає буття всього, що існує в цьому світі: людини, тварин, рослин, неорганічної природи. З розпаду відповідного сполучення дхарм наступає смерть, але дхарми не зникають, а утворюють нову комбінацію згідно із законом карми - воздаяння і результат за діяння у попередньому житті.Але з приводу того, що душа (вічна душа - атман), як носій діяльності, не існує у вченні буддизму (анатман) – її існування заперечується, людина є єдиним „відповідачем”, змінити карму ніхто, даже боги не можуть. Але замість душі, буддизм вводить поняття сантани („поток”, „послідовність”), де особистість – це лише ряд взаємозмінюючих один другого станів, але вона залишається чимось єдиним, і всі її елементи(дхарми) зберігабть зв'язки між собою, це відбувається згідноз внутрішнім фактором (прапті).

Такими були ідеї раннього буддизму. Надалі вони будуть своїми зслідовниками весь час переосмислюватися. Буддизм став швидко поширюватися, але головним чином серед вищих, освічених верств суспільства, серед каст кшатрїів, вайшья, серед населення міст, воїнів та правлячої еліти, і тобто серед тих, хто бажав позбутися влади брахманів.

Під час правління імператора Ашоки (III ст. до н.е.) буддизм став офіційною державною ідеологією.