Тема 4: «Буддизм: виникнення, віровчення, основні напрямки»

Мета: Розглянути історичні причини та умови виникнення буддизму, священну літературу, формування і стність його віровчення, філософії буддизму, основні напрямки, що склалися в буддизмі.

План

1. Виникнення буддизму.

2. Віровчення буддизму.

3. Основні течії сучасного буддизму.

1. Виникнення буддизму

Буддизм є найстарішою з сучасних світових релігій. Його прихильники - це передусім населення Центральної, Південної та Південно-Східної Азії. Але сучасний буддизм має послідовників й на інших континентах. Серед народів Росії буддизм сповідують буряти, тувинці та калмики.

Історичні передумови виникнення.

Буддизм виникає в середині VI ст. до н.е. в Індії. Індійське суспільство переживало соціально-економічну та культурну кризи. В цей час пануюче становище в індійському суспільстві належало брахманізму та племенним культам, але вони не могли задовольнити потребу в розраді.

Соціальні чинники: відбувався розклад родоплеменних структур (арієв, аборигени не входили до них, але у них відбувались ці процеси), її всемогутності, де брахмани були домінуючою соціальною групою (звідси втрата ними реальної влади, зокрема політичної, що переходила до царів – аріїв або аборигенів), розклад великої патріархальної сім'ї і перехід до землеробної сусідської громади (арії займались скотарством), рабовласництва, розпад традиційних зв'язків, поява міст (урбанізація), беззахистність людини перед новими соціальними явищами потребувало нового механізму соціального регулювання та захисту.

Культурні чинники: становлення класових відносин проходило в умовах поліетнічності й соціально-духовного панування в Північній Індії брахманізму, що була родоплеменною релігією арієв (визнавала авторитет Вед). Ця релігія закріплювала етнічну і соціальну нерівність в суспільстві Давньої Індії – варнове поділення з домінуванням брахманів і кшатрієв, котрі і мали можливість до спасіння.

Політичні чинники: створення держав з різним у соціальному, етнічному та культурному складі населенням, створення професійного війська замість дружин з кшатріїв. Перехід влади до верхнів прошарків аборигенів (від брахманів і кшатріїв-аріїв), що певною мірою була арьянезована, але котрі не включалися брахманами і кшатріями до їх варн і звідси не мали дозврлу приймати участь у обрядових діях ведичного ритуалу. Це призводило до соціальної напруги і конфліктів.

У той час в Індії було багато викинутих або тих хто свідомо залишив світ аскетів, що намагались знайти соціально-психічний комфорт, серед котрих і з'являлися талановиті і популярні проповідники.

В Північній Індії на околиці індоарійського культурного ареалу, склався союз племен (Шакья та ін.) – що прибували під впливом арійської культури, але були в політичній опозиції до архаічної еліти і до центральних структур, із слабким впливом брахманів, але що мали культурним спадком брахманізм. Саме тут, в середнній течії Ганга, з'являлась найбільша кількість, активно проповідували духовні вчителі, мудреці, школи, секти. Таких людей і заснованих ними шкіл було багато, але найбільш успішним на той час, був буддизм, що відповідав на «соціальні питання» суспільства.

Говорячи про засновника буддизму, можна лише переказати легенду про нього (хоча частиною науковців вважається, що Будда – реальна людина). Немає письмових свідчень про засновника буддизму, вперше про нього письмові джерела починають згадувати лише з II ст. до н.е. Вважається, що вчення буддизму проголосив дві з половиною тисяч років тому царевич з племені Шак'я (півн.-схід. Індія) на ім'я Сідхартха Гаутама. Легенда говорить про те, як після багатьох перероджень, де принц Гаутама – це одне з багатьох перевтілень Будди, в кожному накопичуючи добрі справи, засновник буддизму народився в образі царевича. Все своє життя царевич провів у палаці, здобув всебічну світську освіту, одружився на своїй кузині Яшодхарє, мав сина й навіть не здогадувався про інше існування за межами палацу в котрому він проживав і котрий був збудований тільки для нього. Та якось, під час прогулянки, він побачив 4 знаменія - зустрів хворого, старця, аскета й погребальну процесію. Перші три (стара людина, хворий, небізчік) – показали йому нестабільність сансари, а останній – аскет (монах) – шлях до вивільнення. Особливо його вразив вигляд небіжчика, що свідчив про важке життя у стражданнях й смерть через страждання.

Дізнавшись про страждання, що несе життя, Гаутама йде з палацу, щоб знайти шлях, що позбавить людину від страждань. Він решив уйти з палацу після народження сина Рахули і приєднався до аскетів. Протягом семи років Гаутама був аскетом і розмірковував над текстами святих книг. Але лише після самотніх роздумів у пустелі, садячи під святим деревом бодхі і віці 35 років, Гаутама досяг осяяння (бодхі), що відкрило йому шлях до спасіння, до бажаної нірвани, коли перепиняється процес безкінечних перевтілень душі – став буддою. Гаутама переміг все, навіть свої сумніви, й скоро виголосив у проповіді головні положення нової релігії. Для Цього він відмовився від власного спасіння, від нірвани, й став Бодхісатвою. Тому боги для буддизму є другорядними, на першому плані в буддизмі культ Будди та бодхісатв.

Перша проповідь Будди була зроблена у парку Ришипатана близько Ванараса (Бенареса) для п'яти колишніх своїх товарищів – аскетів. 40 років Шакьямуні подорожував по долині Гангу, проповідуя своє вчення.

Помер Будда, згідно з легендою, коли йому виповнилося 80 років. Кінець земного життя Будди буддисти називають "тапарагішгуапа" Будди - великим переходом у нірвану. Цю дату вони шанують так само, як й момент народження Будди та момент "осяяння", тому називають "тричі Святим днем".

Притягательність буддизму в країні з кастовою системою була в тому, що життя і перевтілення кожної окремої людини є незапобіжним нещастям, таким чином всі люди були порівняни. Принцип загального для всіх людей рівності є характерною рисою буддизму (як і інших світових релігій). Соціальний стан, етнічні та інщі соціальні відмінності є другорядними, що мають залежність від ступеню моральності в додержанні шляху, що встановив Будда і таким чином можуть бути змінені в процесі сомовдосконалення. Це надавало широким масам відчуття можливості впливати на свою долю.