Тема 5. Міжнародні норми ділового етикету і національни стилі ведення ділових переговорів.

5.1. Міжнародні норми ділового етикету.

5.2. Національні стилі поведінки ділових переговорів.

5.1. Міжнародні норми ділового етикету

У вітчизняній і зарубіжній літературі зустрічається багато визначень поняття "протокол", як правило, у вигляді словосполучення "дипломатичний протокол". Слово "протокол" походить від грецького protokollon (protos - перший, koila - клеїти). У Візантії термін "протокол" означав перший аркуш, приклеєний до манускрипту, з помітками про його зміст. У Візантії під цим терміном також розуміли правила оформлення документів для надання останнім юридичної сили. У середні віки до цього поняття додалось і ведення архівної справи. Пізніше слово "протокол" стало вживатися стосовно дипломатії і дипломатичної служби, розширювався його зміст: крім правил оформлення дипломатичних документів, до дипломатичного протоколу стали відносити питання етикету і церемоніалу, пізніше - привілеїв та імунітетів дипломатів.

Виходячи з того, що протокол - це сукупність норм і правил, які визначають зовнішні форми міждержавних відносин, його суб'єктами є:

• вищі посадові особи (глави держав та урядів, голови парламентів, міністри тощо);

• глави дипломатичних представництв та консульських місій, дипломатичний і консульський персонал місій;

• міжнародні посадові особи, представники держав в міжнародних міжурядових організаціях;

• керівники і члени офіційних делегацій у міжнародні організації та на міжнародні конференції, наради тощо;

• надзвичайні посли і надзвичайні уповноважені глав держав і урядів;

• дружини та чоловіки перерахованих вище функціонерів.

Таким чином, норми протоколу стосуються виключно офіційного спілкування між країнами, міжнародними організаціями, тоді як зовнішні форми міжнародного спілкування неурядових організацій та представників ділових кіл визначають правила міжнародної ввічливості та етикету.

Складовими дипломатичного протоколу є:

• порядок встановлення дипломатичних відносин, початку і завершення місії дипломатичних представників;

• порядок встановлення консульських відносин, початку і завершен

• ня консульської місії;

• порядок дотримання державного, службового і протокольного старшинства;

• організаційно-протокольне забезпечення візитів офіційних іноземних делегацій;

• • офіційне й дипломатичне листування;

• державні церемонії;

• етикет державної символіки;

• офіційні та неофіційні прийоми;

• привілеї та імунітети дипломатів;

• реагування на урочисті, святкові, траурні події в інших державах;

• протокол багатосторонньої дипломатії;

• протокол дружин дипломатів, офіційних осіб;

• дипломатичний етикет.

Діловий етикет з погляду зовнішнього прояву, мало чим відрізняється в різних цивілізованих країнах. І, проте, при всій вдаваній однозначності поводження представників бізнесу в кожній окремо узятій країні має свої особливості. Іноді ці особливості майже невловимі, майже непомітні, але тим більше надзвичайно їх розпізнати і уміло використовувати в ході ділових контактів.

Деякі соціологи поділяють світ по менталітету на Схід і Захід, вважаючи, що представники кожної з цих двох половин планети мають свої особливості. Що ж робить західний бізнесмен, збираючи в поїздку на переговори? Він збирає із собою портативний комп'ютер, проекти договорів, розрахунки, котирування і т.д. Він усе розрохував і підходить до майбутнім переговорам по-діловому, прагматично. Угоди він укладає, спираючи на точний і чіткий розрахунок.

Бізнесмен зі Сходу візьме із собою красиву секретарку, чекову книжку, масу сувенірів. Ведучи переговори, він, насамперед, спробує установити контакт, розгадати душу свого партнера. Як затверджують фахівці , він спробує насамперед заглянути в очі свого потенційного партнера й вгадати, чи можна йому довіряти.

Деякі фахівці в області міжнародних етичних норм ділового спілкування виділяють наступні вимоги, який варто виконувати поза залежністю від того, де і з ким працює людина:

• правильно вимовляти імена людей;

• правильно є і враховувати особливості кухні в кожній країні;

• правильно вдягатися;

• правильно розмовляти.

Крім того, усі великі компанії, корпорації, банки, торгові об'єднання і т.п. в обов'язковому порядку мають деякий статут або кодекс, що визначає етичну основу взаємин між співробітниками даної організації, а також між її співробітниками і зовнішнім середовищем. Даний документ виробляється на основі існуючих у конкретній країні основних правових актів (Конституції країни, Цивільний кодекс, Кримінальний кодекс, закони й оподатковування і т.п.), що регламентують виробничу, комерційну, правову, іншу діяльність даної організації, а також з обліком сформованих у даній організації традицій, прийнятих правил і т.д. Ініціатором розробки кодексу, як правило, виступає керівництво організації, що переслідує цілі зміцнення дисципліни, підвищення конкурентноздатності, збільшення доходів.

Таким чином, у кінцевому рахунку кожен працівник, підписуючись під кодексом, присягає бути законослухняним і разом з тим неухильно виконувати вимоги адміністрації «своєї» фірми.

В Україні правила, що визначають поводження ділових людей, сталі з'являтися з розвитком капіталізму. Одним з таких кодексів честі підприємця стали прийняті в 1912 році в діловому світі «Сім принципів ведення справ». Вони, зокрема, передбачали:

• бути чесним і правдивим;

• любити і поважати людину;

• бути вірним своєму слову;

• бути цілеспрямованим.