Угода про сільське господарство Провідні експортери та імпортери сільськогосподарської продукції в 2001р. (млрд. Дол., %)

Експортери	Обсяг	Частка	Імпортери	Обсяг	Частка
ЄС (15)	213,53	39,0	ЄС (15)	235,51	39,7
США	70,02	12,8	США	68,40	11,5
Канада	33,57	6,1	Японія	56,94	9,6
Бразилія	18,43	3,4	Китай	20,12	3,4
Китай	16,63	3,0	Канада	15,55	2,6
Австралія	16,56	3,0	Мексика	12,79	2,2
Таїланд	12,06	2,2	Корея, Республіка	12,50	2,1
Мексика	9,07	1,7	Гонг-Конг, Китай	11,06	-
Російська Федерація	8,17	1,5	Спеціальний імпорт	6,43	1,1
Нова Зеландія	7,97	1,5	Тайпей, Китай	6,99	1,2
Малайзія	7,19	1,3	Швейцарія	5,65	1,0
Індонезія	7,02	1,3	Індонезія	5,35	0,9
Чилі	6,97	1,3	Саудівська Аравія	5,01	0,8
Індія	6,41	1,2	Малайзія	4,83	0,8

В п’ятірку найбільших експортерів продукції сільського господарства входять: Європейський Союз, США, Канада, Бразилія та Китай. Їх частка в світовому експорті цієї продукції становить 71,9%, а разом з іншими десятьма лідерами – 81,4%.

Значення сільськогосподарського експорту для окремих країн-лідерів суттєво відрізняється:

-в ЄС, США та Канаді питома вага експорту сільськогосподарської продукції в загальному товарного експорті становить відповідно 9,3%, 9,6% та 12,9%;

-для таких країн-лідерів світового сільськогосподарського експорту як Нова Зеландія, Аргентина та Чилі його частка в національному експорту є загрозливо великою – 58,1%, 45,8% та 40% відповідно;

-крім групи провідних експортів сільськогосподарської продукції слід виділити також сукупність країн, для яких експорт цієї продукції є основним, тобто перевищує 40% експортних поставок

До таких країн належать: Беліз (86,3%), Кот д’Івуар (59,4%), Еквадор (49,4%), Ефіопія (84,2%), Гватемала (54,2%), Гондурас (52,4%), Ісландія (65,6%), Кенія (61,3%), Мадагаскар (61,6%), Нікарагуа (70,7%), Парагвай (83,4%), Судан (58,5%), Уругвай (54,9%) та Зімбабве (59,6%).

За даними Секретаріату СОТ, внутрішня підтримка сільськогосподарського виробництва, що здійснює вплив на торгівлю, становить 104 млрд. дол. США або майже 20 % обсягу світової торгівлі сільськогосподарською продукцією (в 2001 році обсяг світової торгівлі сільськогосподарською продукцією дорівнював 547 млрд. дол. США). З цієї підтримки 84% припадає на країни Четвірки - США, Японію, ЄС та Канаду. Найбільшу кількість субсидій отримують м‘ясні, молочні, зернові продукти та цукор - 82% загальної суми субсидій.

В цілому країни ОЕСР витратили в 2001 році 311 млрд. дол. США на підтримку сільськогосподарського виробництва. При цьому 31% загальної виручки фермерських господарств в цих країнах становила державна підтримка. Іншими словами, на кожний зароблений фермерським господарством долар - 31 цент надходив у вигляді підтримки з боку держави. По окремих країнах цей показник складав (в порядку зменшення): Швейцарія – 69%, Норвегія – 67%, Корея – 64%, Японія – 59%, Ісландія – 59%, ЄС – 35%, США – 21%, Мексика – 19%, Чехія – 17%, Канада – 17%, Туреччина – 15%, Угорщина – 12%, Польща – 10%, Австралія – 4% та Нова Зеландія – 1%.

Щоб стимулювати реформи міжнародної торгівлі сільськогосподарською продукцією, ряд невеликих країн об’єдналися в Кернську Групу (Cairns Group). Членами цієї групи стали Аргентина, Австралія, Болівія, Бразилія, Канада, Чилі, Колумбія, Коста-Ріка, Фіджі, Гватемала, Індонезія, Малайзія, Нова Зеландія, Парагвай, Філіппіни, Південна Африка, Таїланд і Уругвай. Частка цих країн у світовій торгівлі сільськогосподарською продукцією становить 30%.

З моменту створення Кернської Групи в 1986 році, вона домоглася того, сільське господарство стало окремим предметом переговорів на Уругвайському раунді, в результаті чого була укладена Угода про сільське господарство.

Угода про сільське господарство є однією з найбільш складних угод СОТ внаслідок наявності різноманітних понять і правил, які при застосуванні на практиці є неоднозначними і такими, що викликають суперечки між країнами-членами.

• “Товари, охоплені Угодою”: до них належать товари, що за гармонізованою системою опису та кодування товарів містяться в групах 1-24 за винятком риби та рибопродуктів, а також ряд інших товарів.

• Основний текст Угоди та додатки до неї визначають рамкові правила, а конкретні зобов’язання країн-членів містяться в індивідуальних Розкладах країн.

В преамбулі до Угоди визначені основні чотири галузі конкретних зобов’язань країн-членів:

• доступ до ринку;

• внутрішня підтримка вітчизняного виробника;

• експортна конкуренція;

• санітарні та фітосанітарні питання.

Зобов’язання країн-членів СОТ щодо скорочення експортних субсидій (млн. дол. США)

Крани-члени	Експортні субсидії			Розподіл експортних субсидій за окремими товарами
	Базов.	Кінц.	скорочення %
ЄС	13274	8496	36	Яловичина(19%),пшениця(17%),фуражне зерно(13%),масло(13%), інші молочні продукти(10%)
Австрія	1235	790	36	Живі тварини (45%), пшениця (14%), яловичина (13%), сир (12%)
США	929	594	36	Пшениця (61%), сухе незбиране молоко (14%)
Мексика	748	553	26	Цукор (76%), хлібопродукти (21%)
Фінляндія	708	453	36	Масло (25%), фуражне зерно (22%), інші молочні продукти (13%)
Швеція	572	366	36	Свинина (21%), пшениця (21%), фуражне зерно (17%)
Канада	567	363	36	Пшениця (47%), фуражне зерно (18%)
Швейцарія	487	312	36	Інші молочні продукти (65%)
Пвд Африка	319	204	36	Фрукти та овочі (24%), хлібопродукти (14%), пшениця (13%), цукор (10%)
Туреччина	157	98	37	Фрукти та овочі (36%), пшениця (23%)
НоваЗеландія	133	0	100	Інформація відсутня
Норвегія	112	72	36	Сир (54%), свинина (19%), масло (12%)
Австралія	107	69	36	Інші молочні продукти(32%),сухе незбиране молоко(27%),сир(25%), масло (16%)

Тарифікація: встановлення країнами-імпортерами нових ставок мита для товарів, щодо яких вони застосовувати нетарифні заходи (тарифний еквівалент нетарифних заходів був розрахований на основі середніх світових ринкових цін та внутрішньої ціни в країні-імпортері за 1986-1988 роки).

Виникла проблема “брудної тарифікації”: замість лібералізації торгівлі спостерігалося фактичне короткострокове зростання торгових бар’єрів. Так, у 1997 році канадські тарифи на імпорт олії в межах 2488 тонн складали від 2,6 до 21,4 центів за кілограм, а після тарифікації квоти тариф складав 333,8%. Отже, доступ на ринок при здійсненні тарифікації був фактично неможливий.

Зобов’язання щодо забезпечення мінімального доступу до ринку: мінімальний доступ досягається шляхом встановлення тарифних квот на рівні 5% від внутрішнього споживання у базисному періоді (1986-1988 роки) для розвинених країн. До товарів, на які поширюються зобов’язання щодо мінімального доступу, входить м’ясо, молочні продукти, а також деякі види свіжих овочів і фруктів.

Країни-імпортери сільськогосподарської продукції мають право застосовувати один з наступних типів захисних заходів:

• загальні захисні заходи, передбачені Статтею ХІХ ГАТТ 1994 та Угодою про захисні заходи;

• спеціальні захисні заходи Угоди про сільське господарство, передбачені Статтею 5.8.

Різниця між цими двома способами полягає в тому, що загальні захисні заходи можуть вживатися лише у випадку наявності серйозної шкоди або загрози заподіяння серйозної шкоди національному виробнику, тоді як спеціальні захисні заходи можуть бути прийняті без необхідності доведення негативного впливу на внутрішнє виробництво. Останній тип заходів може застосовуватися якщо імпортні ціни впадуть нижче певного рівня або обсяг імпорту зросте понад певний рівень.

Країна може застосовувати спеціальні захисні заходи тільки при наявності двох умов: якщо була здійснена тарифікація стосовно товару по відношенню до якого планується застосовувати захід; якщо у своєму Розкладі після тарифікації країна зробила по відношенню до цього товару позначку “SSG” (спеціальний захисний захід – Special Safequard).