Грошові реформи у вузькому розумінні поділяються на такі типи:

Грошові реформи формального типу зводяться до впро­вадження нового зразка купюри з одночасним або поступо­вим вилученням функціонуючої.

Грошові реформи з деномінацією грошового обігу. Голо­вною метою є заміна через обмін грошових купюр дійсного масштабу цін.

Грошові реформи, конфіскаційного типу (з деномінаці­єю грошового обігу або без нього). Під час її проведення використовують диференційовану шкалу обміну старих грошей на нові.

Грошові реформи в широкому розумінні передбачають не лише впровадження в обіг нової грошової одиниці, а й структурну перебудову діючої системи грошово-валютних і кредитних відносин. Проведення структурної грошової реформи у широкому розумінні цього поняття передбачає також перехід від грошей адміністративно-командної економіки до грошей ринкової економіки.

Грошові реформи в широкому розумінні, у зв'язку з масш­табністю й різноплановістю структурних змін та інституційних перетворень, є тривалими у часовому вимірі. Вони проводяться, як правило, декілька років.

Тема 6. Кредит у ринковій економіці

6.1. Кредит: необхідність, сутність, теорії, форми та види

Необхідність кредиту

Внаслідок розвитку процесів обміну товарами, виникає кредит. Кредитні відносини з'являються і розвиваються на підставі кругообороту капіталу, який є безперервним, але при цьому не виключаються коливання, приливи і відпливи грошових кош­тів, коливання потреб у ресурсах і джерелах їх покриття.

За допомогою кредиту як невід'ємного атрибуту товарного виробництва усувається невідповідність між часом виробництва і часом обігу, вирішується відносне протиріччя між тимчасовим накопиченням коштів та необхідністю їх ви­користання в народному господарстві.

Необхідність кредиту в умовах ринкової економіки тісно пов'язана з особливос­тями кругообороту індивідуальних капіталів. Також кредит необхідний для становлення нових підприємств малого та середнього бізнесу, впровадження нової техніки та технологій.

Завдяки кредиту зменшується час на задоволення господарських та особистих потреб; кредитори мають можливість отримати додаткові грошові кошти при передачі певної суми вільних ресурсів позичальнику.

Отже, необхідність кредиту викликана існуванням товар­но-грошових відносин. Його передумовою є наявність вільних коштів у суб'єктів економічних відносин та наявність поточ­них або майбутніх доходів у позичальників. Конкретні причи­ни, що зумовлюють необхідність кредиту, – коливання потреби в обігових коштах суб'єктів ринку, а також виник­нення потреби у створенні та відтворенні основного капіталу.

Сутність кредиту

Кредит – це економічні відносини між суб'єктами ринку з приводу перерозподілу вартості на засадах поверненості, строковості і платності.

Характерними ознаками кредиту в ринковій економіці є:

 позичальниками виступають суб'єкти господарю­вання, а кредиторами банківські установи;

 гроші, надані в позику, використовуються позичальником як капі­тал (на виробничі потреби);

 джерелом позикового процента є прибуток на позичені кошти;

 кредит використовується як механізм перерозподілу капіталів у суспільному виробництві та для вирівнювання норми прибутку.

Об'єктом кредитних відносин виступають грошові чи матеріальні цінності, щодо яких укладається кредитна угода.

Суб'єктами кредитних відносин є:

• кредитор – сторона, що передає вартість у грошовій чи натуральній формі іншому суб'єкту ринку на засадах поверненості, строковості і платності;

• позичальник – сторона, що одержує позику.

Теорії кредиту

До засновників натуралістичної теорії кредиту можна віднести англійських економістів А. Сміта (1723-1790 рр.) і Д. Рікардо (1772-1823 рр.).

Основні постулати цієї теорії:

 об'єктом кредиту є натуральні, тобто не грошові, матеріальні цін­ності,

 позиковий капітал ототожнюється з реальним капіталом,

 кредит виконує пасивну роль, а банки – це прості посередники.

Отже, кредит трактувався як засіб перерозподілу матеріальних цінностей у натуральній формі, не визнаючи ролі банків у створенні кредиту, участі кредиту в сприянні розширеного капіталістичного відтворення. Водночас представники натуралістичної теорії обґрунтували наступні положення щодо кредиту:

 кредит не створює реального капіталу;

 кредит залежить від виробництва;

 кредит залежить від позикового відсотка, від коливань і динаміки прибутку.

Основні концепції капіталотворчої теорії були сформульовані англійсь­ким економістом Дж. Ло (1671-1729 рр.).

Згідно з його поглядами, кредит займає становище, що не­залежне від процесу відтворення і йому належить вирішальна роль у розвитку економіки. Кредит ототожнювався з грішми і багатством. Кредит може створювати багатство і капітал, а банки є творцями капіталу, а не простими посередниками. Головні положення цієї теорії були використані Дж. Кейнсом і його послідов­никами, які обгрунтували принципи кредитного ре­гулювання економіки через зниження норми позикового від­сотка та відповідне розширення інвестицій, що призводить до збільшення виробничого і споживчого попиту, а відтак – до зменшення безробіття.

Послідовниками Кейнса виступили представники неокейнсіанської школи грошово-кредитного регулювання (П. Самуельсон, Л. Лернер, Дж. Гелбрейт). В основі їх поглядів – ідея Кейнса про активне втручання держави в господарські процеси, зокрема і за допомогою кредиту.

Капіталотворча теорія згодом отримує розвиток у теорії монетаризму (М. Фрідмен, А. Бернс, О. Файт), згідно з якою основними інструментами регулювання економіки є зміни грошової маси і процентних ставок, що дає змогу застосову­вати кредитну рестрикцію чи експансію.