2.2. Неокласичний варіант розвитку класичної теорії грошей

Неокласичний варіант кількісної теорії знайшов своє обгрунтування в працях американського економіста І.Фішера, який заперечував трудову вартість і виходив з категорії «купівельна спроможність грошей» , яка залежить від таких факторів:

M – кількість готівкових грошей в обігу (статистична);

V – швидкість обігу грошей (середньорічне число разів використання грошової одиниці на придбання необхідних товарів та послуг);

P – середньозважений рівень цін (це індекс цін готових товарів та послуг, виражений стосовно базового річного показника, що дорівнює 1);

Q – кількість товарів (реальний національний продукт або рівень фактичного обсягу виробництва).

Вважаючи, що сума грошей сплачених за товари дорівнює кількості товарів помножених на загальний рівень цін, І. Фішер наводить "рівняння обміну":

MV = PQ (4)

Основні аспекти "трансакційного варіанту" І. Фішера: у "рівнянні обміну" розглядається динаміка грошових потоків на макрорівні; гроші виступають як засіб обігу та платежу; акцент на об’єктивні засади обігу грошей; у концепції йдеться лише про пропозицію грошей (Ms).

Згодом «трансакційна версія» була доповнена "кембріджською версією" кількісної теорії, представниками якої були А.Маршалл, А.Пігу, Д.Робертсон. А. Пігу акцентує увагу на індивідуальних капіталах і поведінці їх власників, що заставляють окремих суб’єктів тримати в себе певний запас грошей. До "касових залишків" відносять готівкові гроші і залишки на поточних рахунках, тому Пігу визначає кількість грошей як суму касової готівки населення і підприємств, що може бути визначена за формулою:

М = к*Р*Т (5)

М – грошова маса (попит на наявні касові залишки або реальна потреба в грошах);

Р – рівень цін (ціна продукції, що реалізується);

Т – товарна маса (обсяг виробництва);

к – частка річних доходів осіб і фірм, яку вони бажають тримати в грошовій формі (кембріджський коефіцієнт, що показує яка частина фінансових активів зберігається у вигляді грошей).

Основні аспекти "кембріджського варіанту": зосереджена увага на мотивах нагромадження грошей конкретними суб’єктами ринкової економіки (мікрорівень); гроші не тільки засіб обігу, а й збереження та нагромадження; враховується психологічна реакція суб’єктів господарювання щодо використання готівки; центральна проблема – це проблема попиту на гроші.

2.3. Вклад Дж. Кейнса у розвиток кількісної теорії грошей

Всупереч уявленням про внутрішню збалансованість ринкової економіки у своїх працях Кейнс теоретично довів, що механізм ринкової конкуренції за нових умов економічного розвитку не в змозі самостійно, без втручання держави забезпечити ефективне використання головних факторів виробництва й відповідну рівновагу процесу розширеного відтворення.

Кейнс обгрунтував висновок, що гроші активно впливають на мотиви поведінки суб’єкта економіки та їх господарські рішення. В традиціях кембріджської школи Кейнс важливе місце відвів аналізу мотивів нагромадження грошей:

Трансакційний. Це мотив зберігання грошей, що випливає зі зручності їх використання як засобу платежу.

Обачності. Це мотив зберігання грошей як можливість розпоряджатись певною часткою своїх ресурсів у формі готівки у майбутньому.

Спекулятивний. Це мотив зберігання грошей, який виникає із бажання уникнути втрат капіталу при зберіганні активів у формі облігацій в період очікування підвищення норми позикового процента. Кейнс допускає, що індивіди можуть тримати своє багатство у двох видах активів: гроші або довгострокові облігації.

Зниження норми позикового процента означає підвищення курсу облігацій, що забезпечує власнику дохід, і навпаки. Отже, як фактор, що регулює попит на спекулятивні залишки грошей, а також і весь попит виступає норма процента.

M_d = Md _r + Md _s , (6)

де Md – загальний попит на активи; Md_Т – трансакційний попит; Md_s – спекулятивний попит.

Md _r = ƒ(Y) – функція доходу. (7)

Збільшення доходу (Y) збільшує попит на гроші для трансакційних операцій.

Md _s = ƒ(Y) – функція процента. (8)

Зниження норми (r) збільшує попит.

Md = ƒ(Y) + ƒ(r) (9)

Кейнс розглядав попит на гроші як функцію двох змінних величин. Так, збільшення номінального доходу викликатиме збільшення попиту на гроші, зумовленого існуванням трансакційного мотиву і мотиву обачності. Відповідно зниження норми позикового відсотка збільшує попит на гроші, зумовлений існуванням спекулятивного мотиву.

Отже, Кейнс перебудував теорію грошей, ввівши в неї норму процента. Він перетворив гроші на один з важливих факторів формування інвестиційного попиту і відсунув на другий план традиційний зв’язок грошей і цін (класична кількісна теорія).

Кейнс розробив теоретичну концепцію «керованих грошей», спираючись на систему їх широкого державного регулювання і використання з метою стимулювання ефективного платоспроможного попиту, а відтак і інвестиційного процесу. Тобто Кейнс став засновником одного з напрямків теорії грошей – теорії державної грошової політики. Як в теорії так і на практиці особливу значимість має положення Кейнса про принципи здійснення «політики дешевих грошей» та пільгового кредиту. Він виступив проти спонтанних змін цін, що завдають значної шкоди ринковій кон’юнктурі і розробив концепцію регулювання ціноутворенням та контролювання інфляції.