Лекція: політика і засоби масової інформації.

Розвиток демократії неможливвий без вільного обміну інформацією. Вона припускає високий ступінь інформування всіх суб'єктів політичного процесу, включення громадян у політичну діяльність і ефективний зворотний зв'язок. Процес одержання, засвоєння і використання інформації називається політичною комунікацією.

Поняття і зміст політичної комунікації. Деякі дослідники розглядають політичну комунікацію як лінійний процес передачі повідомлень від одного адресата іншому, інші розглядають зміст комунікації як створення обумовлених результатів за допомогою повідомлень, що стосуються керування і здійснення влади в суспільстві. У сучасних демократичних суспільствах майже весь обсяг політичної комунікації здійснюється за допомогою засобів масової інформації (ЗМІ). Їхня задача полягає в створенні великої інформаційної бази, за допомогою якої виробляється незалежна індивідуальна і суспільна думка по найважливішим політичним питанням. Однак необхідно пам'ятати, що самі демократичні суспільства відрізняються соціальною, культурною й економічною неоднорідністю положення громадян.

При всіх політичних режимах публічна сфера діяльності ЗМІ залежить не тільки від впливу владних структур, але і від фінансово-політичних інтересів власників інформаційних видань і впливових політичних ЗМІ. Чи можна забезпечити рівні можливості у формуванні суспільної думки для представників різних соціальних груп? В умовах плюралістичної демократії ця задача покладена на ЗМІ, що повинні нести відповідальність як за об'єктивність і незалежність свого інформаційного матеріалу, так і за можливість доведення до уваги громадськості думки окремих груп і індивідів.

Отже, система політичної комунікації покликана не тільки інформувати і вивчати суспільну думку, але і допомагати громадянам відстоювати альтернативні погляди на існуючі соціальні проблеми. Свобода преси означає законодавчо закріплений механізм індивідуального права на свободу слова, на захист від можливого державного сваволля.

Характерні риси ЗМІ. У сучасному світі ЗМІ є важливою частиною політичної системи, без якої неможливо представити політичне життя суспільства. ЗМІ (мас-медіа) – це велика система установ, що за допомогою технічних засобів спрямована на всеосяжне охоплення населення з метою оперативного інформування, а також створення обумовлених стереотипів суспільної думки. До них відносяться друковані періодичні видання (преса), теле і радіостанції, інші носії електронної інформації, інформаційні агентства, політичні студії і інше. До особливих рис ЗМІ відносяться – необмежене охоплення аудиторії, що може носити постійний або перемінний характер; можливість формування обумовленої точки зору на будь - яку подію або явище в різних сферах життя; непряма, розділена в просторі і часі, взаємодія суб'єктів комунікації; оперативність; здатність до вибору по ступені значимості об'єктів висвітлення; формування стійких каналів зворотного зв'язку і високий рівень довіри з боку споживачів.

Одна з найважливіших особливостей ЗМІ – це можливість створювати у аудиторії стійкі стереотипи сприйняття реальності, а також селективного добору критеріїв при її аналізі. Ці властивості дозволяють ЗМІ активно впливати не тільки на політичні процеси в суспільстві. У сучасному суспільстві ЗМІ відіграють роль не тільки електронного або друкованого носія інформації. Це ціла галузь індустрії, що створює привабливий продукт, формує політичні і духовні смаки споживача, створює кумирів, суспільну думку і систему життєвих цінностей.

Функції ЗМІ. В демократичних країнах ЗМІ спочатку виходили на інформаційний ринок як видання політичних партій, або як чисто комерційні проекти. В сучасні часи значна частка публікацій присвячується висвітленню всіляких подій, у тому числі і політичних. Найважливішою з функцій є інформаційна (новостійна). Вона полягає в передачі, коментуванні й оцінці найбільш важливих для громадян і органів влади фактів. Регулярні радіопередачі у світі почалися в 1919-1920 р., в Україні з 1924 року. Національне друкування газет почалося у Львові в 1749 р.

Споконвічно засоби інформації виконували освітню функцію. Саме з газет і журналів, а потім електронних джерел споживачі одержували найбільше важливі знання по всіх сферах життя і культури. Така практика дозволяла підтримувати високий інтерес до ЗМІ і підвищувала загальноосвітній рівень громадян, незалежно від їхнього соціального статусу і місця проживання. Демократичне правління припускає досить високий рівень культури населення, яке здатно не тільки засвоїти, але і захистити демократичні цінності.

Мас-медіа впливають на поводження людини все його життя, допомагаючи йому коректувати свої переконання і симпатії, розширювати кругозір. Функція соціалізації припускає постійне засвоєння людиною загальногуманітарних і політичних норм, цінностей і зразків поводження. У традиційному суспільстві людина адаптується до умов, що змінюються, разом з навколишнім середовищем; в індустріальному суспільстві від людини потрібна адаптація в залежності від конкретної ситуації і нормативної бази.

Функція контролю і критики діяльності політичних сил є природною в умовах конкурентності і взаємозалежності різних галузей влади і держави. Публічна політика в демократичному суспільстві припускає широку информованість громадян по різним питаннях. Об'єктом уваги мас-медіа можуть стати різні суб'єкти політичної діяльності. Змагальність різних ЗМІ спрямована на залучення суспільної думки до найбільш важливих питань політичного і соціального життя. В умовах політичної конкуренції за симпатії виборців жодна з впливових політичних сил не може ігнорувати моральну оцінку тим або іншим особам і подіям.

За допомогою ЗМІ різні суб'єкти політичної діяльності мають можливість висловити своє відношення до подій, що відбуваються, сформулювати вимоги і захищати свої інтереси. Мобілізаційна функція полягає в артикуляції різних суспільних інтересів, у пошуках найбільш конструктивних шляхів вирішення протиріч. ЗМІ є найважливішим ресурсом політичного впливу і згуртованості своїх прихильників.

Разом з тим, мас-медіа найчастіше виконують вузькоспеціалізовану оперативну функцію обслуговування інтересів окремих індивідів, політичних сил або держави. Чим нижче рівень політичної культури і розвитку демократичних свобод, тим вище ступінь заангажованості преси. Вона не може бути абсолютно незалежною у світі ринкових відносин і конкурентної демократії. З одного боку, ЗМІ повинні забезпечувати рівні можливості для всіх учасників політичного процесу, а, з іншого, певна їхня частина є комерційними структурами і вони зобов'язані обслуговувати інтереси політично й економічно пануючих сил.

Правові основи діяльності ЗМІ. У демократичних державах принцип незалежності від державного регулювання поширюється на усі види ЗМІ, у тому числі, які знаходяться в державній власності. Багато країн закріплюють право на свободу слова і доступу до інформації в законодавствах і навіть конституціях. Перший у світі меморандум про основні принципи свободи друку був прийнятий риксдагом (парламентом, що представляв інтереси дворян, церковнослужителів, городян і селян) Швеції в 1766 році, як складова частина Конституції. У меморандумі була зафіксована необхідність свободи слова і друку, як основна умова вільного правління, оскільки: 1) несвобода позбавляє законодавців достатньої інформації; 2) виконавців закону – контролю; 3) народ – розуміння вимог закону, границь влади і розуміння своїх власних обов'язків. У ньому вперше пролунала думка, що була зафіксована законом про свободу друку 1809 року, і яка є основним принципом у Швеції і ряді країн: кожний повинен мати доступ до офіційних документів, аж до канцелярії прем'єр-міністра. Закон також захищає джерела інформації, аж до державних і муніципальних службовців, що можуть вільно повідомляти інформацію засобам масової інформації, не побоюючись юридичних наслідків або адміністративного тиску.

Звичайно, на доступ до документації, що стосується питань національної безпеки, приватних інтересів громадян, кримінальних питань і деяких інших існують обмеження. Для порушення карної або цивільної справи, зв'язаної з порушенням Закону про печать, необхідний дозвіл міністра юстиції й особливий склад суду. Це дає можливість пресі критикувати або підтримувати дії парламенту й уряду в періодичній пресі і бути тим самим реальною силою, що захищає демократію в суспільстві.

У європейському міжнародному законодавстві основою розвитку преси і телебачення є ст. 10 Європейської конвенції по правах людини. Вона передбачає тільки два випадки обмеження свободи преси: не можна порушувати права іншої особистості і вторгатися в сферу державної безпеки, суспільного порядку і моральності населення.

У більшості країн правові механізми у відношенні мас-медіа діють у двох напрямках – підтримки й обмежень діяльності ЗМІ як суб'єктів підприємницької діяльності і підтримки й обмежень ЗМІ як засобу забезпечення волі слова.

Необхідно звернути увагу, що до трьох форм ЗМІ застосовуються три різні принципи правового регулювання. У відношенні друкованої преси базовою цінністю є свобода слова від якого-небудь контролю або тиску з боку владних структур, крім тих що обговорені законом.

У формі медиа-мовлення (радіо, ТВ), які розглядаються як суспільна служба, базовою цінністю є надання соціальних послуг. У більшості країн теле - і радіоканали вважаються не комерційними і знаходяться на бюджетному фінансуванні держави або земельних округів. Вважається, що це допомагає: 1) уникнути монополізації; 2) забезпечити рівність можливостей для всіх політичних і соціальних сил; 3) уникнути залежності від «великого капіталу».

Форма мас-медіа зв'язку (телефон, засоби телефонного зв'язку) засновують свою діяльність на принципі рівного доступу до інформації. У зв'язку з розширенням функцій електронних засобів зв'язку, особливо Інтернету, такий поділ стає усе більш умовним. Принцип поділу функцій – радіо повідомляє, ТВ показує і газети роз'ясняють – іде в минуле.

Фактори впливу ЗМІ. Світова інформаційна мережа Інтернет, що іде коренями в 1969 рік, істотно полегшила доступ до інформації. Цей етап комунікативних перетворень дозволяє всім громадянам активно брати участь у процесі вироблення рішень, брати участь у дискусії в реальному часі, давати коментарі на інформацію для публічного ознайомлення і інше. Особливість Інтернету в тому, що він не має границь, політична інформація поширюється миттєво, що позбавляє сенсу існування національних служб цензури. Вільне поширення інформації через Інтернет розширює можливості обміну думками й ідеями.

Разом з тим, Інтернет не є чудом-засобом демократії. По-перше, далеко не всі громадяни мають можливість активно користуватися Інтернетом; по-друге, часто важко провести грань між віртуальними і реальними подіями або перевірити вірогідність інформації; по-третє, основні потоки інформації йдуть з центра світового співтовариства на периферію, 13 розвитих країн дають більш 90% обсягу інформації; по-четверте, відбувається інформаційна експансія, коли національні інтереси підкоряються глобальним.

У політології існує поняття «медіократії», за допомогою якого визначається коло осіб, здатних реально впливати на формування суспільної думки. Власники ЗМІ, інформаційних агентств і комп'ютерних банків інформації, впливові журналісти і телеведучі, талановиті літератори і кінематографісти перетворилися в одну з впливових політичних элит міжнародного рівня. Їхня роль у світі політики неоднозначна. З одного боку, інформація стає фактором міжнародного розвитку. За допомогою працівників ЗМІ розвиток науки, техніки, культури, формування єдиних стандартів життя і загальнолюдської шкали цінностей здобуває глобальний характер. Відбувається раціоналізація загальнолюдських зусиль поза рамками національних суверенітетів або особливостей культури. Формування глобальної інформаційної культури дозволяє підбирати й ефективно використовувати найменші крохи знань і технологій.

З іншого боку, медіократія зосереджена в невеликій групі країн, що використовує інформацію як товар, незалежно від місця його виробництва. За допомогою ЗМІ створюються нові соціальні міфи, і віртуальна дійсність ТВ або Інтернету перетворюється для сотень мільйонів людей у реальність. З'явилися можливості використовувати політичну апатію споживачів, формувати їхні духовні потреби і маніпулювати свідомістю як на особистому, так і на суспільному рівнях. Медіа-засоби стали обов'язковою, а іноді вирішальною силою в кожнім політичному конфлікті. Оцінка подій, симпатії працівників медіа-засобів найчастіше стають вирішальним фактором у розвитку політичних подій.

Подібні явища відбуваються в багатьох пострадянських державах, у яких ЗМІ не відповідають європейському ідеалові незалежного джерела інформації. В Україні неконтрольований вплив держави, фінансових олігархічних кланів і власників ЗМІ перетворюють останніх у слухняний рупор конкретних політичних сил. Мас-медіа не виконують свою загальнонаціональну роль провідника соціальних змін, а іноді прямо сприяють поглибленню політичних конфліктів у суспільстві. Існує багато причин, що пояснюють цю тенденцію, але можна пояснити це явище просте: мас-медіа відповідають рівневі розвитку українського полиіикума і суспільства в цілому. Масова аудиторія, незважаючи на високий ступінь активності в період виборів, володіє низькою політичною культурою, невизначеністю своїх власних інтересів і симпатій.

Роль ЗМІ в демократичному суспільстві. Відповідно до розповсюдженої крапки зору, влада в ліберальних демократіях тим або в іншому способові розподілена між різними конкуруючими групами (елітами). Конкуренція, що здійснюється за допомогою таких механізмів як ринкові відносини, демократичні вибори, політичний плюралізм змушує дотримувати законодавства й уникати зловживань з боку влади стосовно ЗМІ. Утвориться своєрідна система загальноприйнятих угод, норм, базових цінностей між різними центрами влади, політичними партіями і мас-медіа різної спрямованості. ЗМІ відрізняються значною часткою самостійності в силу наступних причин: монополістичний доступ до масової аудиторії; високий рівень довіри до них, здатність до самостійних розслідувань, незалежність в оцінці дій політиків різного рангу, захист із боку закону.

ЗМІ приписують три основні ролі: «суспільного спостерігача», «представника споживачів» і «джерела інформації». Іноді їх розглядають з погляду інструмента соціалізації й упорядкування суспільства.

У західних суспільствах роль «суспільного спостерігача» за діяльністю владних органів, політиків розглядається з позицій критичного підходу до законодавчої, парламентської і політичної діяльності органів влади й опозиції. Це спосіб захисту інтересів громадян і демократичної форми влади від можливості виникнення авторитаризму. Головною вимогою до ЗМІ, навіть якщо вони носять суспільного тілі- або радіоканалу, є повна незалежність від держави.

Коли мас-медіа розглядається в якості «представника споживача», головна умова полягає у тому, що вони повинні відражати бажання аудиторії. Якщо аудиторія не буде «купувати» продукт, тобто не виявляти інтересу до інформації, отже вона втратить довіру до визначеного органа ЗМІ. Таким чином, ЗМІ повинні випереджати інтереси громадян і догоджати їхнім смакам.

Роль мас-медіа як джерела інформації полягає в здатності відображення різних точок зору на існуючі проблеми з метою забезпечення волі слова. Разом з тим, критики лібералізму вказують, що незалежність від держави не означає незалежності від корпоративного капіталу або власників ЗМІ. Там, де інтереси ринкової економіки не збігаються з демократичними цінностями, завжди виникає компроміс або мовчазна угода з владними структурами. Також часто ігнорується інтерес споживача до інформації. Зміст інформації часто відбиває інтереси рекламодавця, власників інформаційних агентств, представників місцевої політичної еліти. Економічний тиск, низька освітня культура споживача часто приводять до деградації новостийного рівня мас-медіа. Маркетинг як професія майже цілком ґрунтується на твердженні, що зміст інформації, що поширює ЗМІ, впливає на погляди і поводження людей. Відповідно, аудиторія, що позбавлена альтернативних джерел інформації, стає заручником крапки зору, що нав'язується.

У 30-і роки ХХ ст. А. Грамши (Італія) сформулював концепцію гегемонії, що пояснює, яким образом ліберальні буржуазні політичні системи в умовах соціальної нерівності і класових конфліктів підтримують політичну стабільність. Неможливо удержати владу, спираючи на насильство і пропаганду, необхідно, щоб суспільство підтримувало обумовлену систему взаємин. Цього можна досягти, якщо розглядати існуючий спосіб життя як єдино раціональний, заснований на універсальних інтересах суспільства, так званих загальнолюдських цінностях. Система цінностей, що властива пануючій еліті, стає єдиною для всього суспільства. Заміщення універсальних цінностей відбувається в процесі політичної боротьби, у процесі якої сила перетворюється у владу, а влада за допомогою нейтральних інституцій – державних структур, мас-медіа – у загальний інтерес. Аудиторія, тобто маси можуть чи приймати, чи ні пропоновану шкалу цінностей, але вона не може вплинути на процес у цілому. Еліта не тільки організованіша і сильніша, ніж неорганізоване населення, але вона сама по собі є не монолітною групою. Гегемонія припускає внутрішню конкуренцію, можливість створення блоків з окремими класами або соціальними групами, що потребує необхідність свободи слова. Гегемонія пануючих еліт у демократичному суспільстві – це не змова певних сил, а скоріше процес згоди всіх учасників культурного процесу. Роль мас-медіа полягає у тому, що вони стають ареною зіткнення різних соціально-політичних сил.

У країнах з авторитарними правлячими режимами ЗМІ знаходяться під твердим контролем держави, незалежно від виду власності. У цьому випадку мас-медіа спрямовані проти існуючої опозиції, вся інформація проходить цензуру і служить політичним цілям пануючої еліти. У тоталітарних політичних системах усі засоби інформації обслуговують пануючу ідеологію, односторонньо і цілеспрямовано формуючи у всього населення позитивні для влади суспільні ідеали і цінності. Будь-які прояви інакомислення і свободи слова рішуче припиняються. Для політичного тоталітаризму ХХ ст. характерне створення всеосяжної системи ідеологічної обробки населення, пряме маніпулювання суспільною свідомістю і монополією влади на інформацію. Цей лад заміняє суспільну думку, яка заснована на індивідуальності і свободі мислення, на офіційні ідеологічні установки. Роль ЗМІ не зводиться до інформаційного забезпечення потреб суспільства; вони стають одним з наймогутніших факторів створення нової політичної реальності.

Інформаційний тоталітаризм. Наприкінці ХХ – початку ХХI вв., на думку видного дослідника Пугачова В.П. (Росія), підсилилася тенденція до систематичного контролю і програмування масового поводження людей. При цьому змінюється традиційна роль ЗМІ: з носія, тобто засобу доставки інформації, вони перетворюються в знаряддя формування суспільної думки і політично безконфліктного типу особистості. Використання технічних засобів мас-медіа, у тому числі і глобальної комунікативної мережі, методів інформаційного маніпулювання (PR-технологій), методів психологічного впливу на індивідуальному і груповому рівні, а також програм по моделюванню масового поводження свідчить про появу нового прообразу тоталітаризму - інформаційного. Він може використовуватися як пануючою елітою окремих країн, так і в інтересах окремих високорозвинених держав у цілому. Необхідно відзначити, що посилення ролі ЗМІ в інформаційному суспільстві, виникнення нових технологій передачі інформації, наприклад Інтернету, може бути використане як для розширення прямої участі громадян в обговоренні і прийнятті політичних рішень, так і для зміцнення позицій правлячих політичних элит. Основою виникнення елементів інформаційного тоталітаризму є різке збільшення обсягів знань, створення загальнодоступних банків інформації, нові досягнення в області психології поводження і соціальної інженерії, що неминуче веде до наростання раціоналізму в устрої громадської організації. Чим складніше стає суспільство, тим імовірніше виникнення соціального хаосу, і тим імовірніша спроба організації ліквідації свободи особи, тотального контролю над цивільним суспільством з боку визначених політичних сил за допомогою всепроникаючих технологій ЗМІ.

Комунікаційна революція, що проявилася в створенні принципово нових систем прийому-передачі інформації, масове використання комп'ютерів у виробництві і побуті створюють можливості для нагромадження могутньої бази даних про будь-яку людину або організацію. Використання інформації дає можливість державі швидко й ефективно припиняти небажану активність громадян, і тим більше політичних супротивників. У порівнянні з класичним типом тоталітаризму, що спирався на ідеологію, політичну організацію і систему репресивних органів (страх), інформаційний тоталітаризм може використовувати методи непрямого керування поводженням людей.

Замість віри в ідеали і цінності світлого майбутнього, сучасна людина використовує образи, створені за допомогою мас-медіа. ЗМІ зруйнували комунікативні зв'язки традиційного суспільства, що спиралося на сімейні, общинні, родинні, церковні й інші види оцінки явищ і вироблення самостійної колективної думки.

У розвитому індустріальному суспільстві переважна більшість індивідів звикла одержувати готовий продукт – політичну і духовну соціальну інформацію від електронних ЗМІ, в основному, телебачення. ЗМІ і зв'язані з ними інститути соціалізації впливають на свідомість і поводження людей не тільки через інформацію про навколишній світ, але і за допомогою зміни самої людини: її менталітету, ціннісних ориентаций, потреб і інтересів, вдач і моралі. Система цінностей, заснована на соціальній ієрархії – освіта, престижність роботи, успіх у бізнесі і кар'єрі, рівень доходу, гіпертрофоване споживання товарів і послуг успішно заміняє політичну ідеологію.

Культивування індивідуалізму блокує формування колективних форм свідомості і можливість масового організованого протесту. ЗМІ за допомогою різних прийомів виробляє у різних груп громадян стійкі моделі поводження й оцінки навколишньої дійсності. Там, де правляча еліта має фактичну монополію на ЗМІ й інформаційні агентства, вона ефективно впливає на формування масових настроїв, програмує політичне поводження громадян і за допомогою нав'язливої реклами створює масовий тип керованої особистості.

Поняття і функції політичної маніпуляції. Суттеве значення терміна «маніпуляція» означає «керувати зі знанням справи». Надалі, політичне значення цього терміна, наприклад у Великому Оксфордском словнику, стало розглядатися як спеціальний вплив на людину з метою досягнення особистої вигоди непорядними засобами і способами. Політичне маніпулювання – це приховане керування політичною свідомістю і поводженням людей з метою збереження влади, досягнення визначених вигод, використовуючи при цьому анонімність і ілюзію вільного вибору. Маніпулювання, як спосіб соціального керування за допомогою мас-медіа й інших PR-технологій, здійснюється непомітно для керованих і не спричиняє відкритого конфлікту інтересів політичних суперників. В другій половині ХХ ст. в соціології затверджується думка, що населення індустріальних держав – це не співтовариство самостійних індивідів, а відносно однорідна маса, сума уніфікованих посередністів. Окрема людина, ставши у означеній ситуації частиною юрби, цілком підпадає під її вплив і утрачає власне «Я». Для поводження людини товпи характерні ірраціональність мислення, втрата особистої відповідальності, емоційність сприйняття реальних фактів. Це приводить до того, що загальні критерії сприйняття встановлюються не за допомогою системи доказів, а за допомогою емоційного сприяння.

Професійні системи PR-технологій знають, що викликати бажану модель поводження людей можна за допомогою організованого впливу, що спирається на культурно-бутові традиції і рівень політичної культури. Майже всі маніпулятивні технології використовують штучно створювані імиджи, стереотипи, відповіді-підказки, що відповідають стандартам масової свідомості. При цьому ведуча роль приділяється ЗМІ, особливо телебаченню. Підтверджено, що публічні шоу-опитування думки телеглядачів є не стільки засобом виміру стану суспільної думки, скільки засобом його формування. В індустріальному суспільстві система виробництва і поширення інформації націлені на масового споживача, так само, як і будь-яка інша стандартна фабрична продукція. Для кожного суспільства створюється система соціальних міфів, наприклад, для соціалізму – про соціальне зло приватної власності, класових антагонізмів, про торжество колективізму і комунізму; для буржуазного суспільства – про індивідуальну свободу вибору, про незалежність владних інституцій і ЗМІ, про універсальні демократичні цінності.

Методи і прийоми маніпулювання. Основним методом маніпулювання вважається „перенос”, тобто заміна одного змісту другим.. Ціль духовного перевтілення полягає не в тому, щоб доказовим шляхом змінити переконання людини або групи осіб, а в тому, щоб спровокувати їх на дію на рівні рефлексів.

В середині ХХ ст. спочатку в рекламі, а потім і в політичній діяльності ЗМІ стали застосовувати метод стереотипів. Його родоначальником вважається американський журналіст У. Ліпман, що прийшов до висновку: стереотипи є визначальним чинником у формуванні свідомості мас. Спираючися на теорію стереотипів, американський соціолог Э. Бернайс розробив метод «створення подій»: ключова роль у ньому приділяється «фахівцю зі зв'язків із громадськістю», або прес – секретарю. Його задача полягає не в зборі інформації, а в такому підборі новин, щоб вони впливали на масову свідомість в позитивному для викладача сенсі.

Отже, соціальне маніпулювання проводиться, як правило, шляхом ряду кроків, що робить його непомітним, а результати масової інформаційної атаки бувають досить ефективними.

Існує безліч технічних прийомів, за допомогою яких інформація досягає поставленої мети, при цьому кожний з жанрів – періодика або ТБ можуть використовувати спеціальні прийоми, наприклад, за допомогою вдало обраного ракурсу або фрагмента передачі у глядача можна сформувати образ привабливого або відразливого політика. Ще в 1939 р. американськими дослідниками А. Чі і Е. Чі були виділені сім основних принципів пропаганди:

- принцип «наклеювання ярликів» - для дискредитації авторитету особистості використовується зневажлива або образлива кличка;

- принцип «рекомендацій» - для додання вагомості визначеної ідеї використовується авторитет і популярність відомої особистості – політика, актора;

- принцип «переносу» - ідентифікація якостей якогось відомого суб'єкта з якостями іншого, тобто оцінка по асоціації;

- принцип «прості люди» - ідентифікація інтересів самого суб'єкта дії з інтересами «простих людей», виборців;

- принцип «підтасування карт» - відверта фальсифікація, коли саме явище і коментарі до нього не збігаються;

- принцип «блискучої посередності» - подання інформації звичними, але в той же час досить далекими від виборця поняттями, над змістом яких він звичайно не задумується, і з захватом сприймає чужі ідеї як свої, і навпаки;

- принцип «загального вагона» - стимулювання означеної реакції шляхом вселення думки про її загальноприйнятість («усі так думають», «я нічого сам не зроблю» і інше).

Крім цих прийомів використовується також підтасування фактів, напівправда, підміна відповіді, замовчування неприємної інформації.

Маніпулювання широко використовується не тільки в тоталітарних і авторитарних державах, де найчастіше є домінуючим методом діяльності ЗМІ, але й у сучасних демократичних режимах, особливо в період виборчих кампаній. Виборець судить про якості кандидата по відносно-створеному за допомогою мас-медіа образові-іміджеві. На цьому поприщі успішно розвивається цілий напрямок – імидж-мейкінг, тобто створення привабливих образів політиків – від кольору краватки до змісту передвиборних обіцянок. Маніпуляція з боку мас-медіа суспільною свідомістю має метою перетворити демократичні процедури – вибори – у формальний акт. Звичайно політичні маніпуляції мають у суспільстві свої межі впливу на суспільну думку, наприклад, конкуренція різних органів ЗМІ перешкоджають поданню однобікої інформації. Сформована політична культура, ментальність народу, традиції, неконтрольовані владою системи комунікацій, відсутність монополії на інформацію також перешкоджають маніпулюванню.

Незалежність мас-медіа деякою мірою підтримується різними формами їхньої самоорганізації. У сучасному світі існують комерційні частки ЗМІ, державні органи ЗМІ, фінансовані з бюджету, і громадські організації ЗМІ, фінансовані з різних джерел і формально незалежні від держави.

Свобода слова в Україні. Права громадян на свободу слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відбиті в ст. 134 Конституції України. В сучасній Україні права й обов'язки ЗМІ регулюються рядом законодавчих актів і постанов Верховної Ради України, указів президента України.

До 1992 р. діяльність ЗМІ регулювалася на підставі закону СРСР «Про пресу й інші засоби масової інформації».

Відповідно до нових вимог, реєстрацію періодичних друкованих видань проводить Міністерство преси й інформації України, що було утворено в 1995 році. В області електронних мас-медіа контрольні функції виконує Державний комітет телебачення і радіомовлення. Він був створений відповідно до указу Президента України №12 від 03.01.1995 р. „Про вдосконалення системі управління державного телебачення і радіомовлення України”. Видачею ліцензій на право ведення інформаційної діяльності займається Національна Рада України з питань телебачення і радіомовлення, яка була створена у 1994 р. Право на цензуру (від лат. censor – суворе судження, критика) поширюється на ту інформацію, що визнана владою службової або державною таємницею. Поширення грифа службової інформації на значний обсяг інформації може привести до спроб контролю ЗМІ з боку держави. Разом з тим, необмежена воля ЗМІ може привести до появи низькопробної аморальної продукції, що вимагає обмежень.

Інформаційна влада, подібно будь-якої іншої влади в демократичному суспільстві, має потребу в суспільному контролі.