15 Субьект и обьект политики

Основными «действующими лицами» политики являются ее субъекты, которые выступают в качестве источника политической активности.

 Под субъектом подразумевается активно действующий и познающий, обладающий сознанием и волей индивид или социальная группа; под объектом – то, на что направлена познавательная и иная деятельность субъекта. Субъект политики – носитель предметно-практической политической деятельности» направленной на объект политики. К субъектам политики относятся: индивиды (рядовые или политические лидеры); социальные группы – коллективы, этнические группы, конфессиональные Общности, политические элиты, классы, массы, гражданское общество, народы, нации, цивилизации; политические институты (государство, политические партии, общественно-политические движения).

Основными совокупными субъектами политики являются большие социальные общности – классы и слои, гражданское общество, народы, нации, цивилизации; существенными – средние и малые группы, объединяющие людей по демографическому, этническому, половому, территориальному, образовательному, производственному, профессиональному или корпоративному признаку (бюрократия, мафия, элита); их политические организации – государства, партии, общественно-политические движения, политические организации международного характера.

16. Виникнення та сутність політики

Слово «політика» як науковий термін відоме завдяки праці давньогрецького філософа Арістотеля «Політика» («Та politika»), що буквально означає «те, що стосується держави». Сама ж політика як певний вид людської діяльності з'явилася значно раніше. 

Політика виникає у момент переходу від родоплеменних форм організації суспільства до державних. Необхідність регулювання суспільного життя усвідомлювалася людьми з давніх пір. Проте в первісних суспільствах організуючою силою виступали кровноспоріднені зв'язки, релігійні норми, звичаї, традиції і вдачі. Пізніше ж, відносини між людьми все більш ускладнювалися.  Так з виникненням приватної власності і руйнуванням общин багато хто став жити окремо і незалежно, у них з'явилися своя особлива мета і потреби, які часом суперечили інтересам інших людей. При цьому посилювалася суспільна нерівність. Суспільство розшаровувалося на багатих і бідних, на власників засобів виробництва і неімущих, на роботодавців і найманих працівників. Поступово складалися відособлені соціальні групи: касти, стани, класи, шари, нації, конфесійні, професійні і інші спільності. В той же час з розвитком суспільного розподілу праці посилювалися взаємозв'язки людей, їх залежність один від одного, частішали і загострювалися зіткнення окремих громадян і груп, виникали конфлікти в суспільстві. На фоні такого ускладнення суспільного життя стає очевидним, що природних, колишніх регуляторів людських відносин вже недостатньо. Була потрібна особлива соціальна сила - політика, яку Платон красномовно визначив, як «мистецтво жити разом». Зміст поняття «політика» мінявся протягом історії людства. Політика - це діяльність груп, партії, індивідів, держави, пов'язана з реалізацією загальнозначущих інтересів за допомогою політичної влади.

17. Концептуальні трактовки політики

Різноманітні підходи до трактування джерел політики, причин її виникнення та розвитку знайшли своє відображення в окремих концепціях політики. їх можна звести до трьох: теологічних, натуралістичних і соціальних. Теологічні концепції, які формуються починаючи з І тисячоліття до н.е., зводяться до божественного трактування політики. Вже Платон і Аристотель стверджували, що політика є результатом як божественних сил, так і людських прагнень. У Стародавньому Китаї вважали, що взаємозв'язок порядку небесного і земного здійснюється через імператора, який є наступником Бога на землі. У Стародавній Персії, де поширилося вчення Заратустри, суспільний процес розглядався як боротьба двох протилежних сил: Добра (царства світлого божества) і Зла (царства темного божества). На період Середньовіччя припадає панування теологічних концепцій Аврелія Августина та Фоми Аквінського, які твердили, що влада монарха від Бога і тому є вічною. Натуралістичні концепції політики віддають пріоритет природним чинникам політики (природне середовище, географічне розташування країни, біологічні дані індивідів, психологічні якості людини тощо). Складовими частинами натуралістичних підходів є географічні, біологічні та психологічні теорії політики. Соціальні концепції політики базуються насамперед на розгляді політики як результату соціальних чинників. Залежно від того, якому чиннику віддається перевага, їх поділяють на соціально-економічні, правові, демократичні, соціально-культурні, культурно-антропологічні та ін. У політиці виділяють три рівні її функціонування: мегарівень характерний для діяльності таких міжнародних організацій як Європейський Союз, ООН, НАТО тощо; макрорівень характеризує державу як ціле, державну владу, її структуру;

18. Рівні політики Можно виділити такі рівні політики Зміст політики виражається в її меті і цінностях, в мотивах і механізмах ухвалення політичних рішень, в проблемах, які вона вирішує. Форма політики - це її організаційна структура, інститути (держава, партії і т.д.), а також норми, закони, що додають їй стійкість, стабільність і дозволяють регулювати політичну поведінку людей. \Політичний процес - це послідовний, внутрішньо зв'язаний ланцюг політичних подій і явищ, а також сукупність послідовних дій різних суб'єктів політики, направлених на завоювання, зміцнення і використання політичної влади в суспільстві. Зміст, форма і процес не вичерпують побудови політики. Вона включає одушевлені суб'єкти (учасників) Як відносно самостійні елементи політики можна виділити політичні відносини і політичну організацію, політичну владу, політичну культуру і політичну свідомість. Суб'єкт політики - індивіди, соціальні прошарки і групи, організації - вступають у політичні відносини - взаємодію з приводу управління суспільством, розподіл і використовування державної влади на основі політичних інтересів, мети, установок і ціннісних орієнтацій. Політичний інтерес виступає як певна мета, досягнення якої здійснюється в ході політичної боротьби. Політичний інтерес - це те джерело політичної поведінки, яке спонукає суб'єкти політики до постановки певної політичної мети і здійснення конкретних політичних дій по їх досягненню.  Політичне життя суспільства є сукупністю політичних відносин. Вони розгортаються як сукупна діяльність соціальних спільностей та інститутів, організацій і окремих осіб, переслідуючи політичну мету. Необхідним компонентом політичного життя суспільства є політична участь громадян. Це залучення в тій чи іншій формі людини або соціальної групи в політико-владні відносини, в процес ухвалення рішень і управління. Участь може бути прямою і опосередкованою, легальною і нелегальною, стихійним і свідомим і т.п. Політична влада - це здатність суб'єкта проводити свою волю за допомогою правових і політичних норм (законів, інших нормативних документів), спираючись на примус і соціальний апарат примусу. Зміст політичної свідомості включає систему оцінок, значень і тверджень.

19 Політичний процес

Політичний процес є сукупною діяльністю всіх суб'єктів політики, за допомогою якої відбувається формування, розвиток і функціонування політичної системи суспільства в певних тимчасових і просторових межах. Поняття «політичний процес» охоплює різні форми, способи і напрями політичної діяльності різних суб'єктів.

Політичний процес - сукупна діяльність суб’єктів політики, завдяки чому забезпечується функціонування та розвиток політичної системи. Це послідовний, внутрішньо зв'язаний ланцюг політичних подій і явищ, а також сукупність послідовних дій різних суб'єктів політики, направлених на завоювання, зміцнення і використання політичної влади в суспільстві.

По своїй структурі політичний процес складається з суб'єктів, носіїв політичної дії і об'єкту - мети, яка повинна бути досягнута. Політичний процес включає також засоби, методи, ресурси, виконавців.

20. Личность как субьект и обьект политики Первичным субъектом политики является личность (индивид). Именно личность, ее интересы, ценностные ориентации и цели выступают «мерой политики», движущим началом политической активности наций, классов, партий.

Под субъектом подразумевается активно действующий и познающий, обладающий сознанием и волей индивид или социальная группа; под объектом – то, на что направлена познавательная и иная деятельность субъекта. Субъект политики – носитель предметно-практической политической деятельности» направленной на объект политики. К субъектам политики относятся: индивиды (рядовые или политические лидеры); социальные группы – коллективы, этнические группы, конфессиональные Общности, политические элиты, классы, массы, гражданское общество, народы, нации, цивилизации; политические институты (государство, политические партии, общественно-политические движения).

Основными совокупными субъектами политики являются большие социальные общности – классы и слои, гражданское общество, народы, нации, цивилизации; существенными – средние и малые группы, объединяющие людей по демографическому, этническому, половому, территориальному, образовательному, производственному, профессиональному или корпоративному признаку (бюрократия, мафия, элита); их политические организации – государства, партии, общественно-политические движения, политические организации международного характера.

21. Влада як категорія політичної науки

Политическая власть – основополагающая категория политологии. Она дает ключ к пониманию сущности и предназначения политической сферы общества. 

.В зависимости от ее содержания трактуется сущность и механизм реализации политических процессов и институтов, политического поведения социальных групп и индивидов. Власть представляет собой средство осуществления политики. Борьба за власть, за овладение ею и за ее удержание — один из важнейших аспектов политической жизни общества. Власть не самоцель для социальных сил, стремящихся к реализации тех или иных целей, т. е. политики. Пришедшие к власти политические силы формируют ее конкретные материализованные структуры всех масштабов (правительство, парламент и т. д.), которые во имя осуществления той самой политики и в своих интересах сами вырабатывают и осуществляют собственную политику, которая становится средством этой власти. Таким образом, политика оказывается причиной власти, а власть — причиной политики. Политика и власть связаны круговой причинно-следственной зависимостью. Власть обеспечивает в обществе порядок, выражающийся в соответствии поведения всех субъектов данной социальной системы нормам и ценностям, которые система провозгласила для себя целесообразными. Власть порождается общественным разделением труда и обуславливается спецификой построения социальной системы как иерархической организации, разделенной на властвующих и подвластных (подчиненных). Власть проявляется всегда в исторически конкретных формах.

22. Концепції то визначення влади

Власть — одно из фундаментальных начал общества и политики. Она существует везде, где есть устойчивые объединения людей: в семье, производственных коллективах,

различного рода организациях и учреждениях, во всем государстве — в этом случае мы имеем дело с верховной, политической властью.

Телеологические определения характеризуют власть как способность достижения поставленных целей, получения намеченных результатов.

Бихевиористские трактовки рассматривают власть как особый тип поведения, при котором одни люди командуют, а другие подчиняются.

Психологические концепци власти, пытаются раскрыть субъективную мотивацию поведения реальних индивидов, истоки власти, коренящиеся в сознании и подсознании

людей. Одно из виднейших направлений этого рода — психоанализ В целом же психологический подход помогает выявить механизмы мотивации власти

как отношения: командование—подчинение.Противоположностью бихевиористскому и психологическому видениям власти является ее системная трактовка. Системный метод исходит из производности власти не от индивидуальных отношений, а от социальной системы, рассматривает власть как «способность системы обеспечивать исполнение ее

элементами принятых обязательств», направленных на реализацию ее коллективных целей.

Структурно-функционалистские концепции власти рассматривают ее как способ самоорганизации человеческой общности. Без власти невозможны коллективное существование человека, совместная жизнедеятельность многих людей. Само общество устроено иерархично, дифференцирует управленческие и исполнительские социальные роли.

Реляционистские рассматривают власть как отношение между двумя партнерами,агентами, при котором один из них оказывает определяющее влияние навторого. В этом случае власть предстает как взаимодействие ее субъекта и объекта, при котором субъект с помощью определенных средств контролирует объект.

23. Типологія влади

Політичну владу можна умовно поділити на наступні типи: Традиційна Влада. Влада може здобувати законність завдяки традиції. Таку владу М.Вебер характеризує як традиційну владу. Тут діє авторитет «вічно вчорашнього», освячений історією. У цьому випадку коряться тому, що «так завжди було». Традиційне панування має місце в патріархальних суспільствах, організованих по подобі родини, де покора батьку - главі роду, є природною реакцією на політичний порядок, воно вважається в порядку речей і схоже по своїх психологічних механізмах із простим наслідуванням. Харизматична Влада. Авторитет носія харизматичної влади — це авторитет якогось незвичайного особистого дарунка — харизми. М. Вебер відзначає, що харизмою варто називати якість особистості, яка визнана надзвичайною. Завдяки цій якості вона оцінюється навколишніми як обдарована зверхприродня чи, щонайменше, специфічна особливими силами і властивостями, недоступними іншим людям. Раціонально-правова Влада Джерело її законності полягає в тому, що вона спирається на загальновизнаний правовий порядок. Люди, що володіють такою владою, приходять до свого положення на основі узаконеної процедури.

24. Характеристика політичної влади

Власть — одно из фундаментальных начал общества и политики. Она существует везде, где есть устойчивые объединения людей: в семье, производственных коллективах,

различного рода организациях и учреждениях, во всем государстве — в этом случае мы имеем дело с верховной, политической властью.

Отличительными признаками политической власти являются:

• верховенство, т.е. обязательность ее решений для всего общества;

• право на легальное использование насилия против антиобщественных

элементов;

• наличие единого центра принятия решений;

• выполнение роли арбитра в случае конфликтов между представителями различных социальных групп;

• обеспечение максимальной стабильности общества как целого в рамках существующих отношений собственности, действующих законов и конституции;

• целенаправленное использование средств массовой информации для формирования определенного общественного мнения.

25Суверенітет та легітимність політичної влади Принцип суверенітету означає верховенство та незалежність державної влади. Верховенство державної влади являє собою виключне право держави встановлювати в суспільстві єдиний правопорядок, визначати статус державних органів, наділяти та визнавати права громадян, визначати їх обов’язки, використовувати насильство. Суверенітет та незалежність державної влади не ведуть до її безконтрольності з боку суспільства. Розвиток громадянського суспільства вимагає обмежити суверенітет влади рамками закону. Саме тому принцип суверенітету передбачає наявність сильної державної влади, що діє виключно у рамках закону. Легітимність – це своєрідний символ віри, уявлення, що присутнє в свідомості громадян. Воно означає переконання людей в тому, що влада має право приймати рішення, обов’язкові до виконання. Подібне пояснення принципу легітимності дав М. Вебер, який включив в нього два положення: перше – визнання влади правителів; друге – обов’язки керованих підкорятися їй. Легітимність є найважливішою ознакою демократичної влади, визнання її не лише громадянами, але й світовим співтовариством

26. Принципи організації та функціонування влади

Политическая власть - особая разновидность общественной власти. Она включает в себя все властные отношения, складывающиеся между государством, партиями, движениями, группами давления и т. д. Посредством этих институтов выражается господствующая воля какого-то класса, слоя или большинства общества.

Политическая власть осуществляется специфическими методами с помощью особых механизмов. В основе функционирования политической власти лежат принцип суверенитета и принцип легитимности.

Принцип суверенитета означает верховенство и независимость государственной власти.

Верховенство государственной власти проявляется в: общеобязательности ее решений для населения; возможности отмены постановлений и решений негосударственных политических организаций; обладании рядом исключительных прав; наличии специальных средств воздействия на население, отсутствующих у других организаций;. наделении правами и обязанностями граждан.

Независимость госвласти предусматривает ее самостоятельность и равноправие.

Принцип легитимности связан с обоснованием правомерности тех решений, которые принимает власть,и добровольности их выполнения населением. Термин"легитимность" (legtmte) отражает степень соответствия власти ценностным представлениям большинства граждан. Легитимность - это осознание гражданами законности власти. Данное представление проистекает из убеждения, что власть законна, сформирована самим народом и служит его интересам.

27. Структура влади

Структура политической системы означает, из каких элементов она состоит, как они между собой взаимосвязаны. Выделяют следующие компоненты политической системы:  * политическая организация общества, включающая в себя государство, политические партии и движения, общественные организации и объединения, трудовые коллективы.  * политическое сознание, характеризующее психологические и идеологические стороны политической власти и политической системы.  * социально-политические и правовые нормы, регулирующие политическую жизнь общества и процесс осуществления политической власти.  * политические отношения, складывающиеся между элементами системы по поводу политической власти.  * политическая практика, состоящая из политической деятельности.

28 Типология ресурсов власти

Ресурсы власти – это все те средства, использование которых обеспечивает влияние на объект власти в соответствии с целями субъекта.

Утилитарные ресурсы – это материальные и социальные блага, связанные с повседневными интересами людей. С их помощью власть, особенно государственная, может «покупать» не только отдельных политиков, но и целые слои населения. Принудительные ресурсы – это меры административного наказания, судебного преследования, силового принуждения. Нормативные ресурсы включают средства воздействия на сознание человека, на формирование его убеждений, ценностных установок, на мотивацию его поведения. Они призваны убедить подчиненных в общности интересов граждан и власти, обеспечить одобрение действий субъекта власти, принятие его требований. Экономические ресурсы – это материальные ценности, необходимые для общественного производства и потребления: средства производства, земля, полезные ископаемые, продукты питания, деньги как их всеобщий эквивалент. Социальные ресурсы – это понижать или повышать социальный статус человека, его место в социальной стратификации. Культурно-информационные ресурсы – это знания и информация, а также средства их производства и распространения: институты науки и образования. Силовые ресурсы – это оружие и средства физического принуждения, а также специально подготовленные для их применения люди. Ресурсы власти могут использоваться для наказания, для поощрения, для убеждения и для принуждения. Наказание, поощрение, убеждение, принуждение – это методы осуществления власти.

29 Держава, поняття та теорії походження

«Государство – основной институт политической системы, организующий и контролирующий совместную деятельность и отношения индивидов, социальных групп».

Патриархальная (Р.Филмер) теория трактует процесс возникновения государства как результат последовательного объединения семей, родов, племен в общности, государства.

Теократическая (Аврелий Августин, Фома Аквинский) концепция связывает возникновение государства с волей Бога.

Ирригационная (К.Виттфогель). В процессе строительства крупных ирригационных сооружений формировались группы людей, организующих строительные работы. Именно они стали основой государственного аппарата.

Теория завоевания или насилия (Л. Гумплович, К.Каутский – внешнее, Е.Дюринг - внутренее) объясняет процесс возникновения государства необходимостью закрепления господства более сильных социальных групп над слабыми. Государство возникает как следствие завоевания одних групп другими.

Расовая теория (Ж. Бобино, Ф. Ницше). Государство создают высшие расы, господствующие над низшими.

Патримониальная (Галлер Р.). Право собственности на землю первооснова государства.

Органическая (Г. Спенсер).

Договорная теория (Т. Гоббс, Дж. Локк, Д. Дидро, Ж.-Ж. Руссо). В соответствии с этой теорией государство возникло в результате добровольного соглашения людей в целях обеспечения своих основных прав и свобод.

Социально-экономическая (марксистская) теория в качестве основных факторов образования государства видит в развитии общественного разделения труда, возникновении частной собственности, классов и эксплуатации одних классов другими.

Психологическая (Г. Тард, Петражицкий, Ж. Бюрдо). Основа государства – психологическая потребность человека жить в рамках организованного сообщества. Общество и государство есть сумма психологических взаимодействий людей и их различных объединений и следствие психологических закономерностей человека.

Диффузионная (Гребнер). Государство результат передачи опыта

управления от одних народов к другим.

30. Умови и фактори походження держави

Предпосылки возникновения государства

Государство появляется в результате разложения родоплеменного строя, постепенного обособления от общества вождей и их приближенных и сосредоточения у них управленческих функций, ресурсов власти и социальных привилегий под воздействием ряда факторов, важнейшие из которых:

— развитие общественного разделения труда, выделение управленческого труда в целях повышения его эффективности в специальную отрасль и образование для этого специального органа — государства;

— возникновение в ходе развития производства частной собственности, классов и эксплуатации (марксизм).

— завоевание одних народов другими.

— демографические факторы, изменения в воспроизводстве самого человеческого рода. Имеется в виду прежде всего рост численности и плотности населения, переход народов от кочевого к оседлому образу жизни, а также запрет кровосмешения и упорядочение брачных отношений между родами. Все это повышало потребность общностей в регулировании взаимосвязей этнически близких людей;

— психологические (рациональные и эмоциональные) факторы.

— антропологические факторы. Они означают, что государственная форма организации коренится в самой общественной природе человека, ее развитии.

Также выделяют и некоторые другие факторы, влияющие на образование государств и их особенности: географическое положение, наличие или отсутствие естественных границ, климатические условия, плодородные земли и т.д.

46. Поняття і типологія політичних режимів

Політичний режим - тип, характер влади в країні; сукупність засобів і методів здійснення політичної влади, яка відображує характер взаємовідносин громадян і держави.

Існує багато класифікацій політичних режимів, але найпоширенішою є розділ політичних режимів на: тоталітарні, авторитарні і демократичні.

Тоталітаризм - тип політичного режиму, який характеризується повним контролем влади над суспільством, підкоренням суспільної системи державі, колективними цілями, загальнообов'язковою ідеологією, репресіями щодо опозиції та інакодумців.

Авторитаризм зазвичай характеризується як тип режиму, який займає проміжне положення між тоталітаризмом і демократією. Авторитарний режим - тип політичного режиму, в якому політична влада здійснюється конкретною особою (класом, партією, елітною групою і т.д.) при мінімальній участі народу.

Демократія - тип політичного режиму, який характеризується участю народу в управлінні державою.

47. Особливості авторитарного політичного режиму

Авторитаризм зазвичай характеризується як тип режиму, який займає проміжне положення між тоталітаризмом і демократією. Авторитарний режим - тип політичного режиму, в якому політична влада здійснюється конкретною особою (класом, партією, елітною групою і т.д.) при мінімальній участі народу.

Авторитарній політичній системі притаманні специфічні риси. По-перше, носієм політичної влади виступає одна людина або група осіб. По-друге, виникнення неконтрольованих владою сфер суспільного життя: незалежних профспілок, професійних об’єднань творчої інтелігенції, молодіжних організацій, економічних структур. По-третє, заохочення владою прагнення людей до трудової активності, до придбання власності, акцій, до участі в різноманітних економічних програмах.

48. Характеристика тоталітаризму

Тоталітаризм - тип політичного режиму, який характеризується повним контролем влади над суспільством, підкоренням суспільної системи державі, колективними цілями, загальнообов'язковою ідеологією, репресіями щодо опозиції та інакодумців.

При всій своїй складності тоталітарний режим має чіткий набір основних характерних рис, що відображають суть цього режиму:

- Тоталітарний режим ніколи не встановлюється в результаті вільних, чесних виборів.

- Населення відмовляється від можливості не лише формувати владу, але і впливати на владу, контролювати державу.

- Перетворення громадян тоталітарного суспільства в державних рабів.

- Державою створюється система внутрішнього терору влади проти власного народу.

- Фактично зникає правова система.

- Вся повнота вищої влади концентрується в руках вождя, його найближчого оточення.

- Створення культу особи вождя.

- Характерне існування однієї неподільноволодарюючої політичної партії.

49. Демократія: критерії, цінності, принципи

Демократія - тип політичного режиму, який характеризується участю народу в управлінні державою.

Є багато критеріїв демократ , однак найважливіший серед них - можливість громадян брати участь в управлінні, у вирішенні державних і громадських справ. Серед головних критеріїв демократичності суспільства - наявність фундаментальних прав і свобод людини.

Демократичні цінності - це те, заради чого демократію варто захищати: громадянство, конституція, свобода совісті, свобода слова, людська гідність, невтручання в особисте життя.

Принципи демократії є надзвичайно важливим питанням для суспільства. Серед них - влада більшості, плюралізм, рівність, поділ влади, виборність, гласність, контроль.

50. Політичний режим в Україні: еволюція і особливості

У різноманітних визначеннях сутності процесу еволюції політичного режиму України найчастіше говорять про перехід від тоталітаризму до демократії. Отже, виходить, що це авторитаризм. Але говорячи про реально існуючий політичний режим в Україні, то маємо справу з плутократією, з елементами охлократії та деспотії.

Охлократія - влада народу на основі беззаконня, потурання забаганкам та примітивним потребам.

Плутократія - влада "грошових мішків", яка походе від "грошей" і заради грошей. Фактично це влада, яка встановлена через підкуп виборців. Головна її мета - примноження багатства. Зрозуміло, що така влада на закони не спирається, хоча це імітує.

Деспотія - влада особи на основі беззаконня. Головним мотивом є воля та забаганки владної особи та її оточення.

51. Сутність і основні типи політичних партій

Політичні партії - це організовані політичні сили, які об'єднують громадян однієї політичної думки для участі в органах влади. Метою партії є завоювання і здійснення влади.

Партії відрізняються за:

- соціальною основою;

- організаційною побудовою і характером членства;

- ідеологією;

- місцем у системі влади;

- цілями, методами й засобами діяльності.

52. Типи партій: критерії класифікації

Існують різні класифікації політичних партій, а оскільки в сучасному світі діє велика кількість різноманітних партій, то й класифікувати їх можна за різними підставами. За класовою визначеністю: буржуазні, селянські, робітничі, зокрема комуністичні, соціалістичні та соціал-демократичні. За ставленням до суспільного прогресу: радикальні, реформістські, консервативні, реакційні, контрреволюційні. За ставленням до влади: правлячі, опозиційні, нейтральні або центристські. За формами і методами правління: ліберальні, демократичні, диктаторські. За принципами організації та членства: кадрові та масові За місцем у системі влади: легальні та нелегальні За ідеологічним спрямуванням: комуністичні, соціалістичні, фашистські, неофашистські, ліберально-демократичні, націоналістичні, анархістські та ін. За віросповіданням: християнські, мусульманські.

53. Функції політичних партій і партійних систем

Політична партія - організована група однодумців, яка виражає інтереси частини народу та намагається реалізувати їх завдяки здобуттю державної влади або участі в ній.

До основних функцій політичних партій належать:

- соціальна, або функція представництва соціальних груп у політичній сфері;

- ідеологічна - розробка та пропаганда партією певних ідеологічних концепцій та цінностей;

- політична - функція електоральна, або боротьба за проведення виборчої кампанії;

- інтегративна, або функція забезпечення зв'язку між державою та громадським суспільством.

Партійна система - це сукупність політичних партій, характер їх взаємодії, а також місце і вплив у державному механізмі.

54. Генезис і види політичних партій в різних політичних системах

Політична партія - це добровільне та організаційно оформлене об’єднання громадян, яке виражає інтереси частини суспільства і прагне до їх задоволення. Вебер виділив 3 етапи в розвитку політичних партій: 1) партія як аристократична група, 2) партія як політичний клуб, 3) сучасні масові партії.

Партії є одним з найважливіших компонентів політичного процесу суспільства. Як суб’єкт формування владних відносин, партії визначають характер і спрямування політичного процесу, тактику боротьби за владу, її утримання, політичну стабільність суспільства. Завдяки політичним партіям здійснюється прямий та зворотний зв'язок між суспільством і державою.

61.Структура і функції політичної культури

До компонентівполітичноїкультуривідносять:знання й орієнтаціїгромадянщодополітики, різнихгілоквлади та їхніхлідерів;характер ставлення до політичнихпартій та іншихсуб´єктів;політичнусамоідентифікаціютощо.

Отже, політична культура характеризуєповедінку й діяльністьсуб´єктівполітики, функціонуванняполітичнихінституцій, вона впливає на функціонуванняполітичноїсистеми, а відтак і на політичнежиттявсьогосуспільства.

Формуванняполітичноїкультури є складнимпроцесом.У цьомупроцесіважливу роль відіграютьоб´єктивні й суб´єктивнічинникиполітичногожиттясуспільства, взаємодіяякихвизначаєполітичнусвідомість, політичнуповедінку й діяльністьгромадян. Засвоєнізаконивпливають на ставлення людей до системивлади, до політичнихінституцій, явищ і процесівполітичногожиття, впливають на визначенняіндивідуалізованогосприйняттяполітичноїсферисуспільства.

Політична культура виконує низку функцій, до якихнале-жать:

-забезпеченняреалізаціїінтересіввідповіднихсоціальнихспільностей людей і політичноїстабільностісуспільства;

-пізнання й оволодінняполітичнимивідносинами;

-нормативно-регулівнафункція;

-реалізаціяполітичноїсоціалізації;

-комунікативна, прогностична та іншіфункції.

Характерніриси й особливостівиконанняполітичною культурою відповіднихфункцій у суспільномужиттізумовлюються конкретно-історичними, економічними, соціально-класовими, національно-етнічними, регіональними та іншимичинниками.

62.Типологія політичноїкультури

Три основнихтипиполітичноїкультури: традиційний, буржуазно-демократичний і соціалістичний. Тип традицінноїполітичноїкультуривідповідаєрабовласницькому і феодальному ладу. Вінхарактеризуєтьсявизнанням того, що: а) владамаєсвященний характер; б) права підданого і владирегулюютьсятрадиційними нормами, яківипливаютьізтвердження: «так булозавжди»; в) політична система та їїосновнінорми є незмінними.

63.Особливостіполітичноїкультури в Україні

Політична культура сучасноїУкраїнимаєпосткомуністичний, пострадянський, постколоніальний характер.

За ідеологічноюспрямованістю для політичноїкультуриУкраїнихарактернийрозколсуспільства на прихильниківкомуністичних і соціалістичнихцінностей, з одного боку, та консервативно-ліберальних - з іншого.

Особливостіполітичноїкультури в умовахсучасноїУкраїни:

- заідеологізованістьмислення, непримиренність будь-якихнетрадиційнихпоглядів;

- низькакомпетентність в управлінні справами суспільства та держави;

- правовийнігілізм;

- нерозвиненістьгромадянськихпозицій;

- недостатньорозвинутийіндивідуалізм;

- підданськівідносини до будь-якого центру реальноївлади.

СучаснійУкраїнізагаломвластиваприхильність до західноєвропейськихполітичнихцінностей, але помітними є рисиментальності та культурисхіднихнародів, зокремаорієнтація на харизматичнихлідерів, етатизм, патерналізм, підпорядкованість церкви державі.Політична культура українського народу на сьогодніще не є цілісною, бовідсутніокреміїїкомпоненти, а багато з існуючихмаютьщенесформований характер. Багатополітико-культурнихелементів не відповідаютьнаціональномухарактеру, традиціямукраїнськоїнації, тобтополітичнійкультурівластиванеорганічність.

64. Політичнасвідомість

Відрозвиткуполітичноїсвідомостісуб'єктазалежитьрівеньйогополітичноїкультури. Спонукаючи людей до діїчибездіяльності, політичнасвідомістьзворотновпливає на суспільнежиття. У нійфіксуєтьсяполітичнийінтересіндивідуальногочиколективногосоціальногосуб'єкта.

Політичнасвідомість — опосередкованевідображенняполітичногожиття, формування, розвиток, задоволенняінтересів та потреб політичнихсуб'єктів, а такожсукупністьпоглядів, оцінок, установок, яківідображаютьполітико-владнівідносини.

Існують два взаємопов'язані блоки елементівполітичноїсвідомості — мотиваційний та пізнавальний.

Мотиваційний блок. До нього належать: політичні потреби та інтереси, політичніцілі та цінності, психологічні установки та ідеологічнінастанови, політичніпереконання.

Пізнавальний блок. Вінохоплює: політичнуінформованість, політичнізнання, теорії, уявлення, політичнуідеологіюносіївполітичноїсвідомості.

Залежновідкритерію, взятого за основу, політологирозрізняютьрізнірівніполітичноїсвідомості.За ознакоюсуб'єктаполітики (соціологічнийпідхід) розрізняютьтакіїїрівні:

-політичнасвідомістьсуспільства;

-політичнасвідомістьсоціальноїспільноти (клас, нація, професійна, віковагрупа і т. ін.);

-політичнасвідомість особи.

65.Сутністьполітичноїсоціалізації

У політичноорганізованихсуспільствахлюдиназавждивільночиневільнозалучена до системиполітичнихстосунків, є носіємполітичноїкультури. Перманентнийпроцесзалученнялюдини до політичноїсистеми, формування в неїпевногоставлення до влади та політичноїактивності на грунтізасвоєннязміступолітичноїкультурисуспільства й самостійногоосмис-леннясутностісоціальногобуття одержав назвуполітичноїсоціалізації.

Політичнасоціалізація є однієюзіскладовихзагальногопроцесусоціалізаціїлюдини. Процесзалученняіндивіда до політичноїсистемизавждивідбувається в контекстійогозалучення до системисуспільнихстосунків у цілому.

За своїмзмістомполітичнасоціалізаціяявляє собою двоєдинийпроцес: переходу вимогполітичноїсистеми у внутрішню структуру індивіду та формуванняактивностііндивідастосовнополітичноїсистеми. Звідсивипливаютьдвіосновніфункціїполітичноїсоціалізації.

1) набуттяіндивідомвмінняорієнтуватися в політичномупросторі;

2) набуттяїмнавичоквиконуватипевніролі у політичнійсистемі.

Міраполітичноїсоціалізаціїокремоїлюдиниіндивідуальна. Але разом з тим вона внутрішньодетермінованадієютрьохперемінних: 1) вікулюдини; 2) наявності в неї того абоіншогосуб?єктивногодосвіду; 3) здібністю до самостійних форм мислення та поведінки в цариніполітики.

Середвеликоїкількостіакторівполітичноїсоціалізаціїособлива роль належитьсоціальнимінститутам, якісправляютьцілеспрямованийвплив на формуванняполітичноїсвідомості і поведінкигромадян. До них слідвіднести: сім?ю, школу, церкву, засобимасовоїінформації, громадськіоб?єднання та організації, політичніпартії, державніоргани та установи. Впливінститутівполітичноїсоціалізації на членівсуспільстваздійснюється за допомогоюдіяльностіконкретних людей (батьків, вчителів, священиків, журналістів і т. д.), якихназивають агентами політичноїсоціалізації.

66.Політична ідеологія та іїфункції

Політичнаідеологіяявляє собою систематизованусукупністьідейнихпоглядів, щовиражають і захищаютьінтереситієїчиіншоїсуспільноїгрупи й вимагаютьпідкоренняіндивідуальнихпоглядів і вчинківякнайбільшоїкількостілюдствавідповіднійметі і завданнямвикористаннявлади.

Функціїідеології, перш за все, зводяться до оволодіннямасовоюполітичноюсвідомістюнаселення, до втілення у неїсвоїхкритеріївоцінкитеперішнього й майбутньогорозвиткусуспільства, визначення мети й завдань, за якими люди повинніорієнтуватися у просторі. Володіючияскравовираженим характером, ідеологія повинна створюватипозитивний образ політичноїлінії, що проводиться, їївідповідностіінтересам того чиіншогокласу, нації, держави. При цьомуідеологія повинна не стількизайматисяпропагуванням, поширенням тих чиіншихідеалів і цінностей, скількистимулюватицілеспрямованідії і вчинкигромадян, партій і іншихполітичнихасоціацій.

67.Основний ідейно-політичний перебіг сучасності

На теоретичному та пропагандистському рівні склалось декілька примітних ідейно-політичних течій: лібералізм, консерватизм, націоналізм, марксизм, росизм фашизм, пацифізм та деякі інші.

Лібералізм був заснований у Новий час Дж. Локком та його послідовниками. Політичний аспект лібералізму полягає у визнанні самоцінності прав, свобод, гідності людини. 

Консерватизм (лат. зберігаю, охороняю) — соціально-політична течія, яка заснована на визнанні соціальної значущості здобутків попередніх поколінь, стабільності, передбачуваності та застосуванні "обережних змін" соціально-політичного устрою держави.

Націоналізм є такою соціально-політичною течією, яка досягнення лібералізму та консерватизму використовує для пріоритетного розвитку нації, бо для нього головна цінність у національній концепції не людина чи соціальна спільнота, а нація як автономний, само-цінний, нічим не замінений у історії суб'єкт соціально-політичного життя.

Расизм — така біополітична концепція, яка виходить з непоборного поділу людей на цінні та "неповноцінні" раси, тому панування у масштабі регіону чи світу має бути в руках вищої, як правило, "білої" ("нордичної", або "англосаксонської") раси.

Фашизм (від лат. fascio - пучок, зв'язка, об'єднання) є така світоглядна соціально-політична позиція, що виходить з ідей пріоритету расових угрупувань найвищого ґатунку перед всіма іншими спільнотами, визнання примату колективної волі, ірраціональних потягів до верховенства і влади. 

Марксизм - філософське, економічне і політичне вчення. Принципи марксизму використовуються в комуністичному, соціал-демократичному і профспілковому рухах, деякі ідеї увійшли в науковий апарат політичної науки та інших соціальних дисциплін.

Пацифізм - антивоєнний миротворчий рух, представники якого виступають за припинення практики військового рішення політичних конфліктів.

68.Лібералізм і консерватизм

Лібералізм (від лат. liberalis — вільний) — це політична та ідеологічна течія, що об'єднує прихильників парламентського устрою, вільного підприємництва й демократичних свобод. деологами раннього лібералізму на Заході були Джон Локк, Шарль-Луї Монтеск'є, у XIX ст., коли лібералізм став популярним, — Іммануїл Кант, Г. Гегель, Томас Джефферсон, Джеймс Медісон, у Росії — Михайло Сперанський, в Україні — Михайло Драгоманов.

Неолібералізм як різновид традиційної ліберальної ідеології сформувався на етапі трансформації буржуазного суспільства від вільного підприємництва до державно-монополістичного регулювання економіки. В цей час формуються принципово нові уявлення про функції і роль держави. Місце ліберальної теорії «держави нічного сторожа» посідає ідея «держави добробуту», допускається втручання держави в економіку з метою створення сприятливих умов для конкуренції, контролю за соціальними витратами.

Однією з класичних течій політичної ідеології є консерватизм (від латинського conservare — зберігати, охороняти). Консерватизм виник як реакція феодально-аристократичної еліти на Французьку буржуазну революцію кінця XVIII ст., як апологія феодальних цінностей і дворянських привілеїв. В Україні ідеї консерватизму обстоював В. Липинський, який доводив необхідність для України саме монархічного ладу, обґрунтовував його правомірність.

Неоконсерватизм формується як сучасна політична течія, що пристосовує традиційні цінності консерватизму до реалій постіндустріального суспільства і обстоює: у політичній сфері посилення елітарних тенденцій в управлінні державою, зміцнення законності й порядку; в економічній сфері — звільнення приватного капіталу від надмірного державного втручання; у соціальній сфері — економічний реалізм, скорочення соціальних витрат.

69.Національні ідеології і ультра(радикальні ) ідеології

Націоналізм - ідеологія і напрямок політики, базовим принципом яких є теза про цінність нації як вищої форми суспільної єдності і її первинності в державотворчому процесі.

Нацизм дотримується ідей про зверхність «вищої», «панівної» раси над іншими, «неповноцінними» націями і расами; верховенстві нації і держави над особистістю.

Ідеології, що прагнуть до змін у суспільстві називають радикальними, революційними. Практична та ідеологічна орієнтація політики, метою якої є принципова зміна суспільства і політичної структури засобами рішучих, кардинальних дій. Радикалізм протилежний консерватизму, поміркованості, традиціоналізму

70.Поняття і сутність міжнародних відносин

Международные отношения - это совокупность экономических, политических, правовых, идеологических, дипломатических, военных, культурных и других связей и взаимоотношений между субъектами, действующими на мировой арене.

Все международныеотношенияможноподразделить на два основных типа: отношениясоперничестваотношениясотрудничества. Международнаяилимироваяполитикаявляется ядром международныхотношений.Субъектамимеждународныхотношенийявляются, в первую очередь, государства. Государствообладает на своейтерриториивсейполнотойполитическойвласти. Отсюдавытекаетглавнаяособенностьмеждународныхотношений - этоотсутствие в них единого центрального ядра власти и управления.

71.Світова політика

Світова (міжнародна) політика - сукупна, цілеспрямована політична діяльність основних суб'єктів міжнародних відносин; інтегрований інтерес, виражений у діяльності ООН та інших законних та загальновизнаних органах і організаціях світової спільноти.

Сфера світової політики охоплює все поле політичних відносин, що складається між державами і в наддержавних рамках. Основні пріоритети світової політики обумовлені необхідністю вирішення загальних проблем, що стоять перед людством і національними інтересами її суб'єктів. Ведуча роль політики в міжнародних відносинах обумовлена наступними чинниками:

По-перше, суб'єкти світової політики мають у своєму розпорядженні колосальними ресурсами і можливостями впливу на весь навколишній світ, володіють потужними важелями управління як власне політичними, так і неполітичними міжнародними процесами.

По-друге, міжнародні відносини мають яскраво виражену тенденцію до глобалізації, ускладнення і розширення, що потребує вдосконалення міжнародних політичних механізмів для їх регулювання.

По-третє, як ніколи гостро стоять питання безпеки всього людства, проблеми його виживання. Саме на цьому напрямку концентрується головний напрямок світової політики в ядерну епоху.

По-четверте, все більшого значення набуває вирішення протиріччя сучасного світового розвитку, між зростаючою різноманітністю світу і функціонують у ньому політичних і соціально-економічних систем, з одного боку, і діючої тенденцією до цілісності людства, до розвитку і розширення взаємних відносин між народами і державами - з іншого.

72.Міжнародні організації: класифікація, особливості.

Міжнародні організації — об'єднання трьох або більше незалежних держав, їхніх урядів, інших міжурядових організацій, спрямоване на вирішення певних спільних питань чи організації проектів. Уряди діють від імені своєї держави і представляють її інтереси, дотримуючись поваги її суверенітету.

Класифікація За предметом діяльності — політичні, економічні, кредитно-фінансові, з питань торгівлі, охорони здоров'я, культури та ін.За колом учасників — універсальні, регіональні.За порядком прийому нових членів — відкриті, закриті.За цілями та принципами діяльності — з загальною компетенцією, зі спеціальною компетенцією.За кількістю членів — всесвітні, групові.

Ознаки: членство 3 і більше країн; наявність установчого міжнародного договору;постійні органи і штаб-квартира;повага суверенітету членів-держав;невтручання у внутрішні справи;встановлення порядку прийняття рішень і їх юридичної сили.

Загальнополітичні організації: Організація Об'єднаних Націй (ООН), Ліга Арабських Держав (ЛАД), Організація Американських Держав (ОАД), Організація Африканської Єдності (ОАЄ), Співдружність Незалежних Держав (СНД), Азіатсько-Тихоокеанська Рада (АЗПАК).

Військово-політичні організації: Організація Північноатлантичного договору (НАТО), Західноєвропейський союз ЗЄС), АНЗЮС тощо.

Міжнародні економічні об'єднання: Велика вісімка, Світова організація торгівлі (СОТ), Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК), Організація чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС), .

Регіональні організації: Європейський Союз (ЄС), Організація за демократію та економічний розвиток ГУАМ (ГУАМ), Центральноєвропейська ініціатива (ЦЄІ).

Валютно-фінансові організації: Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), Міжнародний Валютний Фонд (МВФ).

73.Зовнішня політика

Зовнішня політика — сукупність стосунків держави з іншими державами світу та міжнародними організаціями. Найважливіший засіб ведення зовнішньої політики — дипломатія.

Зовнішня політика нерозривно пов'зана з внутрішньою політикою держави.Головне зовнішньополітичне відомство, яке веде питання зовнішньої політики у багатьох країнах світу має назву Міністерство закордонних справ. Очолює його міністр закордонних справ.

Однією з найважливіших цілей зовнішньої політики держави є збільшення її сили. Коли йдеться про силу держави, то мається на увазі її економічний, політичний, воєнний, інтелектуальний і моральний потенціал. Одним із вирішальних чинників, які визначають силу держави, є її міжнародна вага, або авторитет. Міжнародний авторитет держави у кінцевому підсумку визначається її сукупним національним продуктом.

Важливою ціллю зовнішньої політики держави є зростання її престижу і зміцнення міжнародних позицій

Зовнішня політика держави виконує три основних функції: охоронну, представницько-інформаційну і переговорно-організаторську, які є конкретизацією зовнішніх функцій держави: оборонної, дипломатичної і співробітництва.

74.Глобалізація – позитивні й негативні риси

Глобалізація стала важливим реальним аспектом сучасної світовоїсистеми, однією з найбільш впливових сил, що визначають подальший хідрозвитку нашої планети. Вона зачіпає всі області громадського життя,включаючи економіку, політику, соціальну сферу, культуру, екологію,безпеку.

Переваги глобалізації

Глобалізація викликала загострення міжнародної конкуренції. Конкуренціяі розширення ринку ведуть до поглиблення спеціалізації і міжнародногоподілу праці, що стимулюють, у свою чергу, зростання виробництва нетільки на національному, але й на світовому рівні. Ще одна перевага глобалізації - економія на масштабахвиробництва, що потенційно може призвести до скорочення витрат ізниження цін, а отже, до стійкого економічного зростання. Переваги глобалізації пов'язані також із виграшем від торгівлі навзаємовигідній основі, що задовольняє всі сторони, як якіможуть виступати окремі особи, фірми та інші організації, країни,торговельні союзи і навіть цілі континенти.

У цілому переваги глобалізації дозволяють покращити своє становищевсім партнерам, які отримують можливість, збільшивши виробництво, підвищитирівень заробітної плати і життєві стандарти. Кінцевим результатомглобалізації повинно стати загальне підвищення добробуту у світі.

Глобалізація несе з собою не тільки переваги, вона чреватанегативними наслідками чи потенційними проблемами, в якихдеякі її критики вбачають велику небезпеку.

Прискорення темпів глобалізації призвело до виникнення у світі опозиційного до неї політичного руху антиглобалізму. Антиглобалісти звинувачують глобалізацію в тому, що вона збільшила нерівність і деградацію навколишнього середовища. Невдоволення глобалізацією характерне як у країнах, що розвиваються, так і в країнах із розвинутою економікою. Перенесення виробництва із розвинутих країн у країни з дешевшою робочою силою приводить до ліквідації робочих місць і безробіття в першому світі. Наприклад, на Середньому Заході США глобалізація зруйнувала конкурентноспроможність промисловості та сільского господарства, знижуючи цим якість життя.

Дехто також вбачає зростаючу проблему у впливі глобалізації на культуру. Паралельно з глобалізацією економік та торгівлі, культура імпортується та експортується також. Проблема в тому що міцніші, більші країни такі як США, можуть заполонити культури інших, менших країн, призводячи до того, що їхні традиції та цінності зникнуть. Цей процес також інколи відносять до американізації або Макдональдизації.

75. Організація Об’єднаних Націй (ООН): цілі і завдання, особливості діяльності.

Заснована 24 жовтня 1945 на конференції у Сан-Франциско на підставі Хартії Об'єднаних Націй.

Самуюзначительную роль в системемеждународныхотношенийиграетОрганизацияОбъединенныхНаций (ООН). Она стала практическипервым в историимеханизмом широкого многогранного взаимодействияразличныхгосударств в целяхподдержаниямеждународного мира и безопасности, содействияэкономическому и социальномупрогрессувсехнародов.

Почти за пятьдесят лет своегосуществования ООН превратилась в неотьемлемуючастьмеждународнойструктуры. Ее членами являютсяоколо 170 государств, чтосвидетельствует о том, чтоона достигла практически погной универсальности. Не будетпреувеличениемсказать, чтони одно крупноесобытие в мире не остаетсявне поля зренияОрганизацииОбъединенныхНаций. Такаяширокаяпричастность ООН ковсему, чтопроисходит в мире, обусловленаеецелями и задачами. Устав ООН – уникальныймногосторонниймеждународныйдоговор, которыйставитцелью: объединитьполитическую волю и возможностимногихгосударств, стать центром согласованияихдействии в целяхподдержаниямеждународного мира и безопасности, утверждать в международномобщественноммненииидеювзаимозависимостинаций и народов, общего блага человечества

Обстановка "холоднойвойны" и господствующая в международныхотношенияхидеологизациязатруднилиосуществлениеэтихцелей. В концевосьмидесятых - началедевяностыхгодов, в связи с окончанием "холоднойвойны" появились условия для позитивныхперемен в международныхотношениях. Возросли авторитет и влияние ООН в мировыхделах, упрочилисьпозициимеждународного права, усилилась роль военныхнаблюдателей и вооруженных сил ООН по поддержанию мира. В настоящеевремя ООН превращается в самыйвлиятельный фактор мировойполитики.

В рамках ООН сложилсяцелый ряд организации, которыеорганическивошли в систему международныхотношений и какструктуры ООН, и каксамостоятельныеорганизации. К ним относятся:

-ВОЗ (ВсемирнаяОрганизацияЗдравоохранения);

-МОТ (МеждународнаяАссоциация Труда);

-ЮНЕСКО (Организация, занимающаясявопросамикультуры и науки);

-МВФ (МеждународныйВалютный Фонд);

-МАГАТЭ (МеждународнаяОрганизация по АтомнойЭнергии);

-ЮНКТАД (Конференция ООН по торговле и развитию);

-Международный суд.

31. Ознаки держави та її сутність: До основних ознак держави відносять: 1.суверенітет;2. територіальне розселення населення країни;3. наявність апарату управління та примусу;4. здатність видавати загальнообов'язкові правила поведінки; 5. здатність збирати податки, робити позики і давати кредити;6. спроможність виражати й захищати інтереси певної частини населення.6. податки.Сутність держави - це основна властивість держави, що визначає її зміст, мету, функції. Розглядаючи сутність держави, необхідно зазначити, що явище держави пройшло великий історичний шлях, який нараховує кілька тисяч років. За цей період воно змінювалося, удосконалювалося, його сутність зазнавала істотних змін, відповідно до метаморфоз економічних, політичних та ідеологічних структур суспільства.

32. місце держави в політичній системі суспільства. Держава - це публічна влада, яка поширює свою дію на суспільство. Вона володіє монополією на примус щодо населення у межах певної території, має право на проведення від імені суспільства внутрішньої та зовнішньої політики, виняткове право видавати закони та правила, які є обов'язковими для всіх громадян, право на збирання податків, мита тощо. Положення держави як центра, ядра політичної системи суспільства зумовлюється тим, що тільки вона: виступає офіційним представником усього населення держави; є уособленням суверенітету народу (нації), реалізує його права на самовизначення; зобов'язана забезпечити і захистити основні права людини, всіх і кожного, хто знаходиться на її території; бере на себе обов'язок задовольнити загально соціальні потреби; встановлює формально обов'язкові для всіх загальні правила поведінки - юридичні норми; володіє суверенною владою, тобто владою верховною і самостійною, формально незалежною від будь-якої організації або особи.

33. договірна теорія походження держави.— система поглядів, згідно з якою д-ва виникає у результаті договору між людьми як наслідок усвідомлення ними своїх нагальних потреб та інтересів. Згідно з поглядами грец. філософа д-ва і право з'являються тоді, коли люди уклали між собою угоду з метою забезпечити заг. користь — взаємну безпеку. Причини укладення договору пояснювалися по-різному. Т. Гоббс такою причиною вважав усвідомлення людьми необхідності забезпечити мир у сусп-ві, гарантувати людині життя, безпеку, спрямувати її дії на досягнення заг. блага. Дж. Локк вважав природний стан досить упорядкованим. Життя у ньому регулюється законами природи, продиктованими розумом. Причиною укладення сусп. договору Ж. Ж. Руссо вважав прагнення людей захистити себе від зовн. обставин, таких як стихійні лиха, а також наявність приватної власності, яка породжує нерівність і роз'єднує..

34. правова держава і громадянське суспільство. Правова держава — тип держави, основними ознаками якої є верховенство закону, поділ влади, правовий захист особи, юридична рівність громадянина й держави. Громадянське суспільство – це спільність вільних рівноправних людей, кожній з яких держава забезпечує юридичні можливості бути власником, користуватися економічною свободою і надійним соціальним захистом, брати участь у політичному житті.

35. принципи правової держави. вибірність головних органів держави та посадових осіб, їх відповідальність перед виборцями; підконтрольність та відповідальність органів ( та службовців) держави, що формуються шляхом назначення, перед вибірними закладами; гласність у діяльності держави тощо. Розрізняються інститути представницької (прийняття основних рішень повноважними вибірними закладами) та безпосередньої демократії (прийняття основних рішень безпосередньо громадянами, наприклад, шляхом референдуму.

36. громадянське суспільство: поняття, генезис,основні ознаки. громадянське суспільство — історичний тип у розвитку людського суспільства, його конкретна якісна характеристика; це сфера самовиявлення і реалізації потреб та інтересів вільних індивідів через систему відносин (економічних, соціальних, релігійних, національних, духовних, культурних). Структурними елементами цієї системи є організації (політичні партії, громадські об'єднання, асоціації) та різні об'єднання (професійні, творчі, спортивні, конфесійні тощо), що охоплюють всі сфери суспільного життя і є своєрідним регулятором свободи людини. Генезис цього суспільства кристалізує його в досить струнку систему економічних,соціально-політичних, релігійних, духовно-моральних, сімейних, культурних і інших суспільних відносин, що, визначаючи державну політику, виражають волю громадян суспільства. У рамках даної системи функціонують різні громадські організації, рухи, політичні партії (крім правлячої), релігійні організації, економічні асоціації й об'єднання і, нарешті, сама людина як особистість зі своїми сімейними, професійними, дозвільними й іншими різноманітними потребами й інтересами. Основними ознаками громадянського суспільства є: - Найбільш повне забезпечення прав і свобод людини і громадянина; - Самоврядність; - Конкуренція їхнім виокремленням його структур і різних груп людей; - Вільно формується громадська думка і плюралізм; - Загальна інформованість, і, перш за все реальне здійснення права людини на інформацію; - Життєдіяльність у цивільному суспільстві базується на принципі координації.

37. форма правління держави різновиди, еволюція, сутність. Різновидами держав за формою правління, є монархія та республіка.Монархія — це така форма державного правління, за якої державна влада повністю чи частково зосереджується в руках однієї особи — монарха, передається у спадщину та не залежить від населення. Традиційно розрізняють абсолютні (необмежені) та конституційні (обмежені) монархії.Парламентська монархія — форма правління, за якої влада монарха суттєво обмежена в усіх сферах здійснення державної влади і за ним лише формально зберігається статус глави держави, але тільки з представницькими повноваженнями. (Велика Британія, Данія, Швеція, Японія).Дуалістична монархія — форма правління, де монарх — глава держави особисто формує склад уряду, яким керує сам або через прем'єр-міністра, якого він призначає.Республіка — це така форма державного правління, за якої вища державна влада здійснюється представницьким загальнонаціональним колегіальним органом (парламентом), який обирається населенням на певний строк.Сучасні республіки існують у таких різновидах: парламентська, президентська та змішана (напівпрезидентська).

38. основні риси федерації, конфедерації. Федерація - являє собою добровільне об'єднання раніше самостійних державних утворень в одну союзну державу. можна виділити риси, 1. Територія федерації складається з територій її окремих суб'єктів: штатів, кантів, земель, республік і т.д. 2. У союзній державі верховна виконавча, законодавча і судова влада належить федеральним державним органам. 3. Суб'єкти федерації мають право прийняття власної конституції, мають свої вищі виконавчі, законодавчі і судові органи 4. У більшості федерації існує союзне громадянство і громадянство федеральних одиниць. 5. При федеральному державному устрої в парламенті є палата, що представляє інтереси членів федерації. 6. Основну загальнодержавну зовнішньополітичну діяльність в федераціях здійснюють союзні федеральні органи. Конфедерація - це тимчасовий юридичний союз суверенних держав, створений для забезпечення їх спільних інтересів. При конфедеративному устрої держави - члени конфедерації - зберігають свої суверенні права, як у внутрішніх, так і у зовнішніх справах. - конфедерація не має своїх загальних законодавчих, виконавчих і судових органів, на відміну від федерації; - конфедеративний устрій не має єдиної армії, єдиної системи податків, єдиного державного бюджету; - зберігає громадянство тих держав, яких знаходяться у тимчасовому союзі; - держави можуть домовитися про єдину грошову систему, про єдині митні правила, про міждержавну кредитну політику на час існування союзу.

39. типи правління. Парламентаризм і його різновиди. сучасному правознавстві виділяють такі форми правління — монархія (влада одного), олігархія (влада меншості), демократія (влада більшості), республіка (влада закону), анархія (відсутність влади). Мона́рхія — форма державного правління, за якої найвища державна влада повністю (необмежена, абсолютна монархія) або частково (обмежена, конституційна монархія) належить одній особі — спадкоємному монархові. Олігархі́я  — політичний режим, за якого влада (політична, економічна та ін.) належить невеликій, закритій та тісно згуртованій групі осіб (наприклад — військових, великих власників, фінансистів тощо). Ана́рхія  — суспільний або політичний стан відсутності влади Респу́бліка— форма державного правління, за якої верховні органи державної влади обираються на певний термін, з окресленими законами повноважень, існує поділ влади на законодавчу, виконавчу, судову. Демокра́тія— політичний режим, за якого єдиним легітимним джерелом влади в державі визнається її народ. Парламентари́зм — система політичної організації держави, за якої чітко розмежовані функції законодавчої та виконавчої влад за привілейованого становища парламенту.За структурою розрізняють два види: однопалатні і двопалатні. Двопалатні парламенти діють, як правило, у великих демократичних та федеративних державах (Велика Британія, СІЛА, Італія, Німеччина, Росія,Індія, Швейцарія та ін.).Однопалатні парламенти властиві переважно унітарним державам з числасередніх і малих за розміром територій, а також країнам, що розвиваються.

40. Типи правління,Президентський тип правління. Демократичний устрій держави має три основні типи правління: президентську, парламентську і напівпрезидентську Президентська демократія є поширеним типом правління і використовується в багатьох країнах. Вона має три ознаки. По-перше, президент обирається прямим голосуванням на термін, як правило, від чотирьох до восьми років. Це є необхідною, але недостатньою умовою для визначення президентської форми правління, тому що прямі вибори президента ще не означають, що він має реальну владу. По-друге, при президентській формі правління президент не може бути ні призначений, ні звільнений шляхом голосування членів законодавчих зборів – повноваження президента визначаються мандатом усенародного голосування, а не залежать від законодавчої гілки влади. По-третє, виконавча гілка влади підпорядковується винятково президенту і ніхто з політиків або членів уряду не може змагатися з ним за першість.Слід зазначити також, що однією з важливих ознак президентської системи правління є подвійна легітимність виконавчої і законодавчої гілок влади; тобто відповідно до норм президентської демократії як виконавча, так і законодавча гілки влади обираються народом незалежно. Це забезпечує певну стабільність системи, тому що незалежно від нездатності чи некомпетентності президента, законодавча влада не має права усунути президента з посади, за винятком випадку скоєння президентом злочину.

41.Принцип федерального устрою багатонаціональних держав.Федеральний устрій відображає її багатонаціональний склад. Він включає багато національних держав і національно-державних утворень, зокрема республіки, автономну область, автономні округи. Деякі автономні утворення створювались як форма національної державності не тільки одній нації, а, наприклад, двох і більше.Населення держави може складатися з однієї нації або бути багатонаціональним. Багатонаціональні держави здебільшого мають федеративний устрій або містять у своєму складі автономні утворення. Існують мононаціональні, але поліетнічні держави, населення яких складається з однієї корінної нації і кількох національних меншин — представників тих націй, які проживають в інших державах і виступають там суб'єктами державотворення. Формами самовизначення багатьох народів, народностей є республіки– її суб'єкти, організовані на основі національно-територіального принципу

42. Політична система суспільства . Політична система суспільства — це система політичних явищ, які існують у соціально неоднорідному суспільстві. Політична система являє собою одну з частин або підсистем сукупної суспільної системи. Вона взаємодіє з іншими її підсистемами: соціальною, економічною, ідеологічною, етичною, правовою, культурною. Центральне становище політичної системи визначається організаційною та регулятивно-контрольною роллю самої політики. Політична система суспільства визначається формою держави, її соціальним ладом, класовою природою, формою соціально-політичних відносин (стабільні чи ні, конфліктні чи консенсусні), політико-правовим статусом держави та іншими факторами

43. Види політичної системи залежить від типу суспільства і керівництва: пріоритет влади голови уряду (тобто пріоритет виконавчої влади), президента (аж до так званої президентської форми правління, що допускає тимчасове чи тривале зміщення функцій розділеної влади), монарха, парламенту (якщо він наділений прерогативами контролю і виконавчої влади), керуючій партії, верховного чи конституційного суду (при пріоритеті права і закону).

44. Функції політичної системи — основні напрями впливу політичної системина політичне життя суспільства:1.вироблення політичного курсу держави та визначення цілей та завданьрозвитку суспільства;2.організація діяльності суспільства на виконання цілей, завданьполітичної програми держави;координація окремих елементів суспільства;легітимація (діяльність спрямована на узаконення політичної системи);політична соціалізація (включення людини в політичну діяльність);6.артикуляція інтересів (пред'явлення вимог до осіб, що приймаютьполітичні рішення);7.агрегування інтересів (узгодження та впорядкування інтересів і потребсоціальних верств населення);8.інтеграція всіх елементів суспільства навколо єдиних для всьогонароду соціально-політичних цілей і цінностей;9.політична комунікація складових політичної системи.

45. Політична система в Україні. Політична система тісно пов´язана із середовищем, у якому вона функціонує і розвивається, що зумовлює способи реалізації влади, сукупність прийомів, засобів і методів здійснення. Україна, як й інші постсоціалістичні країни, перебуває на етапі трансформації своєї суспільно-політичної системи. Йдеться про перехід від авторитарно-тоталітарного суспільно-політичного устрою до демократичної, соціальної, правової держави, а в майбутньому — до високорозвиненого громадянського суспільства.

Україна подолала початковий етап перехідного періоду — проголошення незалежності й набуття атрибутів державності — і перейшла до етапу розвитку демократичних процесів, політичного та економічного облаштування, обравши демократичний тип політичної системи суспільства. Все чіткішими стають контури сучасної, повноцінної та цивілізованої країни з політичною та економічною визначеністю. Але цей процес відбувається складно, суперечливо, на тлі перманентних криз у політичній, економічній, соціальній та духовній сфері.