Призначення розпо-рядника майна:

• обслуговуючий банк

• інша особа на пропо-зицію боржника чи кредитора

Подання оголошення про порушення справи про банкрутство в друкований орган вр чи кму

Попереднє засідання господарського суду

Друге засі-дання (через місяць після опубліку-вання оголошення)

Ухвала про проведення санації боржника, якщо надійшли пропозиції від санаторів і немає заперечень кредиторів

Ухвала про скликання зборів кредиторів та створення комітету кредиторів

Ухвала про визнання боржника банкрутом (якщо не надійшли або відхилені пропозиції щодо санації)

Припиняється підприємницька діяльність

Призначаються ліквідатори та утворюється ліквідаційна комісія

Вважаються такими, що минули, строки усіх боргових зобов’язань

Задоволення вимог кредиторів (по черговості зобов’язань)

Складання ліквідаційного балансу

Оцінка та продаж майна банкрута

Рис. 9.2. Проходження справи про банкрутство підприємства

чає також ліквідаторів (ліквідаційну комісію) – представників зборів кредиторів, банків, фінансових органів, а також Фонду державного майна, якщо банкрутом є державне підприємство.

З моменту визнання боржника банкрутом:

• припиняється підприємницька діяльність боржника;

• до ліквідаційної комісії переходить право розпорядження майном банкрута, усі його майнові права та обов’язки;

• вважаються такими, що строки всіх боргових зобов’язань банкрута;

• припиняється нарахування пені та відсотків на всі види заборгованості банкрута.

Ліквідаційна комісія (орган, що проводить ліквідацію) оцінює наявне майно підприємства, що ліквідовується, розподіляє кредиторів на групи щодо виконання зобов’язань, проводить роботу зі стягнення дебіторської заборгованості й розраховується з кредиторами, визначає ліквідаційну масу майна, складає ліквідаційний баланс та подає його власнику або органу, який призначив ліквідаційну комісію. Достовірність та повнота ліквідаційного балансу мають бути підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), за винятком тих організацій, що повністю утримуються за рахунок бюджету і не займаються підприємницькою діяльністю.

Нажаль, для України характерною є ситуація, коли ліквідаційна комісія складається з представників банків-кредиторів, енергетичних компаній та податкових адміністрацій. Вони, як правило, абсолютно не зацікавлені у “збереженні” боржника, і вся їхня діяльність спрямована на продаж найліквіднішої частини майна – того, на чому базується вся діяльність підприємства.

Кошти, виручені від продажу майна банкрута, спрямовується на задоволення претензій кредиторів.

При цьому, у першу чергу, покриваються витрати, пов`язані з провадженням справи про банкрутство в господарському суді та з роботою ліквідаційної комісії, а також задовольняються вимоги кредиторів, забезпечені заставою.

У другу чергу виконуються зобов`язання перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства або виплат на акції трудового колективу).

У третю чергу, задовольняються вимоги щодо державних і місцевих податків та неподаткових платежів до бюджету, вимоги органів державного страхування та соціального забезпечення.

У четверту чергу, задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою.

Насамкінець задовольняються вимоги членів трудового колективу щодо повернення їхніх внесків до статутного фонду підприємства та інші вимоги.

Слід зазначити, що вимоги кожної наступної черги задовольняються після повного задоволення вимог попередньої. Коли майна бракує для повного задоволення всіх вимог однієї черги, претензії задовольняються пропорційно належній кожному кредиторові сумі.

Претензії, висловлені і заявлені після закінчення встановленого строку, задовольняються з майна підприємства, що залишилось після задоволення першочергових претензій, заявлених у встановлений строк.

Претензії, не задоволені за браком майна, вважаються погашеними. Погашеними вважаються також претензії, не визнані ліквідаційною комісією (органом, що проводить ліквідацію), а також ті, щодо яких кредитори протягом місячного строку від дня одержання повідомлення про повне або часткове невизнання претензії не подадуть відповідних позовів до суду (господарського суду). Безнадійна заборгованість, яка залишається непогашеною після розподілу активів дебітора, оголошеного банкрутом на ухвалу господарського суду, покривається за рахунок страхового резерву та включається до валових витрат кредитора.

Майно, що залишилось після задоволення претензій кредиторів і членів трудового колективу, використовується відповідно до рішення власника. У разі реорганізації підприємства його права та обов`язки переходять до правонаступника. Якщо внаслідок повної ліквідації підприємства власники корпоративних прав, емітованих таким підприємством, одержують засоби або майно, вартість яких перевищує балансову (номінальну) вартість таких корпоративних прав, сума перевищення включається до оподаткованого доходу таких осіб. Коли сума засобів або вартість одержаного майна є меншою за номінальну вартість корпоративних прав, сума збитків відноситься на валові витрати власника, але не раніше повної ліквідації підприємства-емітента. Підприємство вважається реорганізованим або ліквідованим з моменту виключення його з державного реєстру України.

На підставі своєї діяльності ліквідаційна комісія складає ліквідаційний баланс і подає його на затвердження до господарського суду. Якщо за результатами ліквідаційного балансу після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна, господарський суд вносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи – банкрута. Якщо майна банкрута вистачило, щоб задовольнити всі вимоги кредиторів, тоді він вважається вільним від боргів і може продовжити свою підприємницьку діяльність.

Суттєво, однак, те, що серед підприємств, справи про банкрутство яких розглядаються судами, значна кількість таких, що тимчасово потрапили у скрутне становище. Вартість їхніх активів набагато вища за дебіторську заборгованість. За умови проведення санації (оздоровлення) чи реструктуризації ці підприємства можуть розрахуватись з боргами й успішно функціонувати далі. Проте через невдале законодавство, відсутність належного теоретико-методичного забезпечення процесу санації, дефіцит кваліфікованого фінансового менеджменту, брак державної фінансової підтримки виробничих структур та з інших суб’єктивних і об’єктивних причин багато потенційно життєздатних підприємств, у тому числі тих, що належать до пріоритетних галузей народного господарства України, стають потенційними банкрутами. Актуальними, в даному випадку, стає грамотне проведення санації, про це буде йти мова у 2 питанні.

Одна із функцій закону “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” полягає в тім, що він повинен сприяти пошуку санаторів та бути інструментом реабілітації підприємств, які опинились у фінансовій кризі.

Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей його впливу на фінансові відносини. На практиці, як правило, з кризою ідентифікується загроза неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або брак у формі потенціалу для успішного функціонування.

Для вибору найефективніших форм санації, прийняття правильних рішень щодо усунення негативних процесів передусім необхідно ідентифікувати причини фінансової неспроможності суб`єкта господарювання.

Фактори, які можуть зумовити фінансову кризу на підприємстві, прийнято поділяти на зовнішні, або екзогенні (які не залежать від діяльності підприємства), та внутрішні, або ендогенні (що залежать від підприємства).

Головними екзогенними факторами фінансової кризи на підприємстві можуть бути:

• нестабільність господарського та податкового законодавства;

• нестабільність фінансового та валютного ринків;

• посилення конкуренції в галузі;

• криза окремої галузі;

• посилення монополізму на ринку;

• дискримінація підприємства органами влади та управління;

• політична нестабільність у країні місцезнаходження підприємства або в країнах підприємств-постачальників сировини (споживачів продукції).

Головні ендогенні фактори фінансової кризи:

• дефіцити в організаційній структурі;

• низький рівень менеджменту;

• низький рівень маркетингу та втрата ринків збуту продукції;

• незадовільне використання виробничих ресурсів;

• непродуктивне утримання зайвих робочих місць.

Всі названі причини кризи тісно взаємопов`язані і створюють складний комплекс причинно-наслідкових зв`язків. Звичайно, досліджуючи те чи інше підприємство, той чи інший випадок фінансової кризи, можна виділити певні специфічні причини фінансової неспроможності, але всі вони, як правило, зводяться до вже перелічених вище. Типовими наслідками впливу вищенаведених причин та факторів на фінансово-господарський стан підприємства є:

• втрата клієнтів та покупців готової продукції;

• зменшення кількості замовлень та контрактів з продажу продукції;

• неритмічність виробництва, неповне завантаження потужностей;

• підвищення собівартості та різке зниження продуктивності праці;

• збільшення розміру неліквідних оборотних засобів;

• виникнення внутрішньовиробничих конфліктів та підвищення плинності кадрів;

• підвищення тиску на ціни;

• суттєве зменшення обсягів реалізації та, як наслідок, дотримання виручки від реалізації продукції.

Виділяють такі види кризи:

• стратегічна криза (коли на підприємстві зруйновано виробничий потенціал та бракує довгострокових факторів успіху);

• криза прибутковості (перманентні збитки “з`їдають” власний капітал, і це призводить до незадовільної структури балансу);

• криза ліквідності (коли підприємство є неплатоспроможним або існує реальна загроза втрати платоспроможності).

• нестабільність господарського та податкового законодавства;

• нестабільність фінансового та валютного ринків;

• посилення конкуренції в галузі;

• криза окремої галузі;

• посилення монополізму на ринку;

• дискримінація підприємства органами влади та управління;

• політична нестабільність у країні місцезнаходження підприємства або в країнах підприємств-постачальників сировини (споживачів продукції)

• дефіцити в організаційній структурі;

• низький рівень менеджменту;

• низький рівень маркетингу та втрата ринків збуту продукції;

• незадовільне використання виробничих ресурсів;

• непродуктивне утримання зайвих робочих місць

Скорочення кількості замовлень

Зменшення товарообороту (обсягів реалізації)

Рівень доходності

Рівень ліквідності

Зростання витрат

Зниження доходів

Зменшення грошових надходжень

Дефіцит власних основних та оборотних засобів

Дефіцит ліквідності

Тотальна заборгованість (незадоволення структури капіталу)

Повна неплатоспроможність

Банкрутство

Банкрутство

2. Санація підприємства – сутність, умови та наслідки проведення

Суть терміну "санація" трактується окремими дослідниками по-різному. У широкому контексті слова під санацією розуміють сукуп­ність усіх заходів, що здійснюються з метою ліквідації недоліків у ро­боті підприємства та забезпечення його ритмічної й ефективної діяль­ності. Німецькі дослідники Б. Бекендерфе та М.Герінг тлумачать санацію як комплекс послідовних, взаємопов'язаних заходів фінансово-економічного, виробничо-технічного, організаційного та соціального характеру, спрямованих на виведення суб'єкта господарювання зі стану кризи та відновлення або досягнення його прибутковості та конкуренто-спроможності в довго­строковому періоді. Таке визначення суті терміну "санація" підтри­мують вітчизняні фахівці .

У вузькому значенні термін "санація" використовується для характе-ристики заходів щодо недопущення банкрутства та ліквідації підприєм-ства, що здійснюються тільки за рахунок зовнішньої допомоги.