3. Поняття про лейкемоїдні реакції

Лейкемоїдні реакції – це клініко-гематологічний синдром, що характеризуються особливими змінами периферійної крові та органів кровотворення, які схожі з лейкозами, але завжди мають реактивний (тимчасовий) характер і ніколи не переходять (не трансформуються) у ту пухлину, яку вони імітують.

Й.А. Касірський поділив (1970 р.) усі лейкемоїдні реакції на дві основні групи:

• лейкемоїдні реакції мієлоїдного типу;

• лейкемоїдні реакції лімфатичного та моноцитарного типів.

Лейкемоїдна (що нагадує лейкози) картина крові може спостерігатися у разі таких патологічних станів:

1. Інфекційні хвороби:

• лейкемоїдні реакції мієлоїдного типу, коли картина крові може імітувати хронічний мієлоцитарний або гострий мієлобласний лейкоз, спостерігається при таких інфекціях як пневмонія, менінгіт, дифтерія, туберкульоз;

• лейкемоїдні реакції лімфатичного типу, коли картина крові нагадує хронічний лімфолейкоз, може зустрічатися при таких інфекціях як кашлюк, вітряна віспа, інфекційний мононуклеоз, туберкульоз;

• лейкемоїдні реакції моноцитарного типу, коли картина крові нагадує хронічний моноцитарний лейкоз, може спостерігатися у разі таких інфекцій як туберкульоз, ревматизм, хронічний пієлонефрит.

2. Інтоксикації: еклампсія, тяжкі опіки та отруєння ртуттю;

3. Пухлини, особливо такі, що дають метастази в кістковий мозок, мієлофіброз, лімфогранулематоз;

4. Гострі кровотечі, гострий гемоліз.

Лейкемоїдна картина крові, що нагадує лейкоз, характеризується такими змінами: значний лейкоцитоз, значний зсув лейкограми вліво – це лейкемоїдні реакції мієлоїдного типу. Такі стани потребують чіткої диференціації з захворюваннями крові.

Розрізнюють:

1. Псевдобласну лейкемоїдну реакцію. Вона зустрічається рідко і характеризується появою в периферичній крові бласних клітин. Спостерігається у пацієнтів при виході з агранулоцитозу, але перебування бласних клітин в крові при цьому короткочасне (біля доби). Також описані випадки у хворих сепсисом, у випадку резус-конфлікту у новонароджених, при гострому імунному гемолізі.

2. Промієлоцитарна лейкемоїдна реакція. Цей стан характеризується появою в крові і кістковому мозку про мієлоцитів, що нерідко спостерігається при токсикоінфекціях (сальмонельозі, черевному тифі), при алергічних дерматитах медичного походження, при злоякісних новоутвореннях.

3. Нейтрофільну лейкемоїдну реакцію з омолодженням клітинного складу спостерігають також при дії різних фізіологічних і патологічних факторів:

   • гострі запальні процеси і інфекції, екзогенні і ендогенні інфекції;

   • гостра крововтрата;

   • злоякісні новоутворення;

   • іонізуюча радіація;

   • лікування кортикостероїдами.

Нейтрофільна лейкемоїдна реакція може виникати після оперативних втручань, переломів, опіків, масивного руйнування тканин, а також під час шоку різного ґенезу.

У кожному конкретному випадку слід, перш за все, встановити причину лейкемоїдної реакції, на основі чого потім призначити раціональне лікування. Диференціальну діагностику з захворюваннями системи крові необхідно проводити з врахуванням даних периферичної крові, кісткового мозку і цитохімічних особливостей клітинного субстрату, а також клінічних особливостей картини захворювання.

Зсув вліво може бути без збільшення загальної кількості лейкоцитів, але з появою при цьому дистрофічних форм лейкоцитів. Такий зсув називають дегенеративним і розглядають як несприятливу ознаку.

При регенеративно-дегенеративному зсуві із збільшенням загальної кількості лейкоцитів і зсувом вліво з’являються дистрофічні форми лейкоцитів. Дегенеративні зміни лейкоцитів можна виявити в ядрі і цитоплазмі.