5. Поняття про дебіт соляної кислоти

Для об'єктивнішої оцінки кислоутворювальної функції шлунка введено поняттядебіт-година хлоридної кислоти.

Дебіт хлоридної кислоти відображає абсолютну кількість виділеної шлунком хлоридної кислоти за певний проміжок часу. Найчастіше розраховують за годину дослідження в різні фази шлункової секреції (дебіт-година) і виражають в мілімолях.

Розрізняють дебіт: 1) вільної хлоридної кислоти; 2) зв'язаної хлоридної кислоти; 3) хлоридної кислоти (кислотна продукція). Останній показник розраховують, виходячи з цифр загальної кислотності.

Розраховують дебіт хлоридної кислоти за формулою:

D = V₁× E₁× 0,001+V₂× E₂× 0,001+V₃× E₃× 0,001+V₄× E₄× 0,001

Де, D– дебіт-година хлоридної кислоти, ммоль;

V – об'єм відповідної порції шлункового соку, мл;

Е – концентрація хлоридної кислоти відповідної порції, ммоль/л.

Оскільки величина дебіту-години залежить від годинної напруги секреції, потрібно намагатися досягнути повної аспірації шлункового вмісту під час зондування.

Дебіт хлоридної кислоти можна визначити не користуючись формулою. У лабораторній практиці використовуютьспосіб Калініченка, за яким визначають дебіт за допомогою графіка (номограми; мал. 1).

В Україні прийнято визначатидебіт вільної хлоридної кислоти. За кордоном орієнтуються на дебіт, що розраховують на основі величин загальної кислотності.

Дебіт-годину хлоридної кислоти базальної секреції позначають як ВАО – базальна кислотна продукція. Дебіт-година хлоридної кислоти стимульованої секреції субмаксимальної дозою гістаміну отримала назву SAO – субмаксимальна кислотна продукція, а максимальною дозою гістаміну – MAO – максимальна кислотна продукція.

Похибки у визначенні величини кислотної продукції можуть виникати через неточності під час визначення загальної кислотності за допомогою титриметричного методу, а також внаслідок отримання неповної кількості шлункового вмісту під час фракційного зондування.

Мал. 1 Номограма для визначення дебіту хлоридної кислоти за показниками кількості та кислотності шлункового соку

Нормальні показники. Дебіт вільної хлоридної кислоти натще не перевищує 1 ммоль; в умовах базальної секреції дебіт-година вільної хлоридної кислоти – 1-4 ммоль. У період стимуляції шлункової секреції за Лепорським (капустяний пробний сніданок ) дебіт-година вільної хлоридної кислоти – 1-4,5 ммоль.

При субмаксимальній стимуляції гістаміном дебіт-година вільної хлоридної кислоти – 6,5-12 ммоль, а при максимальній стимуляції гістаміном дебіт-година вільної хлоридної кислоти 16-24 ммоль.

Нормальні показники кислотної продукції такі: дебіт хлоридної кислоти натще < 2 ммоль; у базальний період секреції (ВАО)–1,5-5,5 ммоль; у стимульований період секреції: SAO–8-14 ммоль; МАО – 18-26 ммоль.

Дефіцит хлоридної кислоти. Діагностичне значення визначення.

Відсутність в шлунковому соку вільної хлоридної кислоти (ахлоргідрія) свідчить про пригнічення кислотоутворення, яке оцінюють за дефіцитом хлоридної кислоти. Визначають дефіцит хлоридної кислоти титруванням шлункового вмісту (в якому відсутня ця кислота) 0,1 н розчином хлоридної кислоти до появи вільної хлоридної кислоти за наявності індикатора – 1% спиртового розчину диметиламідоазобензолу. Кількість 0,1 н розчину хлоридної кислоти в мілілітрах, що пішла на титрування 100 мл шлункового вмісту, відповідатиме її дефіциту в титраційних одиницях або в ммоль/л.

Максимально можливий дефіцит хлоридної кислоти становить 40 ммоль/л. Такий дефіцит вказує на повне припинення секреції кислоти парієтальними клітинами слизової оболонки шлунка, тобто на абсолютну ахлоргідрію. Нижчі показники дефіциту хлоридної кислоти свідчать про те, що вона виробляється, але нейтралізується або зв'язується і тому у вільному стані не виявляється. Це так звана відносна ахлоргідрія. Відносна ахлоргідрія може спостерігатися у двох формах. При першій формі вся хлоридна кислота, що виділилася, нейтралізується лужним компонентом і не виявляється в шлунку не лише у вільному, але й у зв'язаному стані. При другій формі хлоридна кислота, що виділяється парієтальними клітинами, переходить у зв'язану форму, оскільки з'єднується з продуктами тканинного розпаду, гноєм, кров'ю та слизом. При другій формі відносної ахлоргідрії шлунковий сік містить зв'язану хлоридну кислоту.

Молочна кислота. Діагностичне значення виявлення.

Крім хлоридної кислоти в шлунковому соку можуть міститися інші кислоти, серед яких клінічне значення маємолочна кислота. У нормі у шлунковому соку молочна кислота відсутня, а починає утворюватися в результаті посиленої життєдіяльності паличок молочнокислого бродіння, якщо в шлунку відсутня вільна хлоридна кислота (застій у шлунку). Кількість молочної кислоти збільшується у разі раку шлунка, оскільки є продуктом метаболізму ракових клітин.

Якісні методи виявлення молочної кислоти (реакція Уффельмана) ґрунтуються на появі жовто-зеленуватого забарвлення при взаємодії її з ферумом хлоридом у результаті утворення молочно-кислого лактату феруму.

Поняття про ферментативну активність шлункового соку.

Ферментативна активність шлункового соку оцінюється в основному за даними визначення протеолітичної активності, що забезпечується до 95%пепсином.

Запропоновано кілька методик, які відрізняються одна від одної субстратом для перетравлення і часом контакту з ферментом. Одним з найпоширеніших методів єметод Туголукова, за допомогою якого можна визначити пепсин шлункового соку, пепсиноген крові та уропепсиноген (пепсиноген, що потрапляє в сечу з крові). Метод Туголукова заснований на визначенні протеолітичної дії пепсину в пробірці: за кількістю перетравленого білка (у розчині сухої плазми) роблять висновок про кількість пепсину в біологічному матеріалі, наприклад шлунковому соку.

Нормальні показники концентрації пепсину за Туголуковим. Концентрація пепсину в шлунковому соку в порції натще – 0-0,2 г/л; в базальний період секреції – 0,2-0,4 г/л. Концентрація пепсину в стимульований період секреції: за Лепорським – 0,2-0,45 г/л, при субмаксимальній стимуляції гістаміном – 0,5-0,65 г/л, при максимальній стимуляції гістаміном – 0,5-0,75 г/л.