3. Методи отримання шлункового соку. Поняття про базальну та стимульовану секрецію

Зараз відомі різні способи дослідження секреторної функції шлунка, які можна розділити на дві групи: зондові і беззондові.

Зондові методи:

а) одномоментний метод – отримання шлункового соку за допомогою товстого зонда;

б) фракційний метод – отримання шлункового соку за допомогою тонкого зонда;

в) рН – метричний метод – електрометричне визначення концентрації Н⁺- йонів в шлунку за допомогою зонда особливої конструкції.

Дослідження за допомогою зондування є основними методами вивчення шлункової секреції, так як при цьому можна отримати достовірну інформацію про діяльність слизової оболонки шлунка.

При одномоментному зондуванні отримують одну порцію шлункового соку. Цей метод не дозволяє отримати істину картину шлункової секреції в динаміці.

Нині широко використовується фракційний метод дослідження функціонального стану шлунка, при цьому отримують більш повні і точні дані про секреторну, евакуаторну, кислотоутворюючу функції шлунка в різні періоди секреторної діяльності: базальну і стимульовану.

Базальною називають секрецію голодного шлунка. При цьому шлунковий сік виділяється у відповідь на подразнення слизової оболонки шлунка зондом (механічний подразник).

Стимульованою називають секрецію, яка виникає у відповідь на введення подразника (стимулятора секреції).

Об’єм вмісту шлунка, одержаний за годину, називають годинним напруженням секреції. Визначають годинне напруження базальної і стимульованої секреції.

Для дослідження стимульованої секреції застосовують ентеральні (пробні сніданки) і парентеральні подразники, як збудники шлункової секреції. До групи ентеральних подразників, що вводяться в шлунок через зонд, належать пробні сніданки (м’ясний бульон, капустяний сніданок, хлібний сніданок, алкогольний сніданок та інші).

Із багатьох пробних сніданків найчастіше використовують капустяний сніданок за Лепорським, тому що він:

а) має виражену сокогінну дію;

б) фізіологічний (на відміну від алкогольного);

в) дешевий (на відміну від бульйонного).

Але ентеральні подразники мають і деякі недоліки: непостійний хімічний склад, що може впливати на характер секреції; а також те, що при зондуванні вони змішуються зі шлунковим соком.

До групи парентеральних подразників, які вводять підшкірно або внутрішньовенно, належать гістамін, пентагастрин, гастрин та інсулін.Парентеральні подразники мають кілька переваг порівняно з ентеральними:

• склад їх постійний, вони виявляють сильний секреторний ефект;

• не змішуються зі шлунковим соком під час зондування, що дає змогу одержати його без домішок.

До недоліків належить:

• низька фізіологічність препаратів;

• можливість виникнення побічних явищ: судинних реакцій на гістамін, гіпоглікемічних станів на інсулін.

4. Фізико – хімічні властивості шлункового соку

Всі порції шлункового соку підлягають макроскопічному та хімічному дослідженню. За допомогою макроскопічного (фізичного) дослідження визначають кількість отриманого шлункового соку в різні фази секреції, його колір, запах, наявність слизу та домішок.

Кількість шлункового соку в порції натще в здорових людей не перевищує 50 мл. В нормі годинне напруження базальної секреції – 50- 100 мл і годинне напруження стимульованої секреції – 60-110 мл, а стимульованої гістаміном – до 150 мл.

За об'ємом (кількістю) шлункового соку можна оцінити секреторну й евакуаторну фукції шлунка. У разі значного збільшення кількості порції натще в першу чергу слід думати про порушення евакуаторної функції шлунка. Підтверджує це припущення виявлення в порції натще залишків їжі, сарцин або паличок молочнокислого бродіння, молочної кислоти, що свідчить про застійні явища в шлунку, стеноз (звуження) пілоричної частини шлунка, атонію шлунка.

Колір. В нормі шлунковий сік безбарвний або сіруватий. Через домішки жовчі стає жовтим, або зеленим; змінюється колір шлункового соку і в разі наявності в ньому крові. Під впливом соляної кислоти гемоглобін крові перетворюється на солянокислий гематин, що надає шлунковому соку бурого, коричневого або чорного кольору. Якщо в шлунковому соку відсутня соляна кислота, домішки крові надають йому червоного забарвлення.

Запах. У нормі шлунковий сік запаху майже не має або має кислуватий запах. Якщо в ньому відсутня хлоридна кислота, він набуває своєрідного запаху масляної, молочної або оцтової кислот. Якщо в шлунку розвиваються гнильні процеси внаслідок гниття білка їжі або розпаду ракової пухлини шлунковий сік набуває гнильного запаху.

Слиз. У шлунковому соку може бути слиз, що потрапив туди з носоглотки. Він містить повітря, тому плаває на поверхні шлункового соку у вигляді грубих пластівців і клаптів. Якщо ж слиз змішаний з харчовими масами, в'язкий і тягучий, складно відділяється, то це свідчить про запальний процес у шлунку (наприклад, гастрит) і про застійні явища.

Іноді слиз буває в шлунковому соку в разі ахілії (відсутність пепсину та хлоридної кислоти). Пінистий слиз свідчить про бродіння вмісту шлунку внаслідок застою.

Хімічне дослідження дає змогу оцінити кислотоутворювальну та секреторну функції шлунка. Винятково важливе клінічне значення має вивчення кислотоутворювальної функції шлунка, що складається з трьох етапів:

• визначення кислотності шлункового соку;

• визначення кислотної продукції (дебіт-година вільної хлоридної кислоти, ВАО, SАО і МАО);

• визначення дефіциту хлоридної кислоти.

Секреторна функція шлунка оцінюється в основному за даними протеолітичної активності шлункового соку.

Поняття кислотності шлункового соку, види кислотності, методи визначення.

Визначення кислотності шлункового соку дає змогу оцінити кислоутворювальну функцію шлунка й включає визначення загальної кислотності, рівня вільної та зв'язаної хлоридної кислоти, кислотного залишку. Визначення кислотності шлункового соку проводять титрометричним методом, принцип якого полягає в нейтралізації кислих компонентів шлункового вмісту лугом за наявності індикатора.

Загальна кислотність – це сума всіх кислих компонентів, що містяться в шлунковому соку: вільна хлоридна кислота, зв'язана хлоридна кислота і кислотний залишок.

Визначення загальної кислотності проводять за допомогою індикатора фенолфталеїну(у кислому середовищі безбарвний, а в лужному при рН 8,2-10,0 (8,5) набуває рожевого кольору) методом титрування 0,1 н розчином КОН.

Вільна хлоридна кислота – це та частина хлоридної кислоти, що міститься в шлунковому соку у вільному стані у вигляді дисоційованих іонів Н⁺і СІ^-.

Визначення вільної хлоридної кислоти проводять за допомогою індикатора диметиламідоазобензолу (за наявності вільної хлоридної кислоти він червоного кольору, а при нейтралізації хлоридної кислоти набуває оранжевого кольору) методом титрування 0,1 н розчином КОН.

Зв'язана хлоридна кислота – це та частина хлоридної кислоти, що міститься в шлунковому соку у вигляді недисоційованих молекул, будучи зв'язаною з білком – гастромукопротеїдом.

Визначення зв'язаної хлоридної кислоти проводять за допомогою індикатораалізарінсульфонату натрію (у кислому середовищі він має жовтий колір, а при нейтралізації всіх кислих компонентів за винятком зв'язаної хлоридної кислоти стає фіолетовим) титруванням 0,1 н розчином КОН.

Кислотний залишок складається з органічних кислот (масляної, молочної, оцтової) та кислих фосфатів.

На практиці визначення загальної кислотності, вільної та зв'язаної хлоридної кислоти титрометричним методом проводять в двох порціях шлункового вмісту з трьома індикаторами – методом Тепфера або в одній порції з двома індикаторами – за методом Міхаеліса.

Показники кислотності в нормі залежать від фази секреції (натще, базальна секреція, стимульована секреція) і методу стимуляції шлункової секреції.

Натще: загальна кислотність – до 40 ммоль/л, вільна хлоридна кислота – до 20 ммоль/л.

У базальний період секреції: загальна кислотність – 40-60 ммоль/л, вільна хлоридна кислота – 20-40 ммоль/л.

У стимульований період секреції:

• після стимуляції капустяним відваром (за Лепорським) загальна кислотність – 40-60 ммоль/л, вільна хлоридна кислота – 20-40 ммоль/л;

• після стимуляції субмаксимальною дозою гістаміна загальна кислотність – 80-100 ммоль/л, вільна хлоридна кислота – 65-85 ммоль/л;

• після стимуляції максимальною дозою гістаміну загальна кислотність – 100-120 ммоль/л, вільна хлоридна кислота – 90-110 ммоль/л.