- •Лекція 1
- •1.1 Історія західних віровизнань як дисципліна.
- •1.2 Зміст курсу і мета вивчення історії західних віровизнань та коротка характеристика західного християнства.
- •1.3 Ставлення Православної Церкви до інославних конфесій.
- •1.4 Три чини прийняття інославних.
- •Запитання до теми:
- •Список літератури до теми:
- •Лекція 2
- •2.1 Основні догматичні й обрядові відмінності римо-католицького віровчення
- •2.2 І Ватіканський собор. Догмат Римо-католицької Церкви про примат влади Римського Єпископа.
- •Запитання до теми:
- •Список літератури до теми:
- •Лекція 3
- •3.1 Вчення Святого Письма, історичні аргументи про примат влади римського Єпископа і їх спростування Православною Церквою
- •3.2 Ставлення апостола Петра до інших апостолів.
- •4.1 Роль Римського Єпископа і римської кафедри у давній Церкві в і–ііі ст.Єп. Віктор та Єп. Стефан – основні провідники. Ідеї примату Римського Єпископа.
- •4.2 Причини, які сприяли в цей час виникненню вчення про зверхність римського Єпископа над Церквою.
- •5.1 Римська кафедра в іv–V ст. Пояснення Римо-католицькими богословами змісту 6-го правила і Вселенського собору та 3, 4, 5 правил Сардикійського Собору в контексті вчення про примат папи.
- •Запитання до теми:
- •Список літератури до теми:
- •Лекція 6
- •6.1 Світська влада папи. Лжеісідорові декреталії – зміст, причина та історія
- •6.2 Відмінність у розумінні вчення про Церкву православ’ям та католицизмом.
- •7.1 Помісні Церкви Західної імперії до х ст. Зазіхання римських єпископів на примат влади в епоху Вселенських соборІв. Ііі і іv ВселенськІ собори. Формули папи Гормізди.
- •8.1 Розділення Римської імперії на Західну і Східну держави.Політичне становище Західної держави в ііі–vііі ст. Зазіхання пап на світську владу.
- •Запитання до теми:
- •Список літератури до теми:
- •Лекція 9
- •9.1 Розкол між східними і західними церквами. Патріарх Фотій. Папи Миколай і і Андріан іі. Великий Софійський Собор. Осудження “filioque”. Папа Іоанн vііі та інші папи.
- •9.2 Константинопольський Свято-Софійський собор 879 року.
- •9.3 Після Свято-Софійського собору.
- •Запитання до теми:
- •Завдання до теми:
- •Список літератури до теми:
- •Лекція 11
- •11.2 Римо-католицька Церква як абсолютна монархія.
- •Запитання до теми:
- •Завдання до теми:
- •Список літератури до теми:
- •Лекція 12
- •12.1 Римо-католицьке вчення про походження Святого Духа від отця і Сина (“філіокве”).
- •12.2 Догматична сутність учення про “філіокве”.
- •12.3 Римо-католицьке вчення про чистилище.
- •Запитання до теми:
- •Список літератури до теми:
- •Лекція 14
- •14.1 Папство в хііі ст. Папа Інокентій ііі. Чернечі ордени: Домініканський, Францисканський. Іv-й Латеранський собор – формування латинського вчення про Євхаристію. Інквізиція.
- •Завдання до теми:
- •Список літератури до теми:
- •Лекція 16
- •16.1 Гуситський рух. Константський собор – його рішення та історичне значення для римо-католицькоЇ Церкви.Папа Мартін V.
- •Запитання до теми:
- •Список літератури до теми:
- •Лекція 17
- •Запитання до теми:
- •Список літератури до теми:
- •Лекція 18
- •18.1 Папство в епоху гуманізму.
- •Запитання до теми:
- •Список літератури до теми:
- •Лекція 19
- •19.1 Ігнатій Лойола і його роль у формуванні “Ордена Ісуса”. Тридентський собор. Папа Павло іv та Індекс заборонених книг.
- •Запитання до теми:
- •Список літератури до теми:
- •Лекція 20
- •20.1 Папи і Папство. Папа Пій іх. Маріологічні догмати римо-католицької церкви.
- •Запитання до теми:
- •Список літератури до теми:
- •Лекція 21
- •21.1 Сучасне становище і структура римо-католицької церкви.
- •21.2 Кардинали, їхня колегія та чини.
- •21.3 Папські Ради.
Запитання до теми:
Якими були рішення Базельського Собору?
Навколо яких питань точилися суперечки на Ферраро-Флорентійському Соборі ?
Чим вони закінчилися? Чи було досягнуто згоди у питанні про сходження Святого Духа?
Список літератури до теми:
Д.П. Огицкий. Православне и западное християнство.
Н.А. Арсеньев.Православная Церков и западное християнство.
А. Міллер. Історія християнської Церкви.
Лекція 18
18.1 Папство в епоху гуманізму.
Папа Миколай V, Пій ІІ, Каліст ІІІ та інші. Характеристика пап епохи гуманізму. Інокентій VІІІ і булла “Summus desiderantes” (1484 р.). Епоха гуманізму – відродження поганських культів і мистецтва.
Наступником Євгенія V став папа Миколай V (1447-1455). Свій понтифікат він почав у кращих обставинах, аніж його попередник. Досить скоро Миколай V досяг домовленості з імператором і уклав з ним у Відні союз. Миколай V був скромною людиною, без великих амбіцій, справжнім гуманістом. Його великою заслугою було створення Ватіканської бібліотеки. У політиці папа Миколай V також намагався зміцнити єдність Церкви. Уклавши угоди в Аскафенберзі з князями, він цим самим остаточно ліквідував Базельський собор, учасники якого змушені були перебратися в Лозанну до антипапи. Останній, однак, зрікся папського достоїнства і учасники Собору вибрали законного Миколая V, який відмовився від репресивних заходів щодо своїх противників і навіть призначив Фелікса V кардиналом. Спроби ж папи після падіння Константинополя організувати хрестовий похід не знайшли підтримки з боку західних королівських дворів. Християнська солідарність існувала у той час вже тільки на словах.
Каліст ІІІ (1455-1458) – іспанець за походженням, присвятив усі свої сили, щоб зупинити наступ турецьких військ (1456 р.). На честь перемоги над турками папа встановив свято Преображення Господнього. Він впровадив також у храмах щодня опівдні церковний дзвін (який називався “турецьким”) на честь ангела Господнього. За правління Каліста повернулися часи необмеженого непотизму, роздачі церковних і кардинальських посад також родичам та прибічникам сім’ї Борджа.
Пій ІІ (1458-1464), наступник Калікста ІІІ, був гуманістом та романтиком і взагалі людиною різнобічних інтересів. В міжнародній політиці Пій ІІ домігся певних успіхів. Він переконав короля Людовіка ХІ скасувати Бурзький “Монарший указ”, який був майже розкольницьким. Він підкорив небезпечного тирана Риміни Сигізмунда Малатеста, добився акту послуху від богемського короля Георгія Под’єбарда, який симпатизував гуситам. Однак йому не вдалося досягти головної мети, яку він поставив перед собою і папством – створення європейської коаліції проти турків, які, незважаючи на поразку під Бєлградом, окупували Сербію, Боснію та Епір. І коли він особисто очолив хрестовий похід, за ним пішло дуже мало охочих. Сам хрестовий похід так і не відбувся, оскільки папа помер 12 серпня 1461 р. Його наступник – Павло ІІ (1464-1471) увіковічив своє ім’я побудовою чудового палацу у Римі, який і досі носить назву Венеціанського Палацу.
Німецькі історики часто дорікали Інокентію VІІІ за його буллу проти відьм “Summus desiderantes”, випущену ним у 1484 р. Булла, адресована інквізиторам єпархії Констанци, проголошувала, що питання, пов’язані з відьмами та магією, знаходяться в компетенції трибунала Інквизиції. Два інквизитори Констанци, Генріх Інстіторис і Яків Шпренгер, опублікували в зв’язку з цією буллою так званий опус під заголовком “Молот відьом”, який вийшов уперше в 1487 р. і згодом багато разів перевидавався. Це поклало початок у Німеччині сумно відомому “полюванню на відьом”. Було б не справедливо вважати відповідальним за це тільки Інокентія VІІІ, який міг не передбачити таких наслідків булли. Ані в Римі, ані в Італії ніколи – ні в той час, ні пізніше – не було процесів супроти відьом. Не через цю буллу, а через слабохарактерність і зв’язані з нею наслідки Інокентій увійшов до числа пап, які заганьбили престол св. Петра. Провина, звичайною мірою лягає на кардинала, Джуліано делла Ровера, відповідального за те, що він зробив папою в особистих інтересах людину дуже посередню, якого усі роки понтифікату тримав у своїх руках.
Після Сикста ІV (1471-1484) папою став Інокентій VІІІ (1484-1492). Але й він не зумів уникнути бурхливих подій і примх італійської політики. Він був утягнутий у війну, названу “Баронською”, у бунт неаполітанських грандів проти короля Франції, що викликало з боку останнього супротив. Навіть більше, син Ферранто Альфонс Калабрійський, у 1483 р. взяв в облогу Рим.
Після Олександра VІ (1492 – 1503 р.р.) папою став Юлій ІІ (1503 – 1513 р.р.). посівши папський престол він одразу ж видав буллу, в якій за максимальною суворістю заборонялися усі махінації і підкупи при виборі папи. Він енергійно взявся за зміцнення впливу своєї сім’ї у папській державі. Кардиналам – виборщикам він уявлявся як поборник миру і незалежності папства. Він звелів карбувати власну срібну монету, вів продуману і стриману фінансову політику. Крім того, його понтифікат був безперервною низкою військових походів, в яких папа особисто брав участь, б’ючись неодноразово у перших шеренгах своєї армії. Головними противниками Юлія були Венеція і Франція. В результаті воєн, які вів Юлій, територія Папської держави розширилась. Для захисту кордонів та привілеїв Папської держави Юлій ІІ створив швейцарську гвардію, яка складалася з добровольців, мешканців Швейцарії. Папа зібрав Комбрійський союз, в якому з ним об’єдналися проти Венеції імператор Франції та Іспанії. Союзне військо перемогло венеціанців у битві біля Анйєделло. Але згодом папа змінив свої наміри, уклав сепаратний мир з Венецією і виступив проти Франції. Франція прийняла виклик, і папа організував нову воєнну компанію та особисто брав участь в облозі фортеці Мірандока. Але все таки ніщо не завадило французам захопити Болонію, Людовік ХІІ вирішив завдати папі удар і в духовній області. Він зібрав церковний Собор у Пізі, щоб викликати розкол. Юлій ІІ і тут діяв миттєво. Він усунув і відлучив від Церкви двох кардиналів, які перейшли на бік Пізи, потім сам зібрав Собор у Римі. Хоча в ньому брало участь небагато прелатів, не було прийнято якихось важливих декретів, цей Собор став вважатися Вселенським і отримав назву V Латеранського Собору. Була досягнута мета, яка полягала в тому, щоб завадити початку розколу. Церковний Собор у Пізі закінчився нічим.
У військовій політиці Юлій ІІ тежбув непереможним. Після кількох невдач французи змушені були залишити усю Верхню Італію. Вся Церковна держава знову була приведена в порядок.