4. Основні принципи вітчизняного радіомовлення 60-90 рр. Хх ст.

Вирішальну роль у розвитку нових особливостей програмування радіо відіграло ТБ. Насамперед, змінилася сітка радіомовлення з урахуванням переходу великої частини аудиторії радіо до активного перегляду телебачення. Також радіопрограми намагаються використовувати найсильніші сторони радіомовлення – оперативність, збільшення музичних потоків, підвищення емоційності.

На думку В. Смирнова, в цей час (на початку 60-х), такі реформи вітчизняного радіо викликані досвідом зарубіжних мовників, які перейшли на блокове мовлення з урахуванням більш чіткої адресної спрямованості програм і орієнтувалися на трансляцію більш вагомих програм уранці та ввечері [10, 46].

Саме в цей період формується таке уявлення про поняття «радіопрограма», яке В. Смирнов формулює так: «Радіопрограма – складне структурне утворення різноманітних мовленнєвих і музичних потоків, які складають певну звукову цілісність, обумовлену специфікою радіокомунікаційного каналу, завданнями мовлення та способами спілкування з аудиторією» [10, 47].

Серед основних характерних рис радіопрограм 50-90 рр. ХХ ст. дослідники відзначають:

1. Диференціація програм;

2. Збільшення інформаційних випусків;

3. Розширення діапазону культурологічно-освітніх програм;

4. Зростання кількості програм журнального типу;

5. Збільшення документально-художніх програм (нарисів, радіокомпозицій);

6. Підсилення авторського начала в публіцистиці.

Але, як підкреслює В. Смирнов, основна тенденція в програмуванні радіо наприкінці 80 – на початку 90-х рр. – «дрейф» мовлення до демократизації не стільки в змісті програм, скільки в стосунках із аудиторією [10, 48].

В цілому основні принципи програмування вітчизняного радіомовлення в цей період можна поділити на три великі групи:

1. Змістові:

- відображення панорами поточних подій, показ життя в його складності, розмаїтті та повноті, що вплинуло на розмаїття тем і проблем в ефірі;

- подача фактів, подій, явищ у різних жанрових контекстах;

- поєднання центрального та місцевого мовлення;

- врахування інтересів різних груп слухачів;

- сполучення різних видів мовлення (інформаційне, пропагандистське, дитяче, літературне, музичне тощо) та вузькоспрямованих передач.

2. Часові:

- врахування часу виходу конкретних передач в ефір і бюджету часу аудиторії;

- врахування буднів, вихідних і святкових днів.

3. Структурні:

- значення внутрішьопрограмного та міжпрограмного планування (контрпрограмування);

- сполучення різних форм – випуски новин, рубрики, цикли, журнали тощо;

- врахування мовленнєвої структури передач (монологи, діалоги, музика);

- збалансованість усіх потоків мовлення [10, 49].

5. Основні типи програм українського молодіжного радіо як прообразу форматного радіомовлення

(самостійне вивчення за підручником О. Гояна «Основи радіожурналістики та радіоменеджменту»)