1. Радіогазета

Саме з 1924-1925 рр., коли регулярне радіомовлення набуває масового характеру, в Радянському Союзі зростає потреба влади в його політизації, у створенні нових форм звернення до радіоаудиторії. 1925 р. Більшовицька партія прийняла постанову про створення Радіокомісії ЦК, яка мала організовувати та контролювати радіоагітацію, керувати діяльністю таких товариств, як «Радіопередача», «Товариство друзів радіо» [7, 62.]. Такою коньюнктурною формою агітаційного радіомовлення стала радіогазета. На думку В. Смирнова, формою злиття різного (за темами, характером, структурою) матеріалів стала радіогазета – найкращий засіб пропаганди та розв’язання структурних програмних проблем [10, 18].

Варто розглянути особливості монтажу перших радіогазет:

1. використовуються ліди – стислі, яскраві, такі, що дають слухачеві чітке уявлення про характер матеріалів і налаштовують аудиторію на відповідне сприйняття;

2. радіогазети верстали за допомогою комплексного методу (методу сполучення на одному тематичному стрижні [10, 20]), тобто програма монтувалася з різних блоків і матеріалів (за жанрами та формами), почерговість розташування яких залежала від актуальності монотематичної інформації. Наприклад, спочатку – передовиця, потім – блок інформації, а вже згодом – фейлетон. Комплексний метод сприяв ефективному розв’язанню політичних, культурологічно-просвітницьких завдань, художньому вихованню мас;

3. відсутність ведучого. Диктори звертались у безособовій формі («Всім! Всім Всім», «Увага!»);

4. диференціювала передачі за адресністю звернення (радіогазета для робітників, для селян тощо). Першою такою радіогазетою стала «Крестьянская газета», яка почала виходити на радіо в Москві з 1926 р. [7, 66]. А «Робітнича газета вийшла в ефір на місяць пізніше. Перша українська радіогазета «Пролетар» вийшла в ефір у грудні 1926 р. у Харкові. Вона тривала 22 хвилини та дублювала однойменне друковане видання До кінця року вийшло 4 випуски радіогазети для робітників. І. Мащенко вважає, що саме з «Пролетаря» розпочалося регулярне політичне мовлення в Україні [7, 68]. Вже 1927 р. радіогазета «Пролетар» відокремилася від друкованого видання. Під назвою «Пролетаря» почали виходити спеціалізовані радіогазети для селян, молоді, військових тощо [7, 71];

5. радіогазета прагнула підкорити літературний матеріал усному викладу, надавала йому рис розмовності. Саме з 1925 р. з’являються перші поради з приводу особливостей слухового сприйняття інформації. Вважали, через те, що радіогазету слухатимуть, а не читатимуть, то в неї більше шансів стати нудною. Тому слід суворо відбирати та максимально скорочувати матеріал. При цьому форма матеріалу має бути доступною для масової аудиторії [10].

Радіогазета стала найбільш поширеною формою мовлення на вітчизняному радіо аж до 30-х рр. ХХ ст.

Якщо порівняти розвиток регулярного та масового радіомовлення в Україні та за кордоном, то постанемо перед фактом, що на початку 30-х рр. справжні, природні інтереси вітчизняної аудиторії починають відігравати все меншу роль у програмуванні радіо. Натомість у США й Європі орієнтація на потреби слухачів була першочерговим завданням програмінгу, тому що безпосередньо пов’язувалася з економічною рентабельністю радіокомпанії. Так, у 20 рр. у США перші радіопередачі рекламували приймачі з метою роширити аудиторію радіомовлення максимально. А від 1926 р. за наказом уряду США на фермах установили 400 тис. радіоприймачів для систематичного одержання фермерами оперативної інформації про погоду, новини агровиробництва [10]. Варто нагадати, що перша радіореклама в світовій історії пролунала в ефірі Нью-Йоркської радіостанції WEAF 1921 року. Інформація про продаж квартир транслювалася протягом 10 хвилин і принесла станції 50 $. Вечірній повтор реклами був дорожчим – станція заробила 250 $[7, 51].

Програми західноєвропейських радіокомпаній будувалися на чергуванні музичних, розважальних, текстових передач із переважанням музичного потоку. Так, у Польщі, де регулярне й масове радіомовлення розпочалося від 1926 р., шаленою популярністю користувалися драматичні постановки, в Парижі вперше почали готувати огляди преси, в Німеччині – огляди іноземної преси. У Кьоніґсберзі (теперішній Каленінград (Росія) вели передачі «шахи по радіо», а в Великобританії монтували релігійні проповіді з фокстротами [10].

В цілому кінець 20-х рр. ХХ ст., а саме 1928 р. вважають «поворотним» у розвитку програмування радіомовлення. Тоді в світі налічувалося 242 спеціалізовані журнали, присвячені радіомовленню [10, 27]. Саме в цей період редакції питомої більшості станцій у різних країнах розуміють необхідність системного підходу до інформування аудиторії, задоволення її потреб і мотивів різнотематичними, різножанровими програмами. Саме в цей період в Радянському Союзі ввели типову тижневу сітку мовлення, у якій позначалися тема програми, її тип, напрям і об’єм мовлення з урахуванням соціально-демографічних характеристик аудиторії. Зрозуміло, що сітка мовлення не могла існувати без урахування оцінок і думок слухачів. Так, в Україні 1926 р. при товаристві «Радіопередача» створили Радіораду з представників організацій і громадськості, які висловлювалися щодо змісту радіопрограм. Одним із важливих рішень Ради було таке – всі радіопередачі мають звучати українською мовою [7, 67]. 1929 р. на підставі думок аудиторії починають складати літні, зимові сітки мовлення, отже, вважає В. Смирнов, програмування стає довготривалим [10]. Та попри програмування з огляду на слухачів, урахування смаків аудиторії було формальним. Так, 1928 р. у Харкові відбувся перший з’їзд радіотовариства України, на якому слухали справу «радіозайців» («радіодезертирів»), кількість яких зростала. Вони відмовлялися сплачувати абонентський збір і не реєструвалися, як вважає І. Мащенко, через небажання слухати нудні програми (на кшталт двогодинної лекції полтавського радіо про доїння корів) [7, 77].