3.1. Програмування вітчизняного радіомовлення під час іі Світової війни та в повоєння

Ще від 1939 року, коли під фашистською окупацією опинилися Луцьк, Львів, Тернопіль, що належали Польщі, українське радіо брало участь у «визвольному поході» Червоної Армії в Західну Україну. Була сформована спецбригада «Останніх вістей» (Ф. Венгеров, О. Моложанов та ін.), яка мала радіопересувну студію та готувала матеріали для УР. Окрім цього бригада виконувала організаційно-пропагандистську роботу. Так, за словами І. Мащенка, у визволеному Тернополі було організовано прослуховування програм українського радіо. Бригада провела радіопереклик Львів-Київ. Усього зі Львова було зроблено 10 спецвипусків [7, 116].

Протягом року зростало військово-політичне напруження в світі, що не могло не позначитися на програмах УР. До Дня Військово-Морського Флоту було підготовлено ряд програм з бойових кораблів Чорноморського флоту. У День авіації – репортаж про повітряний парад на Київському аеродромі. Спецвипуск завершився виступом В. Сосюри з віршем «Орлам», присвяченим льотчикам. Наприкінці року було створено перший український радіофільм «Танкісти» - репортаж з бронетанкового з’єднання [7, 117].

Серед технічних новацій у сфері вітчизняного радіомовлення варто назвати обговорення ідеї багатопрограмного радіо у дротовій мережі 1940 р. За кордоном така форма поширення передач розроблена була раніше. Так, 1939 р. у Швейцарії запровадили 5-програмне мовлення, в Німеччині – 3-програмен, у Великобританії – 6-програмне. Практика запровадження 3-програмного радіомовлення в СРСР припадає на 60-ті рр. ХХ ст. [7, 119].

Під час ВВВ відбуваються зміни в специфіці створення програм, у змісті й тональності окремих жанрів і форм мовлення. Левова частка змін була пов’язана з організацією Радянського інформаційного бюро, яке готувало повідомлення для преси та радіо про хроніку бойових дій тощо. Серед нових програм вітчизняного радіо слід назвати: «Слухай, фронт!» - регулярна передача, складена зі статей, нарисів, заміток власкорів, виступів перед мікрофонів солдатів, листів із тилу на фронт; інформаційну програму «В останню годину». В цілому, матеріали Радінформбюро стали основним джерелом щоденних випусків «Останніх вістей» [7, 124].

На місце частково розформованих радіостанцій у столиці й обласних центрах України приходять радіоредакції, що існували при фронтах. 1941 р. у Броварах під Києвом розпочала мовлення радіоредакція Південно-Західного фронту. Радіо мало позивні «Говорить Південно-Західний фронт». Дикторами фронтового радіо були журналісти С. Марченков і Олена Смолич-Белза. Вони, як зазначає І. Мащенко, читали замальовки, оперативні кореспонденції з передової. Упередачах виступали й письменники, які щойно повернулися з вогневих позицій (І. Ле, Л. Первомайський, О. Довженко, А. Малишко та ін.). По радіо передавали концерти. Мовлення цієї фронтової радіоредакції велося укр., рос., а згодом пол., нім. та рум. мовами (передачі двох останніх були спрямовані на солдатів ворога). Частина передач радіо записувалася Москвою та передавалася Всесоюзним радіо. Останні передачі цієї фронтової радіостанції пролунали під час наступу рад. військ під Сталінградом. Далі пересувна радіостанція перейшла у підпорядкування Уряду України, одержавши назву «Дніпро» (1 травня 1943 р.), і взяла курс на Захід [7, 126].

З листопада 1941 р. у Москві розпочинають мовлення радіостанції «Радянська Україна» (1941-1944 рр.), «Партизанка», а в Саратові, куди переїхав Укррадіокомітет – радіостанція ім. Т. Шнвченка. Вефірі першої – щоденна радіогазета (останні повідомлення Радінформбюро, діючої армії, партизанського руху тощо), радіожурнал «Сатиричний залп» (твори П. Панча, Д. Білоуса, Остапа Вишні). Повідомлення «Партизанки» (випусковий редактор – Микола Скачко, в майбутньому – голова Укррадіо і ТБ) призначалися до запису за лінією фронту та подальшого розмноження у партизанських листівках і газетах [7, 131-132]. Радіостанція ім. Т. Шевченка інформувала населення України про події на фронтах, у країні та за кордоном, готувала спецвипуски для партизан і підпільників, передавала матеріали для українців, евакуйованих до Середньої Азії та Поволжя. Майже щодня транслвалися літературні та музичні твори. Був сатиричний журнал «Червоний перець по радіо» [7, 134-137].

З’являється нова документальна форма передач – використання реальних і стилізованих листів із фронту з радіовиступами поетів, прозаїків і публіцистів [10, 40]. Такі програми Всесоюзне радіо назвало «Листи з фронту» та «Листи на фронт». Це був своєрідний радіоміст. За час війни радіокомітет одержав 2 млн. листів, зазначає І. Мащенко [7, 125]. Та найпопулярнішою програмою все одно залишаються «Останні вісті», які передавали оперативну інформацію в екстремальних ситуаціях.

Аудиторія в цей період змінюється якісно. Вона стає монолітною – той стан, коли, на думку В. Смирнова, «все стосується всіх». Це не могло не вплинути на вироблення характерної риси програмування того часу – поєднання найрізноманітнітніших програм (інформаційних, документально-художніх, літературних, музичних), звернених до найширшої аудиторії. До того ж, усі передачі, попри переважання того чи іншого програмного плану в них, були пронизані патріотизмом [10].

У повоєнні роки, за словами В. Смирнова, розширюється діапазон тематичного, вікового мовлення, спрямованого на більш широке охоплення життя [10, 40]. Однією з найкращих форм радіомовлення, яка тонко передавала нові настрої в суспільстві, була програма журнального типу – радіожурнал (1946 р.). Радіожурнал поєднував документальні записи та розповіді кореспондентів. Кожний конкретний матеріал висвітлював певну грань життя. Журналісти використовували «чинник руху, простору», який надавав об’єму зображеним подіям, забезпечував їх гармонійний взаємозв’язок, передавав колорист місцевості, національні особливості.

Серед форм мовлення, популярних у той період, варто назвати радіоклуб. Його головною відмінністю від програм журнального типу була не тематична чи вікова спрямованість, а врахування інтересів груп слухачів, які збираються разом для обговорення тих або інших проблем. Тобто, робить висновок В. Смирнов, з’являються документальні та художні програми, які виконували пізнавальні та прсвітницькі (освітні) функції [10, 41].

Особливим здобутком УР в повоєнні роки І. Мащенко вважає українське радіоіномовлення, розпочате в листопаді 1950 р. До 1977 р. передачі тривали 7 годин на добу. Велися укр., англ., нім., рум. та ін. мовами. На початку 60-х рр. СРСР вів передачі на зарубіжжя 75 мовами, а «Голос Америки» - 32 [7, 177].

13 квітня 1958 р. ввели нову сітку мовлення. Перша та Друга програми включали всі види мовлення. По Третій передавали вистави драматичних театрів, концерти. Програм короткохвильового мовлення складалася з музичних програм. Першу програму постійно транслювали всі радіостанції в Україні, постійно [7, 201].