2. Формально-змістові особливості та функціональна палітра вітчизняного радіомовлення 30-50 рр. Хх ст.

У період активізації впливу сталінського режиму на всі сфери соціокультурної дійсності країни радіомовлення стає максимально ідеологізованим. Вплив ідеології позначається на:

1) функціонуванні форм і жанрів радіомовлення;

2) особливості використання виражальних засобів;

3) стилістиці та тональності текстів;

4) методах впливу на аудиторію та способах звернення до неї [10].

Різноманітні програми вітчизняного радіомовлення в цей період виконували агітаційно-пропагандистські функції – оспівували радянський спосіб життя, ідеали соціалізму, виховання «нової людини». Ці функції найкраще реалізовувалися завдяки:

1. специфічному відбору матеріалу, не лише документального, а й лексичного;

2. манері студійної роботи [10].

Власне, в цей період ЗМІ називаються ЗМІП – засобами масової інформації та пропаганди.

Радіомовлення 30 рр. насичувало масове сприйняття інформації міфами та стереотипами. Цьому сприяли особливості програмування радіо. Серед них варто відзначити:

1. Особливі прийоми монтажу документального матеріалу та публіцистики («консервація матеріалу» сприяла маніпуляцією свідомістю аудиторії);

2. Сполучення різних програмних планів;

3. Структурований вплив на аудиторію для сприйняття нею матеріалу під певним знаком і з певним ставленням до нього [10, 38].

Таким чином, як зазначає В. Смирнов, на той час вже сформувалося покоління радіослухачів, оброблене всіма пропагандистськими засобами.

У вересні 1932 р. було ліквідовано таку форму мовленя як радіогазета, «як застарілу й неефективну» [7, 91]. Саме в цей час розпочала роботу редакція центральної радіоінформації (Москва), яка незабаром одержала назву «Останні вісті». Щодня готувалися 4 випуски: ранковий (7:30-7:45 – огляд центральних газет, денний (12: 00 12:15) – інформація ТАРС і власних кореспондентів, вечірній (18:00-18:15) і нічний (23:00-23:30) – підсумок дня. [7, 91]. У цей же період мовлення Харківської радіостанції в Москві назвали «шкідливим» через довжелезні лекції. Які були нудними та малоцікавими для слухачів, а також через сухі звіти. Голова Всесоюзного радіокомітету Ф. Кон вважав, що «українське мовлення ще не звільнилося з-під вантажу відомчої нудьги» [7, 91]. Тому, зокрема на українському радіо здійснюють спроби урізноманітнити подачу інформації. Так, 1933 р. Харківське радіо здійснило постановку однієї з преших оригінальних радіоп’єс «Юбер аллес» («Понад усе») [7, 93].

Особливості пропагандистського впливу радіо на масову свідомість краще за все дослідити на прикладі монтажу інформаційної програми «Останні вісті» (1937 р.):

• спочатку подавали короткий звіт із мітингів трудящих, які «таврували» «ворогів народу»;

• повідомлення тематично будувалися на контрасті – після промов «засудження» йшли відгуки на підтримку «справедливого гніву», які підсилювали негативний ворожий настрій;

• наприкінці випуску подавали інфоррмацію про трудові досягнення радянських людейу піднесеній урочистій тональності [10, 39].

Варто також звернути увагу на те, що потрібні для влади настрій і ставлення аудиторії до інформації досягався не лише завдяки спеціалному лексичному матеріалу, який використовували диктори, а й об’єму звучання. Так, негативна інформація в різному звуковому обрамленні звучала 2-3 хв., а позитивна – 10-12 хв.[10, 39].

1933 року Укррадіокомітет реорганізовує республіканське радіо. Замість редакцій радіогазет створюють громадсько-політичний відділ (редакція «Останніх вістей», сектор актуальних передач, сектор виступів і доповідей). Започаткували редакції літературних, музичних передач, мовлення для дітей. Розбудовується робота обласних радіокомітетів [7, 94].

У цей же час влада СРСР визнала стан радіосправи в країні незадовільним. СРСР займав у світі лише 32 місце за поширеністю радіомовлення серед населення [7, 96].

1934 р. ознаменувався тим, що столицею України проголосили Київ. 24 червня на вул. Володимирській відбулися військовий парад і демонстрація трудящих, які радіо вперше транслювало з нової столиці [7, 96]. У цей час І. Шелудько спробував увести в радіосправу власне україномовну термінологію. Вона не прижилася через незвичність звучання іншомовних слів у перекладі: контакт – дотичка, мембрана – тремтівка, фільтр – цідило, шиепсель – притичка, екран – застувач тощо [7, 97].

Крім власне інформаційного мовлення вітчизняне радіо розвивало й інші способи та форми впливу на аудиторію. Так, 1935 р. Радіостанція ім. Комінтерну (Москва) та ін. радіостанції СРСР узяли участь у Всесвітньому радіоконцерті зі США, а Український радіокомітет став учасником у спільній журналістській акції «День світу», присвяченій подіям одного дня на планеті. До речі, 1960 р. ця акція повторилася – «День світу – 2» [7, 100].

У січні 1936 р. в ефірі українського радіо збільшується частка літературних програм. Це було пов’язано з відокремленням літературно-художнього сектору від музичного. Проводили конкурси на кращий радіотвір. Художні твори читали не лише артисти, а й відомі письменники – П. Тичина, П. Усенко, Л. Первомайський та ін. Спеціально готувалися радіовистави, радіофільми та радіокомпозиції. Музичне мовлення також збільшило об’єм звучання – 10 разів на місяць передавалися концерти на замовлення слухачів [7, 102].

1937 р. була створена нова сітка мовлення, яка регулювала інформаційне радіомовлення по всій країні. Зідно з нею частка інформаційних програм на місцях значно скоротилася. Республіканські й місцеві радіокомітети, зауважує І. Мащенко, були зобов’язані перш за все організовувати ретрансляцію на регіони найважливіших передач Усесоюзного радіо, а своє мовлення розміщувати в ефірних відрізках після московських передач [7, 105]. Таким чином, влада збільшили контроль над ідеологізацією масової свідомості в усій країні. Упродовж року українське радіо, вслід за Всесоюзним, організовуало радіосуди – багатогодинні трансляції з зал судових засідань [7, 107] зі справ «ворогів народу». В середині 1938 р. виникла «Справа Українського радіокомітету». Формальним приводом для неї стало те, що після трансляції з Москви вироку троцькістам-зінов’євцям в українському радіоефірі пролунала жалобна музика (мелодія «Смерть Озе» Е. Ґріґа до драми Г. Ібсена «Пер Гюнт») [7, 108].