Вступна лекція на тему:
„Особливості теорії програмування сучасного радіомовлення”
Поняття „радіопрограма” та основні підходи до його інтерпретації.
Особливості взаємозв’язку функціональності сучасного радіомовлення та багатопрограмності.
Становлення наукового вивчення особливостей програмування вітчизняного радіомовлення.
Література
Гоян О. Основи радіожурналістики і радіоменеджменту. – К., 2004.
Закон України „Про телебачення і радіомовлення”//http// www.nrada.gov.ua.
Квинси Маккой. Вещание без помех. – М., 2000.
Летунов Ю. Время. Люди. Микрофон. – М., 1974.
Лизанчук В. Радіожурналістика: засади функціонування. Підручник. – Львів, 2000.
Квинси Маккой. Вещание без помех. – М., 2000.
Майкл Си Кейт. Радиостанция. – М., 2001.
Миронченко В. Основи інформаційного радіомовлення. – К., 1996.
Основы радиожурналистики. Учебник / Под ред. А. Багирова, М. Ружниковой – М., 1989.
Радиожурналистика: Учебник / Под ред. А.А. Шереля. – М., 2002.
Радиотелевизионная журналистика в системе профессиональных координат / Под ред. Т.В. Васильевой, В.Г. Осинского, Г.Н. Петрова. –СПб., 2002. – Ч.1, 2.
Смирнов В. Формы вещания: Функции, типология, структура радиопрограмм: Учебное пособие для вузов. – М., 2002.
Ярошенко В. Информационные жанры журналистики. – М., 1976.
1.Поняття „радіопрограма” та основні підходи до його інтерпретації
На сьогодні поняття „радіопрограма” одне з найбільш цікавих для досліджень питання, про що свідчить безліч різноманітних науково-теоретичних і суто практичних підходів до його тлумачення. Попри це переважна більшість журналістів-практиків може одностайно стверджувати, остаточно розібратися й однозначно встановити, що являє собою ключове для діяльності сучасного радіомовлення явище – програма, достатньо складно.
Сучасна наукова та навчальна література з радіожурналістики оперує поняттям „програма” принаймні з трьома, якщо й не протилежними, то й не зовсім тотожними значеннями. Простежити схожість і відмінність спроб науковців інтерпретувати це поняття можна, згрупувавши найбільш аргументовані, обґрунтовані та доказові теорії. Варто насамперед визначити те тлумачення поняття „радіопрограма”, котре ми використовуватимемо як опорне для порівняльно-зіставного аналізу найбільш значущих інтерпретаційних концепцій.
Серед численних підходів до розкриття змісту поняття „радіопрограма” пропоную звернути увагу, передусім, на погляди Олеся Гояна, що детально викладені в його монографії „Основи радіожурналістики і радіоменеджменту”. Чому саме на концепції О.Гояна слід зосередитися? Річ у тому, що цей дослідник залучає до спроб простежити особливості розвитку українського радіомовлення важливий матеріал, присвячений практичній стороні радіожурналістики. Зокрема, наводить приклади трансформації багатожанрового, але, зазвичай, неоперативного програмного продукту радіомовлення до 90-х рр.. ХХ ст.. на багатопрограмне поліфункціональне сучасне радіо. При цьому, О.Гоян вказує не тільки на позитивні, але й визначає негативні складові цього процесу, фіксує певні втрати теперішнього радіомовлення порівняно з радіо часів СРСР саме в сфері програмування.
Отже, на думку О.Гояна поняття „програма” слід розглядати з трьома основними значеннями. По-перше, „програма – система разових тривалих і періодичних повідомлень, що передаються радіостанцією у встановлений час із властивими їй стійкими характеристиками, зокрема змістовим профілем (типом програми), певним діапазоном хвиль, середньодобовим об’ємом звучання, адресною (аудиторною) спрямованістю” [1, 50]. Коментуючи зміст саме цього поняття „радіопрограма”, варто наголосити на тому, що в ньому виражене загальне уявлення про діяльність будь-якої радіостанції будь-якого типу мовлення (інформаційного, інформаційно-музичного, музично-інформаційного, музичного), спрямованої на певну аудиторію, котра споживає програмний продукт і впливає на його формально-змістове розмаїття.
По-друге, як зазначає О.Гоян, „програма – складна за структурою передача значного об’єму, що містить багато компонентів (сюжетів, кадрів) самостійного характеру” [1, 50]. Тут же дослідник наводить приклад, здатний, на його думку, яскраво проілюструвати зміст цієї другої дефініції. Зокрема, О.Гоян стверджує, що якнайкраще для прикладу підходить програма радіостанції „Юність”, яка мала своє мовлення в ефірі Укрдержрадіо. Аналізуючи особливості програмної концепції радіостанції „Юність”, дослідник вказує на те, що її передачі значно відрізнялися темами, ідеями, проблематикою, а також формою подачі матеріалу слухачу від програм загальнодержавного радіо. Насамперед відмінність програми радіостанції „Юність” від мовлення УР полягала в вузькій адресній спрямованості. Так, „Юність” створювала програми для молодіжної аудиторії, тому недаремно О.Гоян вважає, що саме ця радіостанція дала старт розвитку в Україні молодіжного, музично-інформаційного радіомовлення. Власне, це друге тлумачення поняття „радіопрограма”, яке належить О.Гояну, найбільш дискусійне. Воно вимагає певного корегування як з боку реалій діяльності сучасного радіомовлення, так і зміні акцентів в інтерпретації такого явища як програма в теорії журналістики.
По-третє, на думку О.Гояна, „програма – це перелік передач наступного мовного дня, тижня тощо” [1, 50]. Між іншим, саме таке тлумачення поняття „радіопрограма” найбільш поширене в науковій і навчальній літературі з радіожурналістики. Зокрема, в підручнику, який зажив слави академічного в колах професійних радіожурналістів радянської та пострадянської доби. Цікаво, що значну кількість матеріалу, вміщеного в ньому, можна легко використовувати і сьогодні. Насамперед, це стосується інформації про жанрову палітру радіомовлення, його виражальні засоби та мову. Йдеться про підручник „Основы радиожурналистики” за редакцією Е. Багірова, що неодноразово перевидавався в Росії. Саме такий зміст поняття „радіопрограма” на сьогодні легко асоціюється з таким формальним проявом програмної концепції будь-якої радіостанції як „сітка мовлення”.
Один із найбільш авторитетних на сьогодні дослідників теорії та практики радіомовлення, російський вчений В.Смирнов в останній роботі „Формы вещания: Функции, типология, структура радиопрограмм” наводить власну інтерпретацію поняття „радіопрограма”: „Певна форма конкретної передачі (програма новин, різноманітні журнали, трансляції, цикли тощо)” [12, 9]. Це визначення є цінним насамперед через те, що має чіткі вказівки на формальний прояв і жанрову природу радіопрограми. Тут же В.Смирнов пропонує дефініцію, в якій наголошує на тому, що найголовнішими ідентифікаторами мовлення будь-якої радіостанції є вправно обрані формально-змістові показники програмного продукту. Отже, за В.Смирновим, „програма – тип організації мовного матеріалу, що являє собою основне структурне наповнення радіопрограми дня, її головний формотворчий елемент” [12, 9].
До речі, питання форми та жанру радіомовлення – це одне з найбільш суперечливих у радіожурналістиці. На сьогодні панівною в визначенні ролі взаємозв’язку форми та жанру програми для ефективності радіомовлення в цілому є теорія, запропонована В.Ярошенком. Дослідник розрізняє ці поняття за критеріями приналежності кожного з них до суто виробничих питань радіомовлення і творчої сфери. Так, „поняття „форма радіопередачі” знаходиться в сфері програмної діяльності радіо, належить до побудови мовної програми. Поняття „жанр журналістики” належить до процесів творчості та сприйняття твору журналістики. Жанр – це певний вид твору” [13, 4-5]. В.Смирнов, визначаючи зміст поняття „форма радіомовлення”, надає йому певної суголосності із поняттям „програма”, зокрема в першому трактування О.Гояна. Так, на думку В.Смирнова, „форма радіомовлення – це спосіб організації звукового матеріалу згідно з тематикою, адресною спрямованістю, конкретним часом виходу передачі в ефір і її об’ємом” [12, 9].
Для того, щоб остаточно розібратися в питанні першорядності для ефективності радіомовлення чи то форми, чи то жанру програми, слід проаналізувати їхні характеристики.
По-перше, форми більш динамічні за жанри, адже вони змінюються від завдань, які постають перед радіожурналістикою на різних етапах мовлення. Також на трансформацію форм впливають як структурування сітки мовлення радіостанції, так і способи подачі матеріалу. Так, наприклад, форма дитячої програми залежить не від віку аудиторії, на яку вона розрахована, та від бюджету аудиторного часу. Програма для дітей не може виходити в ефір пізно ввечері та рано-вранці, що зумовлює її розташування в сітці мовлення вдень або рано ввечері.
По-друге, форми більш розмаїті за жанри, тому що більш різноманітні і конкретні їхні функції, прийоми структурування матеріалу. Отже, жанр – більш консервативний, адже функції та методи, які полягають у його основі, мають, на думку В.Смирнова, значну стабільність [12, 10].
Але в практиці радіомовлення є приклади програм, які добре синтезують форму з жанром. Мова йде, насамперед, про програми журнального типу, які являють собою багатожанрові утворення, в яких поєднуються інформаційні, аналітичні та художньо-документальні жанрові модифікації. Саме багатожанровість як основа радіожурналу визначає тривалість його хронометражу, не надто високу оперативність, яскраву публіцистичність і характерну періодичність.
Попри доволі чіткі й аргументовані підходи теоретиків до інтерпретації поняття „радіопрограма” складається враження, що вони, певною мірою, жонглюють поняттями „програма” та „передача”, припускаючи їхню ледь не синонімічність. До речі, журналісти-практики, зазвичай використовують ці поняття як синоніми. Але головні редактори і програмні директори радіостанцій, які розробляють програмні концепції мовлення з урахуванням не тільки мотивів прослуховування радіо, потреб і сподівань аудиторії каналів, а й вимог Національної ради з питань телебачення і радіомовлення щодо програмного наповнення ефіру радіостанцій, мають чітко розрізняти ці поняття.
Тут варто звернути увагу на визначення „програма”, подане в Законі України „Про телебачення і радіомовлення”, адже саме за ним визначається ступінь і якість виконання вимог Нацради мовниками. Отже, в статті першій першого розділу цього закону визначено, що „програма” – це „поєднана єдиною творчою концепцією сукупність передач (телерадіопередач), яка має постійну назву і транслюється телерадіоорганізацією за певною сіткою мовлення” [2]. А „передача”– „змістовно завершена частина програми, яка має відповідну назву, обсяг трансляції, авторський знак, може бути використана незалежно від інших частин програми і розглядається як цілісний інформаційний продукт” [2].
Для того, щоб проілюструвати зміст цих визначень варто звернутися до практики сучасного радіомовлення. Так, в ефірі ледь що не кожної радіостанції на сьогодні є ранкові шоу. Вони мають різні назви та хронометраж (від трьох до п’яти годин). Так ось такі утворення ми без будь-яких вагань можемо назвати програмою, адже вони ідентифіковані як певний продукт певного виробника. А всі рубрики ранкового шоу, які входять до його структури, різні за хронометражем і різноманітні за формами (інтерактив, інтерв’ю, бесіда тощо) варто називати передачами, тому що їх можна використовувати окремо від ранкової програми. Так само і випуски новин слід називати програмою, адже незважаючи на їх, зазвичай малий, хронометраж, вони мають власну назву (новини України, світу, спорту тощо), ідентифікують виробника (служба новин радіо „Юніверс”), можуть складатися з певних тем і рубрик (в межах загального випуску новин – теми спорту, культури, прогноз погоди), жанрів.
Отже, попри безліч тлумачень поняття „радіопрограма”, що пропонують журналістикознавці, як основне слід використовувати визначення, подане в Законі України „Про телебачення і радіомовлення”. Адже розрізнення понять „програма” і „передача” допоможе журналістові-практику відповідальніше ставитися до створення програмного продукту, не порушуючи вимоги Нацради щодо наповнення ефіру. Визначення теоретиків, наведені та розтлумачені під час розкриття цього питання, стануть у пригоді авторам і ведучим радіопрограм, адже містять інформацію про формальні ознаки та жанрову природу програм, вказують на необхідність зважати на потреби та соціально-вікові характеристики аудиторії програмного продукту, а також – на місце тієї чи іншої програми в сітці мовлення радіостанції, тому що сусідство програм і передач в ефірі має бути гармонійним, сприятливим для прослуховування. Все це допоможе радіожурналістові під час створення програми ставити перед собою чіткі завдання та цілі, вправно обирати відповідний жанр і форму для їхньої реалізації, надавати правильної адресності зверненню, тобто підвищувати якість програмного продукту.