Становлення наукового вивчення особливостей програмування вітчизняного радіомовлення
Переважна більшість теоретиків і практиків радіожурналістики вказують на недостатній рівень дослідження новітніх тенденцій розвитку сучасного радіомовлення. Власне, на часі потреба у вивченні цілого комплексу питань і проблем і в виробленні чітких правил і норм, які б дозволили підвищити ефективність діяльності сучасного радіо. Переважна більшість малодосліджених на сьогодні питань радіомовлення пов’язана зі сферою програмування. Серед них варто виділити такі:
Зміни в програмній політиці радіостанцій;
Зміни в структуруванні добового мовлення;
Зміни в підходах до програмування мовлення;
Зміни в розробці нових моделей мовлення;
Нові способи спілкування з аудиторією.
Успіх кожної радіопередачі залежить насамперед від якості концепції програмування, тобто від реального втілення передач в ефірі. Так, відомий журналіст і медіа дослідник Ю. Лєтунов зауважував, що „дослідження трансляційної програми як цілого, взаємодія всіх її структурних компонентів, є найбільш потрібною і найбільш занедбаною ділянкою теоретичних пошуків” [4, 97]. Досі активно вивчалися питання специфіки радіомовлення в цілому, його функціонування в системі ЗМК, жанри, особливості мови радіо. А питання верстки та монтажу програми, її внутрішнього наповнення, взаємодії всіх формотворчих елементів у контексті програми вивчені мало, але від цього залежить ефект впливу на слухачів. Незалежно від мети мовника.
Отже, однією з найважливіших запорук вдалої комунікації (радіо та слухача) є програмність – „взаємозалежність усіх компонентів і їхнє сприйняття слухачем у контексті цієї залежності” [12, 5]. Якість сприйняття різнорідних матеріалів програми залежить не тільки від завдань, які ставлять перед собою журналісти, від ставлення слухачів до каналу комунікації, але і від „сусідства” програм у межах програмного колеса.
Вивчення принципів і методів програмування згідно із психологією слухового сприйняття проводилося такими дослідниками, як Г.Бойков, П.Гуревич, Ю.Лєтунов, В.Ярошенко, І.Мащенко, В.Миронченко, В.Лизанчук, О.Гоян та інші.
Важливим кроком уперед із дослідження взаємозв’язку програмування та слухацького сприйняття стала робота „В диапазоне современности: радиовещание 80-х гг. в нашей стране и за рубежом” (1985), у якій виявлено найбільш характерні тенденції радіомовлення, вагомі і на сьогодні. Серед цих тенденцій особливу увагу слід звернути насамперед на такі, як:
Подальша диференціація програм;
Пошуки радіомовленням своїх шляхів в „епоху телебачення”, за умов конкуренції в ефірі;
Орієнтація на більш особистісне сприйняття передач;
Популярність ігрових форм у радіомовленні для різних вікових верств аудиторії.
Власне, це ледь не єдиний на сьогодні приклад комплексного вивчення проблем сучасного багатопрограмного радіомовлення.
Щоправда, варто відзначити внесок у дослідження функціонально орієнтованого сучасного радіомовлення, зроблений російським дослідником В.Смирновим. У його роботі „Формы вещания: Функции, типология, структура радиопрограмм” проаналізовано значну кількість переваг і вад новітнього радіомовлення, яке розвивається за умов впровадження маркетингових стратегій. Хоча всі приклади, котрі мають проілюструвати авторські тези, взяті з практики російських, зазвичай суто інформаційних радіостанцій. А це дещо звужує погляд на проблему багатопрограмності сучасного радіомовлення, яка (багатопрограмність) найбільш поширена саме в ефірі музично-інформаційних каналів.
Особливе місце серед робіт, присвячених програмуванню радіомовлення, посідає монографія О.Гояна „Основи радіожурналістики і радіоменеджменту”. Зокрема, варто відзначити, що автор детально фіксує складові процесу зародження та становлення українського музично-інформаційного радіомовлення, що забезпечило строкату за соціально-демографічними показниками аудиторію різноманітними програмами. А от прикладів, які б давали чітке уявлення про досягнення і втрати українського радіомовлення у сфері програмування, на жаль, їх недостатньо. Крім того, в розділах роботи, присвячених функціонуванню радіо за маркетинговими стратегіями, приклади дібрані хаотично, до того ж зазвичай із російського досвіду, що не зовсім правильно, адже розвиток українського та російського радіомовлення від середини 90-х рр.. дещо відмінний.
Отже, наукове вивчення особливостей програмування українського радіомовлення перебуває на стадії становлення. Теорії радіожурналістики не бракує цікавих і оригінальних розвідок з цієї теми, а також доречних знахідок, які дозволяють сучасному радіо підвищувати ефективність власного впливу на аудиторію. Але комплексний підхід до вивчення проблем багатопрограмного радіомовлення ще не виробився. А ось у практичній царині радіомовлення, в прямих ефірах мережевих і регіональних радіостанцій наявний матеріал, який можна і треба залучати до спроб вивчення функціонально орієнтованого радіомовлення. Тим паче, що воно щодня доводить свою популярність за багатьма показниками, насамперед за стабільністю слухацької уваги.