I, розмовляв; мова та своїх правил, граматик і словників не має і

<н не може. Тому-то руські попи, коли хочуть щось у слов'янській

Шуміти, мусять звертатися до польської за перекладом»².

Гик, справді, церковнослов'янська мова була в XVI ст. досить за-

•"ііш. |. Вишенський наприкінці віку писав: «Сказую вамь тайну

ІИІ уіо, яко діяволь толикую зависть имаеть на славянскій язьїкь,

і №/іно живь оть гн'йва; радь бьі єго до щетьі погубиль, и всю бор-

іИОіо на тоє двигнуль, да єго обмерзить и вь огиду и ненависть

ЖШеть» (Виш., 23).

Ніби у відповідь (а можливо, й у відповідь) на цей закид П. Скар-іНИірмкінці XVI — на початку XVII ст. в Україні й Білорусі виходять МІМ словники («Ле^ісь» Л. Зизанія, 1596 р.) і граматики церковно-і*иікч.кої мови з елементами української («Кграматьїка словеньска »» 1586 р., «Грамматіка доброглаголіваго єллинославянского язьі-Й| р„ «Грамматіка словенска» Л. Зизанія, 1596 р.). Отже, у мов-І^нмііональному відношенні на літературному рівні сімнадцяте ІІї їм иідрізняється від шістнадцятого як подальшим розвитком ста-Ірої літературної мови, так і великою увагою до священної чіов'янської мови. Але про це докладніше йтиметься в на-імму розділі. У XVI ст. домінувала «руська» мова. 1517 р. у Празі м Иіі/іипо псалтир, а 1520 р. — біблію в перекладі Ф. Скорини з ІАїН ми білоруську (фактично на українсько-білоруську) мову. У ^И$0 рр. архімандрит Григорій і писар Михайло Василевич, син ннніій 11 Санока, переклали на староукраїнську мову четвероєван-

і^*л</</ Е Ф. Белорусьі. Т. 3. Очерки словестности белорусского племени: і ІЦішиюрусская письменность. - Пг., 1921. - С. 46. |нн І'ункия исгорическая библиотека. — СПб., 1882. — Т. 2. — Кн. 3.

65

геліє, що за місцем написання (м. Пересопниця) дістало назву Пере сопницького. Переклад було здійснено з церковнослов'янської мови але перекладачі спиралися, крім того, й на польські переклади єван­гелія, зроблені С. Мужиловським-Сушинським (видання Яна Ссі люціана) у 1551 — 1553 рр. і Н. Шарфенбергом у 1556 р. Перекллд засвідчує значну кількість чехізмів, оскільки польські перекладачі ко ристувалися і чеською версією перекладу євангелія¹, та полонізмін Щоправда, місце полонізмів у мові Пересопницького євангелія інко ли перебільшують, відносячи до польських запозичень звичайні ук ра^'нські слова типу аби, умирала, вечерови і под.²

Крім Пересопницького євангелія від другої половини XVI ст. збг глися ще такі переклади євангельських текстів, як Волинське єваи ліє 1571 р.³, Хорошівське 1581 р., перекладене В. Негалевським¹ так зване Літківське (уривок українського перекладу в церковне слов'янському тексті, відшуканому в селі Літках⁵, «Крехівський агкм тол», перекладений у 60-х роках XVI ст. з так званої Радзівіллівсьм» польської біблії 1563 р. і знайдений у Василіанському монастирі і ІКрехові⁶, Нягівські повчання⁷ та ін. Крім того, від XVI ст. дійшло /н нашого часу декілька десятків учительних євангелій (рукописних | доукованих), написаних староукраїнською мовою⁸.

у Біблійні тексти перекладалися чеською мовою ще в останній чверті XIV сі, В.Р:

2 НгаЬес 5., ЬеНг-Зріатпзкї Т., 2жоііп$кі Р. Кошб) іе2ука икгаігї$кіе§о. — К\у;іі Іпзіуіиіи ро1.-гасІ2Іескіе£о. - 1955. - 1/2. - 8. 85.

³ Трипольский И. Вольїнское рукописное евангелие XVI в. // Вольпіскі* историко-археалогический сборник. - Житомир, 1900. - Вьіп. 2.

⁴ Рукопис Хорошівського євангелія зберігається у відділі рукошп ЦНБ НАН України, інв. № 421 (1636).

⁵ Грузинский С. Из истории перевода евангелия в Южной России в XVI іи> Летковское евангелиє. // Чтения в Историческом обществе Нестора Летописіпі, 1911. - Кн. 21. - Вьіп. 1-2. С. 42-79; 1912. - Кн. 22. - Вьш. 3. - С. 68-69; Н| 124; Кн. 23. Вьіп. 1. - С. 1-48.

6 Рукопис зберігається у відділі рукописів Львівської наукової бібліогя НАН України, інв. № ВМ (1291).

⁷ Петров А. Отзвук реформации в русском Закарпатье XVI в. // МатсриЦ для истории Закарпатской Руси. — Прага, 1923. — Т. 8. — С. 1 — 122.

⁸ Тиховский Ю.И. Малорусские и западнорусские учительньїе євап XVI—XVII вв. и их место среди южнорусских и западнорусских перепнім священного писання // Трудьі XII археологического сьезда в Харькове 1902 і М., 1905. - Т. 3. - С. 355.

66

Цікшю простежити за глосами (покрайніми написами-тлума^Л ММЯми), до яких часто вдаються в цій літературі. Як правило, | ' м' лля розуміння слово (давньоєврейське, грецьке, старо- і

чиїГммське) пояснюється зрозумілішим, поширенішим, дуже час-

и иінтим із народної мови. Ось кілька прикладів із Пересопни-

МНіш євангелія: єдинь со[т] ар[ь]хисинагога — оучителя люду жи-ні і ко|го] (ПЄ, 252); ассарій — пішезь (51); грецки слово дидраг-Іі і по нашему два гроша (78); б[ь]д^тйти — не спати (112); сь

пфн мі. и дрекол[ь]ми - з[ь] меч'Ь и рогатинам[и] (113); жи[т]ни-У мою — клуню, або стодолу (273—284 зв.); имаете кустодїю —

Ирижу (121 зв.); ароматьі и миро — пахоучии р^чи и масти (329 |і Коурь заггЬ[л], або півень (323); на трапезі - або за столом

І|И); и|і»| скоуделници водоу понесе[т] — в збаноу, або в[ь] глекоу І Щ \\л кровлі - на дахоу, або на сИр^с^ (298); на брак, або на

*ші* (284)¹. ^

Дп нього ж XVI ст. належить і така визначна пам'ятка української

і^Нішііої літератури, якМК^ещ^^ 1560 рр., всебічний

} ІКого дано в фундаментальній праці І. Огієнка². Як зазначає

ииішіик, «духовенство, як то було й по інших країнах, стало пиль-

}Ш\\\ чистоти тієї мови, якою говорило в церкві й писало бого-ЩШ\ книжки; на цьому дуже виграла українська мова; вона силь-

I іриі'іт іі літературно вигладилася на самий навіть XVI вік. Уже під

\Ш< нього століття богословська література, писана доброю ук-

ІІ^ЬКпіі) мовою, набрала показних розмірів. З того часу (рівночасно

(Міською мовою) вже на широку міру усталилася українська літе-

!^Нй мона, і в цім була величезна заслуга передусім реформації»³.

Іиііііірспню української літературної мови сприяла діяльність

КАНініх братств, в які організовувалось міщанство. Вони виника-

' ПЬІОВІ, Рогатині, Городку, Бересті, Перемишлі, Комарні, Са-

I ! їличі, Красноставі, Нільську, Києві, Луцьку та інших містах.

Лий Русанівський В.М. Слов'янські міжмовні зв'язки і формування ■ННІШіїіх стилів української літературної мови XVI—XVII ст. // VII міжнарод-

І4і і'Лникчі». - К., 1973. - С. 22—23. Чепіга І.П. Глоси Пересопницького єван-I НИтшш нормування староукраїнської літературної мови XVI ст. // Питання И міської лексикографії XI—XVI ст. - К., 1979. - С. 64—68.

■І^йн / Українська літературна мова XVI-го століття.

|М ШЩ, - С. 58-59.

67

/ 3 діяльністю братств, безперечно, пов'язана й історія «Крехівсько* іт> апостола». Це переклад з польської бібліїї 1563 р.¹ Друге джерсі» ія «Крехівського апостола» — церковнослов'янський текст. На дум у І. Огієнка, «мова КА без порівняння живіща, більше народня, ті гіюва Пересопницької євангелії, в котрій ще занадто багато церковно слов'янізмів². Все ж і в «Крехівському апостолі» використовуване! старий болгарський правопис, а тому тут практикуються написанії» типу всякаа, дикаа, добраа і подібні, що для української мови буї) цілком неприродним. Повноголосся відбите в цій пам'ятці повної мірою: боронитися, оборона, оборочает, нагороди, дорога, здоровя, к роль, короткий і под.³ Звук /є/ після шиплячих переходить в /о/: ж на, вчора, учоньїй, чорт, чорний і под.⁴ Звук /ц/ у більшості випалк за традицією передається як твердий, хоч є й написання ЧшстеІ отець, девицю і под.⁵ Лексика цієї пам'ятки переважно народна. Зваї мо на слушне зауваження І. Огієнка: «Не забудьмо, що в той час і було ще наших розумінь «панської» літературної мови й мови нароі ної, ці розуміння повстали на Україні тільки з XVII віку, головно приєднанні правобережної України до Росії, коли українська мо| потроху зводилася до місцевого «діялекту», гідного хіба для вжитку її лян»⁶. Чимало слів, особливо з абстрактним значенням, заїк ні чується з польської мови. Це, зокрема, іменники на -ость — молі¹! давно узвичаєна в східнослов'янських мовах: вольность, добротш вость, досконалость, зацность, непобожность, неповстяжливость, т встьідливость, неусьтавичность, обличность, омьілность і под.

У давальному відмінкові іменників чоловічого роду дуже попінц не закінчення -ови: Авраамови, ангелови, антихрестови, апостон баранкови, волови, грекови, духови, жидови і под.⁷ Регулярно паї вається кличний відмінок: брате, гробе, доме, Павле, пане, Петре вле, жиде і под.⁸ У називному відмінкові множини досить часто

¹ Огієнко І. Українська літературна мова ХУІ-го століття. — С. 160, 206

² Там же. ~ С. 206-207.

3 Там же. — С. 261.

⁴ Там же. - С. 263.

⁵ Там же. - С. 281.

⁶ Там же. - С. 302.

⁷ Там же. - С. 319.

⁸ Там же. - С. 321.

68

II шкінчення -ове/-еве: ангелове, апостолове, арабове, богачове,

щшґ, духове, жидове, отцове, панове і т. ін.* У місцевому відмінку

міни переважають давні форми із закінченнями -ох, -ех, -іх: о

юпшох, о болванех, о волех, дарех, по домех, на конех, людех, в ЬлфН-

к цнкох і под.² Кінцеве -ть/-т у третій особі однини дієслів те-

Имімьо-майбутнього часу інколи відсутнє: буде, дає, може, обецує,

чш\ч\ ознаймує, оказує, пише і под.³ Характерною особливістю КА

ніимічіюукраїнської пам'ятки є закінчення -ет у третій особі мно-

Н гпіерішнього/майбутнього часу: блудет, боронет, бурет, вчинет,

\р?т, ,'ркшет, губет, згладет, значется і под.⁴ Перша особа мно-

жн ипкл'ювого способу твориться, як це засвідчують й інші ук-

■ 11 тексти, за допомогою закінчення -'імо або -мо (загрозкмо,

чкио, їжмо, откинмо), а друга особа множини відповідно -*Ьте/-те

^]ши\ пажте, очистіте). У третій особі однини й множини вико-

И1ЙУ* гііся частка нехай: нехай бачит, нехай будет, нехай виклада-

ся дієт, нехай досвідчить, нехай згинут⁵.

матеріал для пізнання всіх рівнів карпаторуського ІЙІНУ іі.іроукраїнської літературної мови дають «Нягівські пов-, |бо «Нягівська Постила» — пам'ятка середини XVI ст. ММого пнтора. Докладний аналіз цього твору здійснено в праці і Доже⁶. У тексті «Нягівських повчань» регулярно засвідчується мишій /о/ з /у/ (б[у]кь — бік, булше — більше, гурше — гірше, іЦц) тп /є/ з /у/ (у своюй, у нюм, людюмь), м'яке /ц/ (пяни-Ьтінець, издавця, королиця, лиця), повноголосся (голова, го~ ІІОСбі городь, дерево, дорого, золото), перехід /л/ у /у/ (довгь, і і%шжііьі) та ін.

ЧНМШіо цікавих явищ у словотворенні. Так, поряд із абстрактни-і, утореними за церковнослов'янською моделлю (изог-ґ, искунчаніє), уживаються українські на -ня, -тя (переваж-■Ш)( п.) (итаганя, исповніня, истисканя, келтованя, крещеня,