15. Іонізуюче випромінювання, дія на організм, захист

Радіоактивні речовини та іонізуюче випромінюван­ня широко використовуються в наукових дослідженнях і в про­мисловості у вигляді так званих мічених атомів для контролювання дефектів будівельних конструкцій, при дефектоскопії трубопроводів, технологічного обладнання, контролюванні якості зварних швів та ін.

Іонізуючим випромінюванням (радіацією) називається будь-яке випромінювання, що прямо чи побічно викликає іонізацію середовища.

На Землі природними джерелами радіації є розповсюджені в ній радіоактивні речовини. Радіоактивність існувала на планеті за­довго до появи життя, вона з'явилася не з появою атомної зброї чи з будівництвом атомних станцій (АЕС). Крім цього, нині людина по­стійно стикається зі штучними джерелами випромінювання, з техно­генним радіаційним фоном. Техногенними джерелами іонізуючого випромінювання є підприємства ядерно-паливного циклу, приско­рювачі заряджених частинок, рентгенівські установки та інше.

Основною властивістю іонізуючого випромінювання є його всепроникаюча здатність. Найбільшу проникаючу здатність та не­безпеку зовнішнього опромінювання мають гамма- та рентгенівське випромінювання. Альфа- та бета-випромінювання має невелику про­никаючу здатність, але велику небезпеку при внутрішньому опромі­нюванні.

Під час роботи з радіоактивними речовинами суттєве значення має не їх маса, а кількість ядер, що розпадаються за секунду, тобто їх радіоактивність.

При випромінюванні радіоактивних речовин об'єкт (середовище) поглинає відповідну кількість енергії, тому зміни, що будуть відбувати­ся в ньому, залежать від кількості поглинутої ним енергії та маси.

Біологічна дія іонізуючого випромінювання на організм

Людина не відчуває дії іонізуючого випромінювання. Вона не може відчути навіть згубної дози переопромінення.

Іонізуючне випромінювання, проходячи через біологічні ткани­ни, викликає їх іонізацію, призводить до утворення позитивних і не­гативних іонів. У тканинах людини внаслідок цього відбуваються складні фізико-хімічні та біологічні процеси. Це призводить до ра­діаційного пошкодження біологічної тканини, складних функціо­нальних та морфологічних змін. Молекули води, що входять до складу тканин та органів, розпадаються, утворюючи вільні атоми та радикали, які мають велику окислювальну здатність. Унаслідок ве­ликої хімічної активності вільні радикали ОН" та Н⁺ пошкоджують клітини й порушують нормальні біохімічні процеси в живій тканині.

Залежно від поглинутої дози ці зміни можуть бути зворотними й незворотними.

Людина найбільш стійка до опромінення у віці 25-30 років.

Ураження органів людини внаслідок дії різних видів іонізуючо­го випромінювання називається променевою хворобою. Захворю­вання залежить від характеру випромінювання, часу дії, поглинутої дози, місця її проникнення й загального стану організму. Існують гостра і хронічна форми променевої хвороби.

Гостра променева хвороба може виникнути при одноразовому зовнішньому опроміненні дозою понад 1 Гр. Хронічна розвивається при тривалому опроміненні відносно малими дозами.

Дози

При роботі з радіоактивними речовинами найбільші дози, які не впливають на організм, називаються гранично допустимими дозами (ГДД). Річний рівень опромінення повинен бути таким, щоб при рів­номірному накопиченні протягом 50 років не виникали зміни не ли­ше у здоров'ї самого працівника, а й у здоров'ї його нащадків.

Захист від джерел внутрішнього опромінення передбачає на­самперед припинення надходження радіоактивних речовин в орга­нізм і потрапляння їх на шкіряний покрив. Для цього необхідно за­безпечити ефективну вентиляцію, яка б вловлювала радіаційнй пил, а також дотримання правил особистої гігієни та використання 313 органів дихання.

Профілактичні заходи захисту від опромінювання можна поді­лити на 2 групи:

• засоби біологічного захисту від проникної радіації;

• заходи запобігання забрудненню повітря виробничих примі­щень, одягу та шкіряного покриву працюючих.

Санітарно-гігієнічні вимоги передбачають такі заходи:

• радіаційне планування та оздоровлення приміщень;

• дистанційне управління й контроль за роботами;

• облаштування ефективної припливно-витяжної вентиляції;

• обладнання санпропускників із системою дозиметричного конт­ролю;

• забезпечення засобами індивідуального захисту;

• відповідне зберігання й транспортування радіоактивних речо­вин і відходів.

• Працюючи із закритими джерелами радіоактивних матеріалів, щоб запобігти переопроміненню персоналу, збільшують відстані між оператором і джерелом радіації шляхом автоматизації процесів або дистанційного управління.

• Працюючи з відкритими джерелами випромінювання малої ефективності, збільшують відстані до джерел випромінювання та обмежують час опромінення. Працюючи з джерелом великої актив­ності, встановлюють спеціальні екрани, що в 10-100 разів послаб­люють інтенсивність опромінювання (свинцеві, вольфрамові, стале­ві, чавунні, бетонні та ін.).