Літературна мова післямонгольської доби

(друга половина XIII — XVI ст.)

Окремі дослідники вважають, що після татаро-монгольського погрому (середина XIII ст.) у Києві, Чернігові, Переяславі зовсім заглу* ло культурне життя. Це не так, — воно, звичайно, втратило загальні руське значення, вплив на всі «україни» Київської держави, але все, лишилося живим в Україні центральній, а згодом перейшло і в Ш линь, де зберігалася сильна князівська влада (Острозькі, Чертс рийські, Сапіги та ін.) і де ширилися освіта й культура.

Нашестя Батия великою мірою приглушило, але не перервало (К таточно традицію роботи над церковнослов'янськими книгами. І зазначав М. Грушевський, «поки церковне життя України не зломлене до решти, що в Східній Україні сталось тільки в другій її ловині ХНІ в., по тім, як митрополити закинули свою резиденцію, в Західній Україні з другої половини XIV в., по польській окупації, тенденція до вищої освіти все мусила жити і по хвилях занепаду м| буть, поновлювалась з новою енергією при поліпшенні зовнішії умов життя»¹. Є й свідчення археологів про те, що Київ і після зол) тоординської навали продовжував жити, у ньому не припинявся р^ виток культури, будувалися нові кам'яні церкви². «Навіть в періш пол. XVI ст., яка вважається часом найбільшого занепаду українськ го церковного життя, — пише М. Грушевський, — навіть тоді ще Ю заховує стару репутацію культурного, літературного осередка»³. II це, зокрема, свідчить «Київський псалтир» - пам'ятка 1397 р., він товлена в Києві. У ній наявні ті ж графічні особливості, які харакі

¹ Грушевський М. Історія української літератури: В 6-ти т. - К., 1993. - Т. С. 26.

² Див.: Ивакин Г.Ю. Киев в ХІИ-ХУ веках. - К., 1982.

3 Грушевський М. Історія української літератури. — Т. 3. — С. 241.

44

иігзували церковнослов'янську мову XII — першої половини ХНІ ст.: ••у зам. л\ і ід зам. а (соудитель, КП, 8; вь газьигЬхь, 11), о<ь і е<ь іщГювєнь, 11, песьса моухьі, 108), ж зам. жд (вижь, 113, насажени, і ИІ), хоч частіше враждь, одежди, исхождаху, прежде, осуждаа; зла-ікім, врата, здравіе; помощи, в нощи, свНЬщу та ін. Є, правда, не до-* ИТЬ певні свідчення про змішування є з и в ненаголошеній позиції іиі|т| нищити, 121, в зимли єгипєткгпЬи, 109). Уживання ь та ь сла-■'• диференційоване: у позиції після задньоязикових, а також після м, я виступає переважно ь (кь цркви, ихь, 6; гь, 132; вь срци моємь, 5; шпжьствомь, 6; вь оуспкхь их, 6; левь, 8; лоукь свои, 8), але ця за-і ніюмірність досить часто порушується (створихь, 8; вь іазьіігЬхь, 11; мм|_д|ихь, 109; в ровь, 120).

Лексичний склад «Київського псалтиря» засвідчує синонімічні ряди пі переважно в межах церковнослов'янської лексики. Деякі з

гмтнослов'янізмів, можливо, з'явилися вже на південнорусько-

* Грунті. Це, зокрема, обаче «однак», «проте» (обаче очима свои-

• Мотриній, 28), вселитись «вселитися» (вселилась бьі вь адь

Мій мою, 132), пєрвєнєць «первісток» (и поби всакь пєрвєнєць в зи-

• ІИ і імпєтьсгЬи, 109) та ін. Названі слова досить широко предста-