Лекція №4: Право античної цивілізації

Лекція 4. Право античної цивілізації

План

Вступ

1. Право грецьких полісів.

2. Періодизація та джерела римського права.

3. Правовий статус особи в Римі. Основні інститути римського права.

4. Злочини та покарання у римському праві. Судовий процес.

Висновок.

Мета лекції:

навчальна: ознайомити студентів з правом античності, зорієнтувати на роботу з джерельною базою.

виховна: формувати у студентів-першокурсників повагу до права.

Зв'язок з іншими темами, навчальними дисциплінами:

Тема завершує перший період у вивчені історії держави і права зарубіжних країн. Під час вивчення студенти спираються на матеріал навчальних дисциплін «Основи римського права», «Теорія держави і права».

Зв'язок з практикою

Тема сприяє формуванню у майбутнього юриста-правознавця поваги до держави, яка є основою професії.

Література

Бостан Л.М., Бостан С.К. Історія держави і права зарубіжних країн: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літ-ри, 2004.

Хрестоматія з історії держави і права зарубіжних країн. У 2-х т. Т.1/ За ред. В.Д. Гончаренка. - К.: Ін юре, 1998.

Всеобщая история государства й права/ Под ред. К.И.Батыра. - М.: Билина, 1995.

Графский В.Г. Всеобщая история права й государства: Учебник для вузов. -М.: НОРМА, 2000. - .

Дьяконов И.М. Пуги истории: От древнейшего человека до наших дней. -М.: Наука, изд. фирма "Восточная литература", 1994. - С.27-64,

История Европы. Т.1. Древняя Европа, - М.: Наука, 1986. - С.259-372, 446-481,534-593,630-647.

История государства й права зарубежных стран. 4.1: Учебник для вузов/ Под ред. проф. Н.А.Крашенинниковой й проф. О.А.Жидкова. - М.: Изд-во НОРМА, 1996. -

Крестовская Н.Н. История государства й права зарубежных стран: Практикум. — X., 2002.

Макарчук В.С. Історія держави і права зарубіжних країн: Навч.посібник. -К.:Апка,2000.

Омельченко О,А. Всеобщая история государства й права: Учебник. В 2 т. Т.1.-М.: Остожье, 1998.

Черниловский З.М. Всеобщая история государства й права. - М.: Юрист, 1995.

Вступ

В епоху античності право не відразу досягло зрілості й досконалості. На ранніх етапах свого розвитку воно мало схожість з правовими системами країн Сходу. Розвиток права в здійснювався в межах окремих полісів, і рівень їх розвитку знаходив відображення й в праві.

Результатом становлення полісної системи була активізація правотворчої діяльності, поступове звільнення права від релігійного впливу. На зміну неписаним звичаям, прийшов закон, який мав світські характер і був виражений звичайно в письмовій формі. Таким чином, право в античному світі - це обов'язковий регулятор полісного життя, позбавлений будь якої містичної, релігійної сили.

1. Право грецьких полісів.

У Афінському праві спочатку діяло звичаєве право, яке і в подальшому продовжувало відігравати досить важливу роль. Але з часом воно поступилося місцем закону. Визнання законодавства, а не звичаю, як основної форми правотворчості, супроводжувалося кодифікацією правових звичаїв.

Основним джерелом права закон стає у V—VI століттях до н. є., хоч правові звичаї все ще продовжували відігравати досить важливу роль.

Найстародавнішими були Закони архонта Драконта 621-го року до н. є., які були записом діючих норм звичаєвого права, вони були присвячені головним чином новій організації каранням за різні порушення священного й суспільного укладу. До нас вони не дійш¬ли, але відомо про встановлення ними дуже жорстоких покарань. Так, стратою каралися не тільки святотатство або навмисне вбивс¬тво, але й крадіжка овочів. Злочином вважалося нанесення образи не тільки самому потерпілому, але і всьому його роду.

Закон скасував будь-які привілеї, в тому числі родової знаті, в сфері кримінального покарання. Широке коло питань, пов'язаних з організацією державної влади і регулюванням цивіль¬но-правових відносин базується на законодавстві Солона. Вважається що саме Солон частково скасував закони Драконта, він зазначав, що життя суспільства повинно регулюватись загальноприйнятими законами. В грецьких містах-державах у громадян з дитинства виховували повагу до законів та до полісних порядків.

Зобов’язальні відносини.

Афінське право не було систематизованим, не всі правові інститу¬ти були розроблені досить повно. Розвиненим був, інсти¬тут права власності, багато уваги афінське право приділяло володін¬ню. Майно поділялось на рухоме (гроші, коштовності, раби) і нерухоме (земля).Але самого визначення права власності як абсолютного права особи в Афінах не було. Важливе місце в афінській правовій системі займало зобов'язальне право. Афінське право розрізняло зобов’язання з договорів і зобов’язання з делікту (спричинення шкоди).

Різновиди договорів: купівля-продаж, договір найму, особисте наймання і підряд, договір товариства і поклажі, пози¬ки. Договір укладався в письмовій або усній формі, обов'язково у прису¬тності свідків. Жінка могла укласти договір позики, але тільки за згодою опікуна. Кредити надавалися під високий відсоток, нормальним вва¬жалось стягнення 12—18 відсотків на рік. При невчасній сплаті бор¬гу практикувалося нарахування відсотків на відсотки. Особливе значення в історії Афін мата застава землі (іпотека). За іпотекою заста¬влена земля залишапась у володінні та користуванні боржника, але боржник втрачав право розпоряджатись нею — продавати, дарувати тощо.

Засобами забезпечення договірних зобов'язань було визнано завдаток, поручительство третіх осіб і заставу.

Зобов’язання з деліктів виникали при нанесенні збитків майну (пошкодження, знищення, спричинення збитків). Передбачало компенсування збитків, а свідома шкода – відшкодування у подвійному розмірі.

Шлюбно- сімейні відносини.

У шлюбно-сімейних стосунках закріплювалася неповноправ¬ність жінки, вона перебувала під опікою батьків або чоловіка. Вступ у шлюб вважався справою обов'язковою. Небажання одружуватися розглядалося як нещастя, однак безшлюбність не спричиняла покарань. Законним був тільки шлюб між повноправ¬ними афінськими громадянами. Шлюбний вік для чоловіків був встановлений у 18 років, для жінок — 14 років. Найпоширенішою формою одруження була різновидність договору купівлі-продажу. Одруження жінки було справою її батька чи опікуна. У нареченої не питали її згоди. Необхідною умовою укладення шлюбної угоди була платня за наречену. На підставі такої угоди наречена переходила з-під влади батька під владу чоловіка, який ставав законним пред¬ставником її прав. В афінській сім'ї дружина повністю підпорядко-вувалася волі чоловіка, вела замкнений спосіб життя. Розлучення для чоловіка не становило труднощів: достатньо було покликати свідків. Дуже великою, майже не обмеженою, була влада батька над дітьми, він міг позбавити сина спадщини, а дочку видати заміж на свій розсуд.

Спадкове право.

Успадкування за законом і за заповітом.

За законом спадкоємцями першої черги були сини, в разі їх відсутності – дочки. Позашлюбні діти позбавлені спадкових прав. У разі відсутності прямих спадкоємців успадковували родичі.

Заповіт вважався дійсним, якщо заповідач, під час складання, знаходився в здоровому глузді та не зазнав тиску. Не могли заповідати неповнолітні, жінки, у разі наявності законного сина.

Злочини і покарання.

Афінське право розрізняло злочини проти держави (державна зрада, обман народу, образа богів, внесення протизаконних пропозицій в народні збори) і проти осо¬бистих інтересів (нанесення ударів, лайка, наклеп, образа, крім вбивства), проти сімї (погане ставлення дітей до батьків, опікуна до сиріт), злочини про¬ти власності (крадіжка майна, підпал).

Найбільш суворо каралися ті, хто ско¬їв державний злочин, — вони оголошувалися поза законом, і тоді кожен мав право їх убити. Смертна кара призначалась також при скоєнні серйозних злочинів (умисне вбивство, державна зрада, безбожжя). Широко застосовувалась як покарання амімія(безчестя) — позбавлення політичних прав і конфіскація майна, повна або часткова. Продажем в рабство каралися професійні розбійники і грабіжники.

Покарання для рабів і вільних були не однакові. Якщо вільному призначався штраф, раб зазнавав тілесного покарання.

Позбавлення волі застосовувалося тільки як міра з метою попереджені втечі.

Судовий процес

Починати судові справи могли лише повноправні афінські громадяни. Інтереси жінки й неповнолітнього в суді представляв глава сім'ї, метека - покровитель, раба — його володар.

Процес починався після подання заяви потерпілого чи його законного представника, або за заявою будь-якого повноправного громадянин незалежно від того, були порушені його особисті інтереси чи ні.

Виклик обвинуваченого до суду самим обвинувачем (позивачем), який перед свідками закликав обвинуваченого або відповідача з'явитися в призначений день і годину в суд. При нез'явленні справа розглядалася заочно. Обвинуваченому надавалось право представити заперечення проти розгляду (справа вже розглядалась, претензія погашена давністю, тощо). Якщо заперечень не було, суддя переходив до розслідування справи.

Сторони повинні були представити докази – документи, показання свідків, клятви. Свідками не могли бути жінки й неповнолітні, допит свідків здійснювався під тортурами.

Судове засідання закінчувалося таємним голосуванням, під час якого судді виносили рішення. При рівності голосів, підсудний вважався виправданим.

Допускалася апеляція до геліеї. До геліеї можна було апелювати навіть на рішення народних зборів, які виконували в деяких випадках судові функції. Її рішення були остаточними і оскарженню не підлягали.

Для виконання рішення відповідачеві призначався термін. При несплаті в цей термін позивач міг захопити майно боржника, а якщо зустрічав при цьому опір починав процес про виконання рішення.