4. Абсолютна монархія та її особливості в різних країнах Західної Європи.

Логічним завершення розвитку феодальної державності в країнах Західної Європи стала абсолютна монархія, найважливішими ознаками якої є централізація країни, придушення сепаратизму, створення більш-менш єдиної системи права та бюрократизація управління.

Класичним зразком абсолютної монархії була Франція. Сприятливі умови для завершення централізації країни склались після переможного для Франції завершення Столітньої війни (1453 р.). Людовік XI (1461-1483 рр.) приборкав найбільших ворогів єдиної держави - герцогів Бургундських, а в кінці століття були приєднані Прованс і Бретань. Таким чином, Франція перетворилась на найбільшу за площею та населенням в Європі країну, що мала виходи до двох морів.

Складання системи єдиного управління країною загальмувалось через релігійно-династичні війни (1562-1594 рр.) між Католицькою лігою на чолі з претендентами на королівський престол - герцогами Гіз - та гугенотами (протестантами). Ситуація ускладнилась через припинення правлячої королівської династії Валуа. Громадський мир в країні був досягнутий лише зі вступом на престол короля Генріха IV з нової династії Бурбонів.

Нантським едиктом ( 1598 р.) він надав гугенотам право сповідувати їхній символ віри, утримувати свої фортеці та гарнізони в якості гарантії їх прав (вони були ліквідовані лише у 1628 р.).

Генріх І сприяв розвитку національного виробництва, оздоровленню фінансової системи. В центральній адміністрації виросла роль Королівської ради та Державної ради під головуванням короля.

Остаточне укріплення абсолютизму пов'язане з реформами першого міністра, кардинала Армана дю Плессі Рішел'є (1624-1642), який був фактичним керівником країни при бездіяльному Людовікові. Він заборонив дворянству дуелі та утримання укріплених замків і озброєних почтів. Країна була адміністративно поділена на інтендантства, на чолі яких стояли призначені королем урядовці з практично необмеженою владою. Регламентовані виробництво (особливо - зерна) і торгівля. Для заохочення літератури створена Французька Академія, започаткована перша французька газета, одночасно посилена цензура.

Правління Людовіка XIV (1643-1715 рр.) стало періодом найвищого розквіту абсолютизму. Воля і слово короля стали законом. Всі найважливіші рішення король приймав своєвільно. В реальності він прислухався до порад міністрів, особливо першого міністра та генерального контролера фінансів. побажань членів королівської родини і навіть фавориток, але останнє слово завжди було за ним.

Характерна риса абсолютизму Людовіка XIV та його нащадків - безконтрольні витрати державних коштів на утримання двору, ведення війн та королівські розвага.

Становлення абсолютної монархії в Англії теж почалось після завершення громадянської війни «Червоної і Білої троянд» (1485 р.). Королями протягом більш століття були представники нової династії - Тюдорів (1485-1603). З їхнім правлінням були зв'язані внутрішній економічний розквіт Англії, початок формування світової колоніальної імперії, розгром Іспанії, що суперничала на морях активний вихід королівства на європейську політичну арену.

Війна «Червоної і Білої троянд» розхитала станову монархію, її інститути занепали, розцвів сепаратизм знаті, відбулося відокремлення окремих територій. Перший з Тюдоров - Генріх VII (1485-1509) основні політичні зусилля присвятив державній реконструкції: були розпущені дружини герцогів, баронів і місцевих магнатів, зриті їхні замки, придушені військові заколоти. Страти численних політичних супротивників сприяли зімкненню дворянства навколо королівської влади. Були остаточно підкорені Англії північні графства й Уельс, що зберігали в становій монархії залишки державної самостійності.

У роки репресій бити конфісковані на користь короля великі володіння заколотної аристократії, беззаперечно збільшені митні і торгові доходи корони, за рахунок нових земель збільшений королівський домен. Станова структура англійського суспільства до XVI ст. також перетерпіла зміни. Скоротився прошарок вищої знаті. Серед лицарського дворянства і вільних власників позначився впливовий шар «нового дворянства», зв'язаного не тільки з феодальним землеволодінням, але і з економікою, що капіталізується. Важливу роль стали грати городяни, що цілком підтримали монархію в справі політичної централізації й в економічному протекціонізмі.

У таких соціальних умовах парламент став не стільки противагою, скільки опорою королівської влади. У 1539 р. парламент затвердив право короля на видання особливих актів - прокламацій, що одержали повне значення - законів і для видання яких не було потрібно згоди парламенту. Основна маса судових справ була передана в юрисдикцію королівських судів. Поряд з інститутами самоврядування - традиційними посадовими особами (шерифами, мировими суддями й ін.) - на місцях адміністративні функції стали виконувати королівські чиновники. Зворотним боком системи абсолютизму був політичний режим одноособової влади, сваволі й узурпації, що особливо проявився в правління Генріха VIII (1509-І 547 рр.), рішучого і деспотичного монарха, що не рахувався у своїх бажаннях ні з традиціями, ні з релігійними порядками.

Утвердження абсолютизму було взаємозалежно з оформленням нової державної адміністрації. У ній головне місце зайняли міністри двору, королівські, керуючі різні інспектори. У результаті адміністративних реформ 1530-х рр. був створений зовсім новий, постійно діючий і в значній мірі бюрократичний (а не становий) апарат державної адміністрації.

Центральним органом королівської адміністрації стала Таємна рада, що одержала остаточне законодавче оформлення при Генріхові VIII (1526). По суті, королівська рада стала державним урядом, де окремі члени мали в розпорядженні власні права і функції. Компетенція Таємної ради була практично необмеженою: вона відала державними фінансами, керувала обороною І зовнішньою політикою, зміщала і призначала чиновників.

Зоряна палата, що формувалася з членів Таємної ради і суддів інших королівських судів по особистому розсуді короля, стала органом нічим не обмеженої політичної і карної репресії. Створена вищими чинами англіканської церкви Висока комісія стала органом розправи з інакомислячими.

Все-таки абсолютизм, що склався в Англії, не був завершеним у державно-політичному і правовому відношенні. Продовжував існувати і діяти парламент, хоча і під домінуючим впливом корони. Фінансові і правові питання за традицією не могли зважуватися крім актів парламенту'. Важливою особливістю абсолютистської державності Англії була відсутність постійної армії; королівська гвардія була нечисленна (до 500 чіл.). Наймані війська не містилися постійно, незначним був і королівський флот. Основу військової сили складало ополчення графств, у яке, при небезпеці для королівства, призивалося вільне й імуще населення. Зовнішні війни велися за допомогою волонтерів. Ця військова організація не дозволяла королям цілком стати військовими диктаторами у своїй країні. Зберігали самостійність і інститути місцевого самоврядування, особливо міста.

Що стосується абсолютизму в Німеччині, то, на відміну від Англії та Франції, він не привів до об'єднання країни. В окремих суб'єктах німецької федерації була створена абсолютистська система поліцейського типу (Прусія) або просвіченого типу ( Австрія за часів Марії-Терезії та Йосипа II). Хоча, ці типи режиму швидко змінювались в залежності від особистості правителя та політичної кон'юнктури.