4. Особливості англійського права в добу середньовіччя.

Особливості історичного розвитку Англії в значній мірі обумовили її своєрідну правову систему, особливо в частині джерел права.

В період раннього феодалізму основним джерелом права був звичай (записи норм звичаєвого права - Правда Етельберта, Правда Гне, Правда Альфреда, Закони Кнута).

Процес формування єдиного права в Англії пов'язаний з централізаторською політикою нормандських правителів. Особливо велику роль в цьому зіграли реформи Генріха II (Кларендонська асиза 1166 р., Норгемптонеька асиза 1177 р.). Вся країна була поділена на 6 судових округ, в кожній з яких король призначив по 3 роз’їзних судді. Їхній компетенції підлягали справи про умисні вбивства, пограбування та приховування цих злочинів, підробка монети та підпали. Крім того, будь-яка вільна людина могла перенести до королівського суду (за певну плату) і цивільну справу. Асизи Генріха II зобов'язували суддів при розгляді справ про право власності на землю та про володіння звертатись до показань 12 присяжних.

Роз'їздні судді при розгляді справ керувались в основному звичаями, та практикою місцевих судів (маноріальних, сотенних). Узагальнюючи розрізнені звичаї, судді виробили загальні норми, принципи до розглядання аналогічних справ. Норма цього, так званого "загального права" закріплювались шляхом запису звітів про окремі судові рішення у так званих збірках протоколів, а пізніше в Щорічниках та судових звітах приватних упорядників.

В англійському праві складається практика цитування аналогічних судових рішень для підсилення позиції сторін авторитетом попереднього судового розгляду. Ці посилання отримали назву прецеденту. Але посилання на прецедент у середні віки ще не було обов'язковим.

В діяльності королівських судів велике значення королівські приписи, які видавались позивачу за плату. Найбільш поширеними буди позови про вилучення землі (реальні позови) та позови про відшкодування збитків (персональні позови). Потім виникли позови про право, про угоду, про порушення володіння (всього 38 формул позовів;. Таким чином, загальне право Англії дуже нагадує прецедентне преторське право Стародавнього Риму.

Обов'язок судів розглядати справи в суворих межах формул-приписів став причиною формалізму загального права і з розвитком товарно-грошових

відносин воно перестало відповідати вимогам часу. Тому з XIV ст. почала формуватись нова система правових норм - "право справедливості". Позивач, який не знайшов захисту своїм вимогам в суді загального права, звертався безпосередньо до короля, точніше до його повноважного представника - лорда-канцлера. Тут не потрібен був коштовний припис, лише формальна заява позивача про порушення справи. Розгляд справи по суті проходив із застосуванням норм як загального, так і римського, і навіть канонічного права, виходячи в "міркувань справедливості". Присяжні у розгляді справі участі не брали, що значно прискорювало винесення рішення. На відміну від судів загального права, суд справедливості розглядав справи і невільних утримувачів землі.

Суперництво двох правових систем сприяло покращенню обох. Наприклад, суди загального права стали більш гнучкими.

Поряд з судовими прецедентами, які лежали, в основі загального права та права справедливості, джерелами права феодальної Англії було й законодавство: королівські хартії, асизи, ордонанси, статути парламенту, затверджені королем,

Через заплутаність та недоступність для простого народу судової практики, певне місце серед джерел права належало працям юристів.

Право власності в англійському праві. Способами придбання права власності на землю були угоди, спадщина, пожалування, давність володіння. Верховним власником землі вважався король, від нього безпосередньо утримували землю барони, від них - лицарі (тобто присутня була субінфеодація). Особливістю Англії було те, що васали баронів були одночасно васалами короля. Тобто правило "васал мого васала - не мій васал" в Англії не діяло. Володіння землею було вільним (барони, лицарі, вільні селяни — фригольдери і невільним (кріпосні). Повинності, які обтяжували вільних утримувачів, були чітко визначені і мали такі компоненти: рел'єф, військова служба, сплата щитових грошей (на утримання найманого королівського війська), екстраординарні внески (заміжжя першої дочки сеньйора, надання лицарського звання першому синові сеньйора, необхідність викупу з полону сеньйора).

Вільне утримання мало такі основні форми: 1) жалувані землі, які можна було відчужувати; 2) заповідні землі, які продавати або закладати було заборонено. Вони передавались спадкоємцям за принципом майорату. Спадкування заповідних земель за заповітом не допускалось. У випадку відсутності спадкоємців у утримувача обидва види утримання повертались лорду-сеньйору; 3) умовне довічне утримання землі, яке у випадку смерті васала переходило не до його спадкоємців, а до сеньйора.

У XIV ст. в Англії виник інститут довірчої власності - траст. Суть його була в тому, що власник передавав своє майно у володіння та управління іншій особі, а остання повинна була керувати та користуватись цим майном в інтересах власника, або особи, на користь якої було засновано траст. Наприклад, лицар вирушав у похід проти мусульман, які захопили Гроб Господній. Він довіряв управління своїм замком своєму товаришеві, який повинен був надавати прибутки від замкового господарства синові лицаря.

В кінці ХШ - XIV ст. земля в Англії фактично переходить у приватну власність (Ш Вестмінстерський Статут 1290 р.), хоча навіть зараз формальним верховним власником землі є король. Одночасно було прийнято ряд законів, спрямованих проти збільшення церковних земельних володінь.

Суттєві зміни в земельному праві Англії почались після видання Мертонського статуту 1236 р., який дозволив лордам захоплювати громадські землі з приводу "покращення" землекористування. Наприклад, лорд обіцяв осушити болото. Але, як це не парадоксально, таке покращення йшло на користь громаді, оскільки ця земля вже не могла використовуватись селянами для пасовиська.

Шлюбно-сімейні відносини регулювались в основному канонічним правом. "Загальне право" визначало майнові відносини в сім'ї. Заміжня жінка не могла укладати угоди, розпоряджатись майном, навіть заповідати його, приймати подарунки без дозволу чоловіка. Подружня зрада вважалась злочином. Земельне володіння переходило тільки до старшого сина. Частина майна покійного по закону переходила церкві (мертва частка );.

В англійському феодальному праві не було розподілу галузей, але кримінально-правові норми відмежовані від приватних досить чітко. У XIV ст. склалась трьохчленна класифікація злочинів в залежності від їх характеру:

1) тризн, або зрада. Злочин проти короля мав назву хай тризн - висока зрада. Мала зрада - це злочин проти тих осіб, яким злочинець був зобов'язаний підкорятись;

2) фелонія - тяжкий злочин, який тягнув за собою конфіскацію майна: вбивство, тяжкі тілесні ушкодження, зґвалтування, підпал, крадіжка;

3) місдимінор - нетяжкий злочин (кримінальний проступок). Відмінною рисою англійського законодавства була жорстокість, яка особливо посилилась в період первісного накопичення капіталу. Статути 1495, 1530, 1572, 1597 рр. встановили жорстокі покарання аж до смертної кари за бродяжництво та збір милостині, статут 1547 р. санкціонував обертання бродяг на рабів. Це законодавство отримало назву "кривавого".

Особливі риси мав і судовий процес в Англії. Інквізиційний процес навіть за часів абсолютизму не мав поширення. Процес носив змагальний характер, проходив публічно та усно, за рівності сторін. Основними видами доказів були власне визнання, присяга, судовий поєдинок. В суді були присутні присяжні. В кінці ХШ - на початку XIV ст. виникло два види суду присяжних - велике журі (23 особи) та мале (12 осіб). Велике журі було органом, який віддавав підозрюваного суду, а мале - розглядало справу по суті та виносило вердикт (одноголосно).

Можливо, саме тому в англійському суді майже не було катувань і демократизм у правосудді зберігався навіть при всіх недоліках загального права.

Таким чином, можна зробити висновок, що західноєвропейське право в період пізнього феодалізму розвивалось шляхом поступового переходу від права-привілею до права, заснованого на началах певної рівності суб’єктів перед законом, а нормативно-правовий припис, витісняючи звичай, набував все більшого поширення.

Наступна >

Назад

ГоловнаКонтакти

© 2008 - 2011 Homo sapiens