2. Салічна правда: загальна характеристика та основні норми.

У середині І тис. н.е. у варварських королівствах Західної Європи почала формуватись система права німецького типу. Вона стала другим після римського права джерелом європейської правової культури. Найважливіший серед джерел ранньофеодального права - звичай. Запис звичаїв отримував, за загальним правилом, назву правда (Салічна правда, Рипуарська, Саксонська, Алеманська і т.д.). Загальна назва для них - варварські правди, на відміну від вишуканого римського права. Найбільш вивченою серед них є Салічна правда.

Салічна правда (оригінальна назва – Lex Salica, Салічний закон) була створена в кінці V - на початку VI ст. в часи правління короля Хлодвіга. Оригінал тексту до нас не дійшов, найдавніші списки містять рукописи УІІІ-ІХ ст. з яких найбільш близьким до найдавнішого первісного тексту вважається Паризький рукопис.

Текст Салічної правди написаний попсованою варваризованою латинською мовою. Не тільки мова, але й приписи правди багато в чому є спадкоємцем римського права. Салічна правда за своєю юридичною природою є синкретичним документом: більшість її норм належить до звичаєвого права, але деякі з них змінені або доповнені королівськими постановами. Таким чином, основними джерелами Салічної правди стали правові звичаї салічних франків, королівські укази, римське право.

За своєю структурою Салічна правда поділяється на титули з назвами (в найдавнішому списку - 62, в найновішому - 70), а титули, у свою чергу поділяються на параграфи. Деякі з них мають доповнення, зростеш за допомогою королівських указів. Викладення правових приписів у Салічній правді в основному є казуїстичним: норми регулюють конкретні життєві ситуації.

Крім казуїстичності, яка є "родовою рисою" всіх стародавніх правових пам'яток, для Салічної правди були характерні:

1) становість або право-привілей. Салічна правда захищала не права індивіда, а привілеї певних груп населення. В часи Салічної правди у франків вже склалась примітивна феодальна ієрархія;

2) формалізм, яскравими прикладами якого є процедури відмови від спорідненості, оголошення банкрутства боржника;

3) персоналізм. Салічна правда поширювала свою дію не на певну територію та населення, що проживає на цій території, а виключно на салічних франків.

Салічна правда була створена у перехідний період від родового до феодального ладу, від родової до сусідської громади. Це знайшло відбиток у багатьох її нормах. Наприклад, існувала колективна відповідальність родичів за правопорушення, що є характерним для родового ладу. Разом з тим для поселення у віллі (селі) потрібна була згода всіх мешканців села, що характерно для сусідської громади. Салічна правда яскраво демонструє зародження станової нерівності: штраф за вбивство королівського дружинника втричі перевищував штраф за вбивство простої людини.

Норми цивільного права займають у Салічній правді другорядне місце. Це є свідоцтвом примітивної, порівняно з римською, економіки. Орна земля перебувала у власності громади, але землекористування було індивідуальним. Зобов'язальне право було нерозвинутим. Згадуються такі угоди: купівля-продаж, позика, обмін, дарування. Абсолютна більшість угод укладалась в усній формі, важливі - зі свідками. З інших джерел ми знаємо, що, наприклад, покупець великого маєтку для засвідчення угоди запрошував 12 дорослих чоловіків та 12 хлопчиків. Останнім він давав ляпасу та драв вуха, щоб краще запам'ятали подію на майбутнє і були надійними свідками, коли виростуть.

Трохи більше уваги приділяє Салічна правда порядку стягнення боргу та засудження неплатоспроможного боржника. Знає Салічна правда також зобов'язання з деліктів (фактично такими виступали всі майнові злочини).

Загальними рисами змальовує Салічна правда шлюбно-сімейні відносини. Шлюб укладався у формі купівлі нареченої. При укладанні шлюбу наречений робив своїй судженій подарунок ("ранковий дар").

Відомо спадкування за законом і за заповітом. Земля передавалась виключно по чоловічій лінії. В подальшому ця норма стала нормою державного права Франції під назвою "салічного закону (Не пристало ліліям прясти — говорить французьке прислів'я, тобто головою держави не може бути жінка-пряха).

Основну увагу Салічна правда приділяє злочинам та покаранням, хоча, зрозуміло, визначення ні першого, ні другого поняття Салічна правда не містить. Всі відомі Салічній правді злочини можна звести до чотирьох груп: 1) злочини проти особи; 2) майнові злочини; 3) злочини проти порядку правосуддя; 4) порушення постанов королівської влади.

Відзначимо і характерну для всіх примітивних правових систем рису -величезні штрафи за крадіжку чужого майна. У суспільстві, яке тільки-но розпрощалось зі спільністю майна, приватна власність охоронялась особливо суворо. Вочевидь, найбільш поширені були крадіжки домашньої худоби, оскільки саме цим правопорушенням присвячена найбільша кількість статей. Салічна правда, наприклад, розрізнює крадіжку поросятка, дорослої свині, свинячого стада і таке інше. Тому Салічну правду інколи жартівливо називають "свинячим кодексом".

Кровна помста поступово відмирає. Натомість встановлюється композиція: вергельд - за вбивство, пеня - за менш тяжкі злочини. Розмір композиції залежав від характеру злочину, станової належності, статі та віку потерпілого. Основна мета покарання - відшкодування збитків потерпілого та грошовий штраф на користь короля за порушення королівського миру (тобто в зародку вже було розуміння соціальної небезпеки злочину).

Судовий процес у часи Салічної правди мав обвинувально-змагальний характер. Обвинувально-змагальний судовий процес - найдавніша форма судочинства, для якої характерна відносно пасивна діяльність судді. Суддя готує справу до слухання, збирає склад суду та керує його роботою. Активну роль грають сторони, перш за все - позивач (потерпілий), який розшукує відповідача, доставляє його до суду і намагається довести його винність. Суддя оцінює докази сторін і виносить рішення. Судові справи розглядались на зборах вільних людей під головування виборного судді. Вирок виносили присяжні. Сторони мали рівні права. Процес проходив усно, публічно, відзначався суворим формалізмом. Наприклад, присягу треба було вимовляти точно слово в слово, інакше сторона програвала справу. Крім присяги, в якості доказів застосовували ордалії - випробування казанком показання свідків, речові докази, о інших джерел відомий судовий поєдинок.

Судові справи розглядались на зборах вільних людей під головуванням виборного судді - тунгіна. Вироки виносили виборні засідателі - рахінбурги. По мірі посилення королівської влади відправа суду переходить до рук королівських чиновників. В Салічній правді в якості судді згадується граф.