1) Головний — трудові ресурси (населення); 2) за­соби виробництва (знаряддя праці та предмети, сільське господарство, технології, транспорт, будівництво тощо); 3) природні ресурси.

Ці фактори завжди використовуються суспільством комплексно, раніше — майже безконтрольно, нині — дедалі упорядкованіше, з урахуванням майбутнього виливу на природу.

Одним з принципових моментів під час вирішення зав­дань економіки природокористування є необхідність засто­сування інтегрованого підходу до збереження й раціональ­ного використання природних ресурсів, тобто ресурси мають розглядатися як єдине ціле в умовах багатосторонньо­го впливу на них людини.

Реальні потреби в природних ресурсах необхідно виз­начати з урахуванням взаємозаміни факторів виробництва, а оцінювати природні ресурси й одержання з них продукції слід як єдиний комплекс, як цілісну природно-продуктову систему. Для цього потрібно для кожного природного ре­сурсу чи групи ресурсів побудувати природно-продуктовий ланцюг, який з'єднає первинні природні фактори з кінцевою продукцією.

Вдосконалення природокористування є міжгалузевою проблемою, під час вирішення якої мають враховуватися можливості навіть далеких від природи галузей (наприк­лад, кібернетики), визначатися альтернативні варіанти й передбачатися досягнення ефекту протягом тривалого пе­ріоду.

Природоємність розраховують так:

Ер = Т/ НП,

де Ер — показник природоємності; Т — затрати використа­них природних ресурсів (або одного ресурсу); НП — націо­нальний прибуток.

Під час екстенсивного розвитку економіки Ер має най­вищі значення.

Тому завданням сьогодення є мінімізація природоємності, проведення політики природокористування, коли Ер  min (через стабілізацію чи скорочення викори­стання природних ресурсів, зростання національного при­бутку), випуску продукції за рахунок вдосконалення технології виробництва, переходу на маловідхідні, безвідхідні технології та альтернативні ресурсозберігаючі джерела енергії, використання вторинної сировини й відходів та до­корінної зміни свідомості людей щодо проблем народона­селення й надмірного споживання.

Є ще поняття господар­ська ємність середовища — це межі фізико-хімічних можли­востей природного середовища, вичерпання яких у процесі хазяйнування людини призведе до негативних екологічних змін.

Основними питаннями, які розглядає сучасна економіка природокористування є такі:

особливості (характер, територіальне розміщення, об­сяги, запаси, вартість; господарське значення, техніка до­бування та відновлення) всіх типів природних ресурсів — земельних, лісових, водних, повітряних, мінеральних, па­ливно-енергетичних, їх еколого-економічна оцінка й охо­рона;

охорона довкілля та транспорт (автомобільний, річко­вий, повітряний, морський);

охорона природного середовища під час видобування та транспортування паливно-енергетичних ресурсів;

охорона середовища у процесі виробництва конструк­ційних матеріалів та будівництва;

охорона середовища та металургійна промисловість; ресурсозбереження (економічні та соціальні фактори) — альтернативні види енергетики;

економічне стимулювання природоохоронної діяльності; науково-технічний прогрес як основа раціонального при­родокористування; основи екологічного нормування (водо­постачання, водовідведення, паливно-енергетичних і повіт­ряних ресурсів);

відходи виробництва; вторинна сировина; кадастр вто­ринних матеріальних ресурсів;

управління та контроль за природокористуванням та охороною природного середовища (органи управління, пра­вова основа, закони про охорону природних ресурсів (еко­логічна експертиза);

розміщення виробництва з врахуванням екологічних ви­мог, територіальні промислові комплекси, проблеми й пер­спективи;

урбанізація, народонаселення та продовольство, гло­бальні екологічні прогнози.

Донедавна економічну ефективність нової технології, про­екту чи заходу визначали, підраховуючи лише, на скільки це обійдеться дешевше чи дорожче порівняно з іншими тех­нологіями, проектами

(з урахуванням затрат на додаткову продукцію та транспортного чи господарського ефекту без визначення шкоди, заподіяної природі на далеку перспек­тиву).

Сучасний підхід з урахуванням екологічних наслідків має обов'язково включати розрахунок показників шкоди, спричиненої забрудненням чи негативними змінами природного середовища W:

А + W – В >0 ,

де А — витрати в разі застосування нових технологій; В — витрати при старих чи інших (альтернативних) технологіях; W — показник шкоди, заподіяної природі.

Наведена нерівність свідчить про економічну вигідність навіть дорогих нових технологій, порівняно зі старими, в разі застосування яких вартість збитків (відшкодування заподіяних природі збитків) велика.

Розрізняють кілька видів шкоди, заподіяної природно­му середовищу діяльністю людини: економічна (збитки за рахунок зниження врожайності через погане хазяйнування; втрати, спричинені смертністю та непрацездатністю людей на шкідливих виробництвах, недосконалими технологіями); соціальна (збитки, зумовлені міграцією населення через по­гіршення стану природного середовища, війни чи націо­нальні конфлікти та втрати рекреаційних зон); втрати че­рез падіння престижності певних професій і згортання галузей виробництва.

Рівноваги між інтересами виробництва та станом приро­ди можна певною мірою досягти за допомогою екологічних витрат, до яких належать кошти для проведення заходів, що запобігають негативним екологічним змінам довкілля (очищення газовикидів у повітря, промислових та побуто­вих стоків, створення санітарно-захисних зон, екологічна паспортизація об'єктів, захоронення, збирання, транспор­тування та спалювання (переробка) відходів, захист від шуму, вібрації, негативного впливу потужних фізичних по­лів (радіаційного, гравітаційного, електричного, магнітно­го), а також витрати на ліквідацію негативних екологічних змін природного середовища (компенсації за втрату зе­мель, лісів, рекреаційних зон, здоров'я людей, спеціальне медичне обслуговування, затрати на евакуації, дезактива­ції уражених зон тощо).

Рівень екологічних порушень, який відповідає мінімуму сумарних екологічних витрат, називають еколого-економічним стимулом природного середовища.

Мінімуму екологічних сумарних витрат можна досягти, обираючи природоохоронні заходи, вартість яких є набага­то меншою, ніж економічні збитки, яких вдалося запобігти за їх допомогою.

Різниця між розрахунковими величинами збитків до здійснення природоохоронних заходів і залишковим збит­ком після їх здійснення є відвернутим економічним збит­ком.

Наприклад, збитки від забруднень атмосфери розрахо­вуються за формулою:

W = σ  f M

де W - оцінка збитку, грн. на рік;  - питомий збиток від викидів у атмосферу однієї умовної тонни забруднюючих речовин, σ - показник відносної небезпеки забруднення для різних реципієнтів у зоні актив­ного забруднення (безрозмірні одиниці); f - поправка на характер розсіювання домішок;

М - зведена маса річного викиду забруднень з джерела (умовні тонни на рік).

Таким же чином розраховуються збитки від забруднення водного середовища й ґрунтів.

Наведемо ще кілька узагальнюючих положень та ціка­вих прикладів, які ілюструють значення питань раціональ­ного природокористування й ресурсозбереження для досягнення успіху в гармонізації взаємовідносин людського су­спільства та довкілля, максимального збереження природи.

Нині визнано, що одним з основних факторів виходу з глобальної екологічної кризи є якомога ширше та швидше впровадження найновіших технологій різних виробництв, перш за все — найсучасніших технологічних процесів у ба­зових галузях виробництва (чорна та кольорова металургія, газо- та нафтовидобувна промисловість, транспортування сировини, обробка найважливіших матеріалів, виробництво енергії). Впровадження таких технологій — це зміна став­лення людини до природи через зменшення витрат сирови­ни (тобто потреб у природних ресурсах) і енерговитрат, під­вищення якості виробництва й зменшення його вартості. Характер технології є одним з найважливіших показників ступеня використання людством наукових досягнень.

Не­зважаючи на наявність в Україні багатьох дуже значних досягнень і винаходів у галузі новітніх технологій, через недалекогляд­ність і недбале ставлення до науково-технічного прогресу, вина­хідництва й раціоналізаторів, ефективність наших вироб­ництв порівняно з передовими країнами світу низька. На розвитку найновіших технологій негативно позначи­лося також те, що в нас десятиріччями недооцінювали роль фундаментальних досліджень і своєчасної оперативної науково-технічної інформації. Зростання обсягу виробниц­тва в десять разів потребує збільшення обсягу знань у 100 разів, а саме фундаментальні дослідження визначають перспективи розвитку науки й техніки на 10—20 років упе­ред і є основою науково-технічного прогресу. Якнайшвидше впровадження нових ефективних технологій у всі сфери виробництва держави — дуже важливий екологічний захід.

Наведемо приклади, як нові технології допомагають вирішувати проблеми ресурсозбереження та раціонального природокористування, підвищують економічне становище країни, зменшуючи негативний вплив на довкілля. Впровад­ження конверторного та електродугового способів виплавки сталі знижує витрати енергії на 27 % і підвищує продуктив­ність виробництва порівняно з мартенівським у два-три рази. Установки для безперервного розливу сталі економ­лять до 15—20 % металу. Якби нині ми повністю перейшли на метод безперервного розливу, то змогли б скоротити ви­добування залізної руди, коксу та виплавку сталі на десят­ки мільйонів тонн. Електроімпульсні та електроіскрові спо­соби обробки матеріалів підвищили б продуктивність праці порівняно з традиційними металорізальними у вісім — де­сять разів. Установка для ультразвукової обробки деталей, що використовує явище авторезонансу, споживає менше електроенергії, а якість і швидкість її роботи – набагато вищі.