Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
МП ответы.docx
Скачиваний:
12
Добавлен:
06.08.2019
Размер:
220.62 Кб
Скачать
  1. Взаємодія міжнародного права з внутрішнім правом України.

Практична необхідність ви­рішення питання про спів­відношення національного та міжнародного права об'єк­тивно постала перед Україною як новою демократичною, правовою державою, зовнішньополітична діяльність якої спрямована на інтеграцію у світову і європейську систе­ми міжнародного співробітництва.

Протягом останнього десятиріччя Україна розвиває свою нормативну базу для вирішення питання співвідношення та врегулювання взаємодії міжнародного і національного права для приведення національного за­конодавства у відповідність зі своїми міжнародними зо­бов'язаннями. Цей процес швидко еволюціонує і регу­люється сьогодні нормативними настановами таких на­ціональних актів, як:

  1. «Декларація про державний сувере­нітет України»

  2. Закон України «Про правонаступництво України»

  3. Закон «Про дію міжнародних договорів на території Ук­раїни»

  4. Закон України «Про міжна­родні договори України»

  5. «Кон­ституція України» від 28 червня 1996 р.

Конституційне законодавство України у вирішенні пи­тання про узгодження національного права з міжнарод­ним правом та здійснення останнього в національно-пра­вовій сфері під кутом юридичної техніки використовує імплементацію у формі інкорпорації, бо в Конституції Ук­раїни однозначно закріплене правило сприйняття чинних міжнародних договорів, затверджених вищою законодав­чою владою — Верховною Радою, як частини національ­ного законодавства України. Тобто такі міжнародні дого­вори є джерелами інкорпорованих національно-правових норм.

  1. Визнання в міжнародному праві. Теорії визнання.

Міжнародне визнання має двоякий характер: як по­літичний, так і правовий. Акт визнання є передусім політичним актом, бо здебільшого виступає заявою або постановою вищих органів держав про бажання встановлення з державою, яка визнається ними, дипломатичних відносин у повному обсязі, або встанов­лення певних міжнародних стосунків у інших формах. Проте в кожному випадку визнання, утримання або відмо­ви у визнанні виникають певні взаємні правові відносини та юридичні наслідки, що і є цариною права.

До загальноприйнятих положень інституту міжнарод­ного визнання належать такі:

1)юридичного обов'язку виз­нання не існує, але загальновизнаним є право усталеного суб'єкта на визнання або мотивовану відмову від визнан­ня новітніх утворень.

2) формами визнання є: визнання dejure (де-юре), de facto (де-факто) і ad hoc (ад хок).

3) за засобами їхнього здійснення розрізняють: наоч­но засвідчене визнання і визнання, що припускається (мовчазне визнання).

Визнання здійснюється органом, компетентним, згід­но з конституційним правом даної держави, репрезенту­вати її в зовнішніх зносинах. Надане визнання, як прави­ло, не відкликається і не скасовується, а в разі докорінної зміни обставин його вилучення є автоматичним.

Визнання може бути визначене як наочно засвідчена заява або така, що припускається, або інші дії чинного суб'єкта міжнародного права, які констатують факт по­літичного і правово Відповідно до сторони, що визнається, визнання поділяють на певні види. Найпоширенішим і юридично усталеним серед них є визнання нових держав та урядів.