52. Поняття і джерела права зовнішніх зносин.

Право зовнішніх зносин – це галузь міжнародного публічного права, що складається з норм і принципів, які визначають порядок здійснення відносин між державами та міжнародними організаціями, правове становище і порядок діяльності органів зовнішніх зносин та їх посадових осіб, а також встановлюють привілеї та імунітети представників держав і міжнародних міжурядових організацій.

Предметом права зовнішніх зносин є міжвладні відносини політичного характеру, що виникають між суб’єктами міжнародного публічного права, представленими їх офіційними спеціально утвореними органами та їх посадовими особами. Не є об’єктом права зовнішніх зносин і не регулюється його нормами інтернаціональні відносини між особами та організаціями, які хоча і забезпечують реалізацію інтересів відповідної держави, але не є її офіційними органами зовнішніх зносин (т.зв. “народна дипломатія”).

Систему права зовнішніх зносин як галузі міжнародного публічного права складають такі підгалузі:

1) дипломатичне право;

2) дипломатичне право міжнародних організацій та конференцій;

3) право спеціальних місій;

4) консульське право.

Основними джерелами права зовнішніх є міжнародні договори та звичаї, при чому міжнародно-правовий звичай як джерело права більш властивий дипломатичному праву та праву спеціальних місій, а договір – консульському праву. Першим багатостороннім міжнародним договором, що закріплював норми дипломатичного права, став Віденський протокол 1815 р. про ранги дипломатичних представників, згодом доповнений Аахенським протоколом 1818 р.

Основними універсальними багатосторонніми міжнародними договорами, що містять норми права зовнішніх зносин є:

· Конвенція про привілеї та імунітети Об’єднаних Націй 1946 р.;

· Конвенція про привілеї та імунітети спеціалізованих установ ООН 1949 р.;

· Віденська Конвенція про дипломатичні зносини 1961 р.;

· Віденська Конвенція про консульські зносини 1963 р.;

· Конвенція про спеціальні місії 1969 р.;

· Конвенція про запобігання та покарання злочинів проти осіб, які користуються міжнародним захистом, у т.ч. дипломатичних агентів 1973 р.;

· Віденська Конвенція про представництво держав у їх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру 1975 р.;

Крім того, існує значна кількість двосторонніх міжнародних договорів, присвячених врегулюванню дипломатичних та консульських відносин, напр., двосторонні консульські конвенції та договори про встановлення дипломатичних відносин між відповідними державами.

Правовий статус та порядок діяльності органів зовнішніх зносин та їх посадових осіб визначається актами національного законодавства. До таких актів, зокрема, відносяться Закон України від 20.09.2001 р. № 2728-ІІІ “Про дипломатичну службу” (ВВР, 2002 р., № 5, ст. 29), Закон України від 28.11.2002 р. № 253-IV “Про дипломатичні ранги України” (ВВР, 2003 р., № 4, ст. 30), Консульський статут України, затв. Указом Президента України від 02.04.1994 р. № 127/94 тощо.